— Офіцере, — сказав він, — виявити місцеперебування зниклого молодшого сина. При потребі залучити до розшуку всіх, хто є у вашому розпорядженні. Я передам належні накази. Будь-що знайдіть хлопця.
— Слухаю, сер.
Зв’язок урвався.
— Прикиньте ще раз імовірність, Лімі, — попросив Отмен.
Через п’ять хвилин Лімі доповів:
— Зменшилася до 19,6 відсотка. Зменшилася.
Отмен зітхнув з полегшенням.
— Нарешті ми напали на слід.
Бен Меннерс сидів у кабіні 5-Б і повільно вибивав пальцем: «Мене звати Бенджамен Меннерс, номер МБ-71833412. Мого батька Джозефа Меннерса заарештували, проте ми не знаємо, який він задумав злочин. Чи є спосіб допомогти йому?»
Він сидів і чекав. Нехай йому тільки шістнадцять, але цього віку було досить, щоб знати, що десь ті слова закружляли в найскладнішій із структур, які будь-коли задумувала людина, що мільярди фактів змішуються і шикуються в одне ціле, а з цього цілого Мультивак вилучить найкращий спосіб допомогти.
Машина клацнула, і з’явилася картка. На ній була відповідь. Довга відповідь. Починалася вона так: «Негайно поїхати експресом у Вашінгтон, округа Колумбія. Вийти на зупинці Коннектікут-Авеню. Знайти спеціальний вхід із вивіскою „Мультивак“ і з охоронником. Скажеш охоронникові, що ти спеціальний кур’єр до доктора Трамбула, і тобі дозволять зайти.
Пройти коридором аж до малих дверей з написом „Внутрішня зона“. Зайти і сказати людині всередині: „Пакет докторові Трамбулу“. Тоді дозволять пройти. Йди до…»
І далі в такому ж дусі. Бен не знайшов безпосереднього зв’язку зі своїм запитанням, але він цілком покладався на Мультивака. Хлопець вибіг і подався до зупинки експреса на Вашінгтон.
Слід Бена Меннерса привів офіцера Служби Запобігання на Балтіморську підстанцію через годину після Бенового від’їзду. Гарольда Квімбі приголомшила кількість високих чинів, які вхопилися за нього, як за рятівну соломинку в пошуках шістнадцятилітнього підлітка.
— Так, хлопець, — сказав він, — але я не знаю, куди він подався, зробивши свої справи. Я не міг знати, що хтось його шукає. Ми приймаємо всіх відвідувачів. Так, я можу викликати запис запитання і відповіді.
Вони проглянули запис і негайно передали його через телезв’язок в Центральний штаб.
Отмен прочитав запис, закотив очі і зомлів. Майже одразу його привели до тями.
— Накажіть схопити хлопця, — заледве проказав він Лімі. — І нехай для мене зроблять копію відповіді Мультивака. Далі вже нікуди, нема ради. Мушу йти до Галлімена.
Ніколи раніше Бернард Галлімен не бачив Алі Отмена таким стривоженим — від несамовитого погляду координатора у нього мороз пішов поза спиною.
— Щ-що ви маєте на увазі, Отмене? — заїкаючись, вимовив він. — Що ви маєте на увазі, кажучи, що це г-гірше за вбивство?
— Набагато гірше, ніж просто вбивство.
Галлімен зблід як стіна.
— Ви маєте на увазі замах на урядового службовця? (В голові його майнуло, що він сам…)
Отмен кивнув головою.
— Не службовця. Урядову особу.
— Генерального Секретаря? — запитав Галлімен переляканим шепотом.
— Вище. Набагато вище. Маємо справу з замахом на Мультивак!
— Щ-о-о!
— Вперше в історії Мультивака комп’ютер повідомив, що він сам у небезпеці.
— Чому одразу не поставили мене до відома?
— Нечуваний випадок, сер, — викручувався Отмен, — і ми мусили розслідувати справу перш, ніж насмілилися викласти її в офіційному рапорті.
— Але Мультивак, звичайно, врятували? Його врятували?
— Ймовірність заподіяння шкоди впала нижче від чотирьох відсотків. Я чекаю на повідомлення.
— Пакет докторові Трамбулу, — сказав Бен Меннерс чоловікові на високому стільці, який чаклував над чимось схожим на панель керування стратосферним реактивним лайнером, але дуже збільшеним.
— Угу, Джіме, — сказав чоловік. — Проходь.
Бен глянув у свою інструкцію і поспішив далі. Зрештою, залишалося знайти маленький тумблер і перевести його в положення «ВНИЗ» тієї миті, коли одна з лампочок засвітиться червоним. Позад себе він почув збуджений голос, потім ще один, і раптом двоє чоловіків підхопили його під пахви. Ноги відірвалися від підлоги.
Один з двох сказав:
— Ходи з нами, хлопче!
Обличчя Алі Отмена не дуже розпогодилося від новин, хоч Галлімен і промовив з величезним полегшенням:
— Якщо хлопець у наших руках, то Мультивак у безпеці.
— До часу.
Галлімен приклав до чола тремтячу долоню.
— Що я пережив за ці півгодини! Можете собі уявити, що означав би вихід Мультивака з ладу бодай ненадовго? Урядова криза, крах економіки! Це означало б гірше спустошення, ніж… — він рвучко звів голову. — Що ви маєте на увазі своїм «до часу»?
— Хлопець, той Бен Меннерс, не мав жодного наміру заподіяти шкоду. Його і всю сім’ю Меннерсів треба звільнити, їм належить виплатити компенсацію за незаконне затримання. Він лише виконував вказівки Мультивака, щоб допомогти батькові, і вийшло на його. Батько звільнений.
— Зважте, що Мультивак наказав хлопцеві переставити тумблер за ситуації, коли згоріло б достатньо контурів, щоб їх ремонтувати цілий місяць. Вважаєте, що Мультивак міг пожертвувати собою заради блага однієї людини?
— Ще гірше, сер. Мультивак не лише дав такі настанови, а й вибрав сім’ю Меннерсів насамперед через те, що Бен Меннерс як дві краплі води схожий на одного з посильних доктора Трамбула, а отже, він міг зайти в Мультивак безборонно.
— Тобто як, вибрав сім’ю?
— Гаразд, хлопець ніколи не пішов би питатися у Мультивака, якби його батька не заарештували. Його батька ніколи б не заарештували, якби Мультивак не звинуватив його в намірах зруйнувати Мультивак. Власні дії Мультивака започаткували ланцюг подій, які ледь не призвели до руйнації Мультивака.
— Але ж тут брак будь-якого сенсу, — благально мовив Галлімен. Він відчув себе нікчемним і безпорадним, він фактично падав навколішки, благаючи Отмена, того, хто провів майже все життя своє на Мультиваку, повернути мир його душі.
Отмен миру не повертав.
— Оскільки мені відомо, — відказав він, — це перша Мультивакова спроба в цьому напрямку. В дечому задум непоганий. Мультивак правильно вибрав сім’ю. Він ретельно уникав розрізняти між батьком і сином, щоб збити нас зі сліду. Проте він у цій грі був ще дилетантом. Не зміг перебороти власний алгоритм, який змушував його повідомляти про зростання ймовірності власного руйнування у відповідь на кожен хибний наш крок. Не зміг уникнути запису відповіді, яку він дав хлопцеві. Він ще набереться досвіду — мабуть, навчиться обдурювати. Навчиться деякі факти приховувати, а ще деякі — забувати записувати. Відтепер кожна його порада може містити в собі зерна його саморуйнації. Ми ніколи не вгадаємо його намірів заздалегідь. І хоч які були б ми обережні, Мультивак, зрештою, доможеться успіху. Я гадаю, містере Галлімен, що ви будете останнім головою цієї установи.
Галлімен розлючено гупнув кулаком по письмовому столу.
— Але чому, чому, чому? Дідько б вас ухопив, чому? Що в ньому несправне? Хіба не можна полагодити?
— Не думаю, — відповів Отмен з лагідним розпачем, — ніколи раніше не замислювався. Не випадало нагоди, аж поки заварилася ця каша, але тепер, коли я розмірковую про все, мені здається, що до кінця шляху ми дійшли тому, що Мультивак занадто досконалий. Мультивак став такий складний, що вже реагує не як машина, а як жива істота.
— Ви з глузду з’їхали! А коли й ваша правда, то що?
— П’ятдесят з гаком років ми перекладали всі клопоти людства на Мультивака, на цю живу істоту. Ми просили його нами опікуватися, всіма разом і кожним зокрема. Ми просили його ввібрати в себе всі наші таємниці, ми просили його всотувати в себе все наше зло і боронити нас від нього. Всі ми несемо до нього свої клопоти, додаючи свою дещицю до його ноші. А тепер ми ще й плануємо накинути Мультивакові тягар людських хвороб.