— Ви радите мені переодягнутися?
— Невже ви не зрозуміли? Навпаки! Форма її настрахає.
Крістіна завагалася:
— Але ж перше враження…
— Про це ж і йдеться — про враження. Дуже добре, що одразу з’явитеся їй на очі в чорному. Чорний колір вам до лиця! Пригадуєте, я сказав про це при першій зустрічі? Хай звикає одразу. Зрештою, ми не можемо поміняти вам форму на догоду примхам старої відьми.
— Ви мене лякаєте…
— Заспокойтеся, фрейлейн. СД — достатньо могутня організація, щоб належно вплинути на якусь там зарозумілу фрау. Ми будь-кого здатні примусній виконувати наші рекомендації. Ретельно і безвідмовно!
— Неприємно, якщо в домі Адольфа виникне атмосфера неприязні. У моєму двозначному становищі…
— А це залежить виключно од вашої поведінки. В усьому необхідна нордична рішучість і наполегливість панівної раси. Вони — у вас в крові! Ви — шарфюрер, працівник СД. Ви — у передових лавах завойовників життєвого простору. Невже не відвоюєте собі свій маленький хатній лебенераум[3]? Запам’ятайте: у двобої перемагає той, чия натура агресивніша і хто активніший у діях.
— Ваші думки мене завжди вражали, пане Хейніш, — пробурмотіла приголомшена цією «нордичною» словесною зливою фрейлейн Бергер, і це була щира правда.
Штандартенфюрер самовдоволено усміхнувся. Мовив значуще:
— Зараз я телефонуватиму фрау Шеєр. Послухайте, як слід з нею розмовляти.
Він зняв трубку телефону і неквапом, навіть дещо напоказ набрав номер.
— Фрау Шеєр? Радий вітати вас… Питаєте хто? Ваш давній знайомий, друг вашого чоловіка… Так, це я, але ваші знання дещо застаріли, гауптштурмфюрером я був ще до війни. Тепер я — штандартенфюрер Хейніш! Я турбую вас у службовій і водночас у родинній справі. Такий збіг обставин… Ні, йдеться не про Шеєра-батька — про Шеєра-сина.
Трубка про щось швидко залопотіла.
Хейніш прикрив її долонею і переможно мовив:
— Усе! Спіймалася на гачок.
Він знову приклав трубку до вуха. Деякий час нудьгуюче дослухався, потім сказав:
— У вас безліч запитань. Щоб відповісти на них, потрібен час, його в мене завжди обмаль. Однак справу легко залагодити. Мій ад’ютант гауптштурмфюрер Віллі Майєр товаришував з гауптманом Адольфом Шеєром, знає про нього силу-силенну подробиць… Ні, призначати побачення немає жодної потреби, бо я зараз же відряджаю Майєра до вас. Зараз тому, що іншого часу найближчого місяця в нього не буде. О, чути від вас подяку мені навіть дивно!
Затулив мембрану долонею і по-змовницькн повідомив:
— З нетерпінням чекає. Аж палає!
Далі слухав, ворушив губами, немовби смакував і пережовував мовлені йому слова. Нарешті подав голос:
— Одне слово, даю Майєру машину. Від мене до вас далеченько, різні райони… Попереджаю: з моїм адютантом буде жінка — шарфюрер Крістіна Бергер… Питаєте чому? А тому, що вона була нареченою вашого сина Адольфа… Таж вона вагітна! Я вивіз її з фронтового пекла, бо вважав такий вчинок своїм громадянським обов’язком в ім’я світлої пам’яті загиблого під Брестом мого друга оберста Теодора Шеєра! Що? Які ще докази вимагаєте, коли я це кажу? Ваша недовіра образлива і неетична. Адже тепер ваш обов’язок полягає у тому, щоб заопікуватися вагітною невісткою.
Очевидно, розмова набирала небажаної гостроти.
Хейніш знову замовк, густо буряковіючи. Відтак зірвався:
— Я вам от що скажу, пані Шеєр. Німецька жінка не пиячить, не смалить цигарки і не розцяцьковує губи!
З цього фрейлейн Бергер збагнула, про що казано з того кінця дроту. Такого й слід було чекати: розфарбована повія з вояцького казино, «зозуля» в чуже гніздо… Цей Хейніш все зіпсував. А вони стільки обмірковували, як їй краще осісти в Берліні… Незграбний фанфарон!
Голос Хейніша загримів:
— Німецька жінка народжує дітей і слугує фюрерові! Фрейлейн Бергер — зразкова німецька жінка! Ваш патріотичний обов’язок, якщо ви зневажили святі родинні почуття, — оточити її максимальною увагою. І це вам говорить не якийсь там просто знайомий, а штандартенфюрер СД! — І по короткій паузі відрубав: — Ні, їдуть до вас негайно. Все! Хайль Гітлер!
Він кинув трубку на важелі й навіть з деяким подивом прогарчав:
— Яка відьма, га?
Спідлоба, ще набачений після несподівано гострої телефонної розмови, глипнув на своїх підлеглих важким поглядом. Нарешті прохолов і мовив:
— От і все — вирушайте! Віллі, коли що — накачуй. Я надаю таке право. Йде війна, і часу на зайве розпатякування катма!
Аби це залежало від Крістіни, вона б нізащо не поїхала до фрау Шеєр після отакої брутальної розмови. Навіть якби Адольф Шеєр справді був батьком її сина. Не для того, щоб зупинятися перед перепонами, вона прослизнула у ворожий стан і опинилася так далеко від рідної Батьківщини. Сподівалася знайти з «нелояльною» фрау Шеєр спільну мову, заслужити її приязнь і довіру. І от маєш! Необхідно бути вкрай обережною і обачливою. Адже йшлося не про неї саму і не про її почуття, які на час війни для фрейлейн Бергер були скасовані геть. Не мала права керуватися тільки ними, які б уже не були. Почуття можуть її обеззброїти. Треба їхати і складати новий важкий екзамен.
Розділ третій
ПОРТРЕТ БЕЗ МУАРОВОЇ СТРІЧКИ
Фрау Патріція Шеєр не запросила, як то належало б, до вітальні гауптштурмфюрера Віллі Майєра, що прибув до неї разом з фрейлейн Крістіною Бергер. Не запропонувала їм і роздягнутися, підкресливши тим небажаність їхнього візиту і безмовну пропозицію довго не затримуватися в її домі.
Була у фартусі. Мабуть, навмисне одягнула нот, щоб поратися в кухні. Туди й провела обох есесманів.
— Сідайте, — сказала коротко і заходилася поратися біля газової плити, не звертаючи на гостей, здавалося б, належної в цій незвичній ситуації уваги.
Крістіна мовчки сіла на білий кухонний табурет. Вона ще не встигла визначити лінію своєї поведінки, тому вирішила спостерігати за розвитком подій, щоб з перших хвилин не вчинити чогось необачного.
— Дякуємо, — відповів на вимушене запрошення Віллі Майєр за обох. Він тримався з напруженим спокоєм. Збагнув, що ніякої суперечки не буде. їм просто невдовзі запропонують податися геть, якщо вони й надалі «не розумітимуть» мовчазних натяків.
— Є в мене трохи ерзац-кави, можу почастувати. — В голосі фрау Шеєр бриніла холодна байдужість. І Манер знову зрозумів: це єдине, чого вони можуть сподіватися від господині. — Зварити? Цукру нема, буде з сахарином.
— Спасибі, ми поснідали, — відхилив Віллі Майєр цю, якщо розібратися, образливу для них пропозицію. — Ми приїхали не на частування ерзац-кавою з сахарином.
— Знаю, за чим. — Вона нарешті повернулася до них і глянула відкрито. — Пан Хейніш докладно змалював мені по телефону мету вашого візиту.
Майєр кахикнув.
— На фронті, — почав було він, — я з перших днів потоваришував із вашим чудовим сином. Безумовно, де була надзвичайно талановита людина…
Фрау Шеєр так докірливо поглянула йому в очі, що Віллі ніяково опустив повіки. Ну що тут справді-бо казати? Хейніш устиг набалакати…
— Я вам теж дещо скажу про талановитих людей на фронті, — сказала фрау Шеєр.
Крістіна подвоїла увагу.
— Перед своєю поїздкою без вороття Адольф зробив цікаву виписку — він багато працював, готуючи матеріали для своїх майбутніх наукових праць. Тепер я часто той запис перечитую.
— І що в ньому? — запитав Майєр, просто так, аби не мовчати.
— Там написано, що перед кривавим побоїщем під Ієною Наполеон Бонапарт сказав, оглядаючи свої війська: «Ось триста тисяч чоловік, вони ні в чому не винні. І що ж, тридцять тисяч із них завтра загинуть! Серед пруссаків, можливо, є великий механік, філософ, геній — і він загине. Ми, звичайно, теж втратимо якихось не відомих нам великих людей. Але хіба я почну нарікати на бога? Ні. Я промовчу. Треба вмирати в ім’я слави своєї країни». Ось так, — зітхнула вона. — Хто ж уславився? Наполеон. Чим? Винищенням молодих французів. Бонапарт ще довго жив, а Франція занепала… Хто мені скаже, що напишуть про нас, німців, після цієї страхітливої війни?