Словом, я не мав вiльноу анi хвилинки, щоб ще раз перевiрити маршрут. А штурман Азимут був тодi у вiдпустцi.
Очевидно, це й призвело до мiзерноу помилки, а найдрiбнiшi помилки, треба вам сказати, набувають у космосi воiстину космiчних масштабiв.
Азимут потiм довiв менi, що пiд час старту я схибив на якусь пiвмiльйонну частку секунди.
Як я лишився живий, менi й досi незрозумiле. Коробка ковтала мiльярди кiлометрiв непередбаченого маршруту з швидкiстю свiтла. А коли поглинасш Всесвiт iз швидкiстю свiтла, перед твоуми очима стоуть одна й та ж незмiнна картина. I стоуть, аж поки почнеш гальмувати. Рiч у тому, що новi свiтловi хвилi не встигають тебе наздогнати, а давнi - од тебе втекти, i ти бачиш лише ту свiтлову картину, з якою нiздря у нiздрю летиш у просторi. Коротко кажучи, бачиш заспокiйливу порожнечу i раптом вганясшся в якесь небесне тiло завбiльшки з наш Юпiтер... Ось що таке мандрувати у Всесвiтi навмання.
Але я, видно, народився у зорянiй сорочцi або просто пiд щасливою зорею. Найменший метеорит не перетяв мою незаплановану трасу. Тiльки коли ходики показали, що вже пора стишуватися, i я натиснув на гальма, то побачив, на яку небезпеку наражався.
За усiма розрахунками я вже мав бути в сузiр'у Дракона, а раптом опинився зовсiм в iншому мiсцi, на маловiдомiй стежцi Чумацького Шляху. Великий i Малий Вози ледве бовванiли у зорянiй курявi.
Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як собаки, коли знайомляться.
Менi фантастично щастило! Отак - нi сiло нi впало - зустрiтися з братом по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв.
Я миттю вискочив з коробки, а далi...
А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму!
З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного!
Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у мене було лiве, а де у нього було лiве, у мене праве. У мене протез замiсть лiвоу ноги, а в нього - замiсть правоу...
Коли б не цi дрiбницi, нiхто б не розiбрав, де вiн, а де я.
Я ступив крок уперед з правоу ноги, а вiн ступив з лiвоу. Ми простягли один до одного руки, але потиснути ух нам не вдалося. Менi здалося, нiби я торкнувся дзеркала. Вiн теж здивовано звiв брови. I взагалi ми дiяли напрочуд синхронно.
Ми одночасно роззявили рота i в один голос привiталися:
- Привiт!
- Привiт!
А потiм в унiсон вiдрекомендувалися:
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.
З подиву у мене замакiтрилося в головi. Та я не розгубився. За усiма ознаками, передi мною стояв непiдробний капiтан Небреха.
Але ж я теж капiтан Небреха! Цю неймовiрну крутиголовку слiд було негайно розв'язати.
- Звiдки ви прилетiли? - спитав я його.
- Звiдки ви прилетiли? - спитав вiн мене.
- Iз Землi, - вiдповiв я.
- Iз Землi, - вiдповiв вiн.
От вам це важко навiть збагнути, а нам ще важче було порозумiтися! Ми говорили таким собi дуетом. Що я казав, теж саме тiсу ж митi казав вiн, а що казав вiн, тiсу ж митi повторював я. Випередити його я не здолав i на пiвслова. Так само, як i вiн мене. З однаковим успiхом ми могли б втекти вiд власноу тiнi. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожнiй кiмнатi гомонiти з дзеркалом. Iнодi менi навiть моторошно ставало.
Ми обидва один одного питали i обидва один одному вiдповiдали. Але щоб спростити дiалог, я не буду повторювати реплiки. Я пам'ятаю його дослiвно, наче розмовляв тiльки вчора.