Звичайно, нічого подібного у мене і в думках не було, але я був радий, що вона так думає.
Так я відчував себе безпечніше.
4
Безпечніше я відчував себе хвилини три, не більше.
Я встиг до вхідних дверей раніше Кармели і відчинив їх.
Він ввалився в кімнату і негайно замкнув за собою двері, закривши на гачок. Під блакитними очима зібралися зморшки, на ньому не було плаща-накидки і обтягуючої шкіряної куртки. Йому давно слід було поголитися, і він одягнений був у неабияк пом'ятий вовняний костюм. Через руку було перекинуто легке габардинове напівпальто; на ногах шкіряні туфлі. Але це все ж був Рендом — той самий, якого я бачив на карті, тільки його усміхнений рот виглядав втомленим, а під нігтями була грязюка.
— Корвін! — Він обійняв мене.
Я стиснув його плечі.
— Ти виглядаєш так, що чарка-друга тобі не завадить, — сказав я.
— Так. Так. Але… — Погодився він, і я підштовхнув її до бібліотеки.
Хвилини через три, сівши з сигаретою в одній руці й чаркою віскі в інший, він сказав:
— Вони за мною женуться. Скоро будуть тут.
Флора скрикнула, але ми не звернули на неї ніякої уваги.
— Хто? — Запитав я.
— З інших Відображеннь, — відповів він. Поняття не маю, ні хто вони, ні хто їх послав. Їх четверо чи п'ятеро, а може і шестеро. Вони були зі мною в літаку. Я зафрахтував літак. Це сталося неподалік від Денвера. Я кілька разів змінював напрямок польоту, щоб збити їх з курсу, але це не допомогло, а мені не хотілося занадто ухилятися в бік. Я позбувся них в Манхеттені, але це питання часу. Думаю, що скоро вони з'являться сюди.
— І ти не знаєш, хто їх послав?
Він коротко посміхнувся.
— Хто, крім когось з нашої сімейки? Можливо, Блейз, можливо, Джуліан, а може, і Каїн. Можливо навіть ти, щоб загнати мене сюди. Хоча я сподіваюся, що це не так. Адже це був не ти?
— Боюся, що ні, — відповів я. — І наскільки це серйозно?
Він знизав плечима.
— Якби їх було всього двоє-троє, я б спробував влаштувати засідку. Але їх надто багато.
Він був невеликого зросту — приблизно п'ять футів шість дюймів, і важив не більше ста тридцяти фунтів. Але коли він говорив, що міг би впоратися з трьома громилами, він не жартував. Раптово я подумав про те, наскільки я сам фізично сильний, раз вже я був його братом. Я відчував себе досить сильним і знав, що можу зустрітися в поєдинку з будь-якою людиною, не особливо турбуючись за себе. Так наскільки ж я був сильний?
Тут до мене дійшло, що скоро випаде чудова можливість це з'ясувати.
У вхідні двері голосно постукали.
— Що будемо робити? — Запитала Флора.
Рендом розсміявся, розв'язав краватку, кинувши її на стіл поверх свого напівпальто. Потім він зняв піджак і оглянув кімнату. Затримавши погляд на шаблі, він в ту ж секунду кинувся до стіни і схопився за руків'я. Я відчув у кишені тяжкість пістолета і зняв його з запобіжника.
— Робити? — Запитав Рендом. — Існує ймовірність того, що вони проберуться в будинок. А отже, вони будуть тут. Коли ти останній раз билася, сестричка?
— Занадто давно, — відповіла вона.
— Тоді постарайся швиденько згадати, як ти це робила, тому що часу залишилося зовсім мало. Їх хтось направляє, за це я ручаюсь. Але нас троє, а їх всього шестеро. Так що особливо можна не турбуватися.
— Ми не знаємо, хто вони.
— Яка різниця?
— Ніякої, — вставив я. — Може, мені піти і відкрити двері?
Обидва вони ледь помітно здригнулися.
— Це байдуже, краще почекати тут.
— Я можу подзвонити в поліцію, — запропонував я.
Обидва розсміялися, майже істерично.
— Або покликати Еріка, — сказав я раптово, дивлячись на неї.
Але вона заперечливо похитала головою.
— У нас просто немає на це часу. Звичайно, можна взяти його карту, але до того моменту, коли він зможе відповісти — це якщо він ВИРІШИТЬ відповісти — буде занадто пізно.
— До того ж, це може бути його рук справа, — пробурмотів Рендом.
— Сумніваюся, — відповіла вона. — Сильно сумніваюся. Це зовсім не в його дусі.
— Вірно, — додав і я, просто, щоб щось сказати і заодно показати їм, що я розбираюся в ситуації нітрохи не гірше.
У двері ще раз постукали, на цей раз значно сильніше.
— Послухай, а Кармела не відкриє? — Запитав я, мимоволі здригнувшись від цієї думки.
Флора заперечливо похитала головою.
— Думаю, ні.
— Але ж ви обидві не знаєте, з чим нам доведеться зіткнутися, — закричав Рендом і раптово вибіг з кімнати.
Я пішов за ним уздовж по коридору в передпокій, і ми всигли якраз вчасно, щоб зупинити Кармелу, що збиралася відкрити двері.
Ми відіслали її в свою кімнату, наказавши замкнутися на засувку, і Рендом зауважив:
— Вагомий доказ сили того, хто все це придумав. Як ти вважаєш, що з цього вийде, Корвін?
Я знизав плечима.
— Сказав би, якщо б знав. Але не турбуйся, зараз ми разом, що б там не було. Відійди-но!
І я відкрив двері.
Перший громила спробував увійти в кімнату і просто відпіхнути мене в сторону, але жорсткий удар ліктем відштовхнув його.
Їх було шестеро.
— Що вам потрібно? — Ввічливо поцікавився я.
Замість відповіді мені показали пістолет.
Різким ударом закривши двері, я наклав гачок.
— Так, це вони. Але звідки мені знати, що це не який-небудь із твоїх трюків, Рендом?
— Знати ти цього не можеш, але я дорого дав би, щоб твої слова були правдою. Виглядають вони досить непривабливо.