Марина МЕДНІКОВА ТЮ!
Роман-фрістайл з елементами аерофотозйомки
ПРЕПРОЛОГ
Руба-руба-руба-рай,
Руба-руба-рай
(З пісні слова не викинеш)
І наснилося Занадтому. Він - Президент. Мчить Хрещатиком кортеж. Крутенько. Круто. Крутіссімо. Броньовані лімузини валкою, пообіч спецрокери на спецмотоциклах.
Клином-свинею. Ревуть, як воли. Хоч їхні ясла повні. Над вулицею гучномовець виголошує гучно останні вісті: «З-за бугра передають. Так здійснюються мрії. Мультимільйонер Лазарус Лонґ нарешті вирішив усі свої проблеми. Він купив у Середземному морі острів і заснував там свою імперію.
Обрав тисячу щасливчиків зі світу - це буде населення.
Призначив трьох міністрів. Це буде - влада. Звичайно, не верховна, бо чого було город городити. Верховна - він. Досі не повідомляється, у якому ранзі. Відомо напевно лише, що від звання суперґенераліссімуса Лонґ рішуче відмовився.
Далі буде».
Аж відчув Занадтий холодний протяг біля серця. Роззирнувся і остовпів. Бачить: уся обслуга всілася в броньовані членовози з тонованими шибками, а він трюхикає останнім, на якомусь мопеді. Соб-цабе.
Тут і усі цилюрники, куафери, опричники, референти, помічники, помічники помічників і помічники помічників помічників побачили його і тицьнули на нього пальцем: «ТЮ!».
ПРОЛОГ
Над Трапезундом - жодної хмаринки. Пахощі моря, густі, схожі на гіркувато-чорнобривцеві, будять у клітинах прадавні спогади про спільну колиску всього живого, оте неосяжне лоно всесвітнього океану, що в ньому маленькими слимачками білка ширяли колись наші предки по батьківській і по материнській лініях. Разом з гекатоннами інших слимачків, не нам знати для чого вживлених хвостатими, сторукими, стоокими, хмароподібними, телепатичними і телекінезійними прибульцями у цей величезний ставок на одній з провінційних планет майже забутої Богом Сонячної системи.
А було це так.
- П’ять, чотири, три, два, один, пуск! Завдання виконане, пане Головний Прибульцю!
- А ви з якої пробірки взяли біологічний матеріал, пане прибульцю-операторе?
- З отієї, поміченої червоною ниточкою, вашамость.
- Ой-ой-ой, ґвалт, держіть мене іззаду, бо я візьму і вп###аду. Тра’ було брати пробірку з зеленою ниточкою.
Там досконале, елітне, сортове людське насіння. Красені і красуні. Якість, що викликає довіру, два в одному - навіщо платити більше. А в пробірку з червоною ниточкою лаборанти злили негодящі гени після обробки маси в центрифузі. Відчуйте різницю. Зупиніть негайно процес! Припиніть негайно еволюцію! Ми ж не концтабір для себе готуємо, а райські к###ущі. Ось-ось, за якихось кілька сотень світлових років Всесвітній Розум через макрокатастрофу потребуватиме притулку у Всесвіті. І що з вашої ласки він знайде на Землі? Хомо сапієнс! Ви розумієте, що наброїли!
- Гал###у-бал###у, а свині в ріпі! - пробуркотів прибульський лайдак-оператор, меланхолійно спостерігаючи із Всесвіту, як, живопихом втрапивши у ласкаво-зеленкуваті хвилі, прагітлери, прабетховени, прагомери, прарафаелі, пражириновські, праярославимудрі, прамакедонські, праленіни, пра-всі-ми спритно заходилися ділитися, множитися, переробляти сонячну енерґію на енерґію м’язів, видаляти шлаки, позбуватися зябер і хвостів, обростати шерстю, ставати на задні кінцівки, винаходити для своїх нагальних потреб атомну бомбу, стільниковий зв’язок, інтернет і клонування…
Оператор знехотя переконувався у фундаментальному законі буття: начальство, як той вуйко Петро, завжди має рацію*. Не світили на хибно засіяній ним Землі райські кущі. Втім, що зроблено, те зроблено. Маємо те, що маємо.
* - Ви маєте рацію, куме.
- Ні, рацію має кум Петро, а я маю кулемета
- На часі другий дзвінок, - оператор глянув на дзиґарика в хмароподібній лапі, що відлічував миттєвості безвіку, і натиснув кнопку-зірку на чорному нічному табло.
- Комета Хейла-Боппа, на прозвисько Бетлехемська звізда. Дубль другий.
- Пішла, - доповів байдужий електронний голос, і - бебех - на чорному нічному оксамиті земного неба засвітилася вишукана красуня-комета, розправляючи мільйоннокілометровий пишний хвіст, струшуючи тисячокілометровою пишною зачіскою з космічного газу і паруючої криги навколо сліпучого стрімкого ядра.
РЕКЛАМНА ПАВЗА № 1
Динозаври жили на планеті шістдесят п’ять мільйонів років тому.
А наші зуби збережуться так довго?
День за днем, ніч за ніччю, мільйон років за мільйоном, ось уже й знову весна. І до контори сільради за адресою:
Всесвіт, Сонячна система, Земля, Европа, Україна, Київщина, село Тихі Води, вулиця Леніна, - зайшов Душман.
- Розумієте, е-е-е, - Михайло Чингачук затнувся, потягнув до себе папірці, аби зазирнути на предмет ім’я та побатькові несподіваного прохача.
- Називай мене, як звик.
- Я при ісполнєнії. Розумієте, Душмане Батьковичу, - все ще офіційно сказав Чингачук, - я бачив ваші документи. Все гаразд. Ваша фірма зареєстрована у встановленому порядку.
Але… Дозволу на оренду приміщення робітничої їдальні я вам не дам.
«В натурє, етот казьол добазаріцца. Скільки він хоче?», - подумав Душман.
Душман останнім часом дуже розвинувся, і всередині, і зовні. Цяцькована пальмами шовкова сорочка, бурякові штани з вилиском, золочені підбори і вузькі носаки індіанських мокасинів, крислатий ковбойський капелюх, доповнений жильоткою, робили його схожим на соліста циганського ансамблю пісні й танцю. Незмінними у тиховодського зайди залишилася хіба чорна жорстка кучма на голові, проте зараз вимита хеденшолдерсом і напахчена олдспейсом, а ще чорні пекучі чи азійські, чи циганські, втім, може й південнохохляцькі очі. Своїм прикидом Душман тішився. Вважав: людина повинна вбиратися за одним принципом, - як стоїть. Голодранець знай своє місце і не вийожуйся, кухвайка - твоя стеля. Заведеш собі пару котлет із зелених, нарубаєш «капусти», - тоді гуляй. Два дончики й да молоді, й обидва брунети! Душманова кухвайка залишилася у далекому совітському минулому, коли він, Душман, був ніхто, ніщо і звати його було ніяк. А зараз він став уповні бізнесмен і вбирався по-бізнесменському.
- Послухай, Міша, у твоїй столовій, по жизні, нужду не справиш, заламаєт. А я з неї канфетку зроблю. За місяць.
Прикинь, да. Вона стоїть на трасі, в гайку. Я екскременти поубіраю, що од твоїх рабочих. Прикид кабаковий куплений уже, з Польщі їде. Цвєтуйочкі, білі столи, фонтан, блін, с золотими рибками, пальма у верейці, мангал для ішаків з тьолками. В натурє, Міш, не прикалуйся. У мене ніц нєма часу.
- А куди я робітників подіну? Що мені за це у райкомі, чи пак, в адміністрації скажуть?
- Нє понял. Твоїм рабочім не пофіґу, де іспражняться?
Переведи їх на посьолок, флаг їм у руки і барабан на шию. І ще, слухай сюди. Скоро у Терешка з райдержадміністрації ювілей. Я вам такой макдональдс видам, полний атас. Тобі за це адміністрація пам’ятник поставить. На коні з шаблєю і в шляпє с пєром.
- Перо мені, Душманчику, в гепу вставлять, як я без інтересу для села тебе сюди пущу.
- Ти що, по радіо чув, що без інтересу? Так то «Голос Америки», мабуть, говорив, а вони все брешуть. Диви сюди.
Душман неквапом поліз у темно-зелений, під крокодила, дипломат, запорпався в ньому, нарешті знайшов. Ручку: посередині у прозорому балончику плавала дівочка з гіпертрофованими персами, ледь прикритими бікіні. Душман повернув ручку догори пером-кулькою, з феї бікіні змило. Інтересна така штучка. Отак, раз-два, ти диви. Душман спостерігав за сільською головою. Міша розпустив ще нижче краватку, ковтнув слину, борлак здвигнувся вгору-вниз. Раздва, гола дівка одяглася, це Душман написав нею на папірці цифру, присунув ближче до голови сільради. Той байдуже подивився, одсунув назад Душманові. Душман поміркував, виправив щось у папірці. Чингачук мовчки підтягнув до себе його папери, помилувався написаним, раз-два, дівка роздяглася, намірився поставити резолюцію.
- Треба вписати, як називатиметься твій ресторан.
- Вписуй. «Расслабон», або державною мовою - «Розслабон». Душман, по жизні, закони поважає.
- Ти що! Дах зірвало?! Біля контори, в центрі села. Під моїми вікнами. «Розслабон»?! Я думав, ти серйозна людина… Душманом ти був, Душманом і зостався. Назвав би, як усі, по-простому, «Алькор», «Альдебаран», «Аладдін». Чи по імені, якщо воно в тебе взагалі є. А то…
- По імені? Добре, давай напишемо: «Роз Слабон». Пояснюю, така назва може зацікавити іностранних інвесторів.
Уявляєш, «Роз Слабон» - спільне прєдпріятіє общєствєнного пітанія села Тихі Води, Україна-Ізраїль. Почесний голова правління без права підпису Михаїл Чингачук. Я тобі за ідею, крім обіцяного, випишу преміальні. Штуку в гривнях, з першого прибутку.