Відьма в Вальпургієву ніч
містичне оповідання
З приходом весни Ганна часто відчувала занепокоєння. Невідома зірка вабила її.
Тридцяте квітня було задушливим днем, і до вечора гроза відчинила небеса, обдавши землю холодними цілющими струменями, освіживши ароматом квітів і трав. Сміливий вітерець забрався в нещільно закрите вікно, кинувши на підвіконня гілку жасмину.
Під миготіння синіх блискавок і коливання дерев Ганна вийшла в сад і повільно скинула з себе покривало. Тисячі крапельок увійшли в неї, ще мільйони заструмували по обличчю, вмили тіло, і душа її рвонулася вгору до клекотали хмари, сизі і чорні, як ніч. Небесний світ ніби чекав її, і коли хмари вилили накопичену вологу, промивши світ наче скельце, в сірому небі з'явилася крилата тінь. Це була величезна летюча миша, що коливала в повітрі гігантськими перетинчастими крилами. Місяць лукаво визирнув з-за хмар, і в цей час годинник на дзвіниці пробив північ.
Кажан затулив місяць і закрутився над Ганною, немов закликаючи до себе. З лапок він кинув помело, яке повільно, ніби пір'їнка, опустилося на мокру траву.
Ганна все зрозуміла. Як тільки вона взялася за помело, як воно стало тягнути її за собою в небо.
Хвилюючись, вона повільно піднімалася, спостерігаючи, як навколишній світ не поспішаючи перевертається вниз, як високі гілки дерев шелестять зовсім поряд з нею, а в гніздах завмерли напружені птахи.
Ганна глянула вниз на землю, прекрасну в її трав'яних, смарагдових фарбах, у блиску діамантів місячної роси.
Вона бачила, як тіні дерев то нестримно, то навпаки, повільно і ліниво кралися, пробігали по землі, стелячись химерними мінливими фігурами.
Вона піднімалася над двосхилим черепичним дахом, відчуваючи свіжі потоки повітря. Здавалося в них можна купатися, як у хвилях океану, і з радісним вигуком вона зробила лихий кульбіт в повітрі.
Лише зараз Ганна пригадала, що гола, але дивно, вона не відчувала ні холоду, ні ніяковості. Вітер поступово розганяв ліниві перлинно-сірі хмари, раптовими поривами коливав дерева, що упускали холодні краплі. Він заграв, немов оркестр, звуки якого склалися в мелодію. Ганна впізнала музику Мендельсона і, поки звучала увертюра, вона вже легко летіла над садом, міцно стискуючи помело.
У вихорах повітря вона бачила метушливих, гамірних людей, що весело готувалися до шабашу. Її погляд змінився: бар'єрів тепер не існувало, частенько око бачило те, що недоступно необізнаній людині. Тепер вона спостерігала не лише безліч істот, звірів і птиць, що прокидаються у вихорах весняного карнавалу.
Вона могла споглядати сонмища різноманітних - добрих і чарівних, злих і огидних духів, що за мить опанували повітря й одразу ж миттєво відлітали геть, неначе за чиїмсь потужним покликом.
Темно-коричневі дахи і світло-сірі стіни будинків на мить ставали прозорими, й можна було розгледіти все, що відбувалося усередині.
Прекрасні, абсолютно оголені дівчата і такі ж голі, потворні старі бабища, бородаті чаклуни з веселими очима і зухвалі горбаті карлики натиралися чудодійними мазями, ворожили у розжарених чанів з чарівним варивом.
Хтось стрибав у вогонь до гнучких вогняних саламандр, деякі пили магічні відвари; інші шаруділи пожовклими сторінками древніх книг або крихкими, скриплячими манускриптами, ласкаво погладжуючи жирних і волохатих павуків, пірнали в казани з киплячим молоком, набували сліпучої краси, а потім, розкривши ширше за вікно і двері, а також через димарі і горищні виходи злітали в сіро-блакитне небо.
Флюгери на вежах крутилися, звучали, ніби музичні шкатулки, вітаючи сотні голих, або покритих легкими пелеринами тіл. Вся ця гола дивна маса парила у повітрі, мчала вперед, використовуючи в якості літального засобу хто на що здатний! Одні летіли, осідлавши пухнасті мітли, гострі рогачі й вила, а також сівши на круглі сковорідки, інші, немов пані - на віденських стільцях. Хтось сів верхи на кажана, чорного півня чи цапа; деякі молоді відьмочки воліли летіти на кабанах, а баби - чаклунки використовували звичні ступи або дерев'яні лопати. Чаклуни, чарівники стрімко розрізали простір на алебардах, камінних щипцях або на товстій тростині - описати все просто немислимо! Поруч з Ганною, осідлавши шпагу, летів невисокий, витончений чоловік із сумним обличчям у фраку і в циліндрі. Їй здалося, що це цирковий клоун або фокусник. Він подивився на неї сумними очима. Ганна, летячи поруч, крикнула йому щось веселе і підбадьорливе, і він, нарешті, посміхнувся у відповідь і, як ніби зірка проклюнулась в хмарах.
Голі тіла відьом летіли над гостроверхими дахами, купаючись в місячних променях, що ллються струменями з зоряного неба. Одна з відьом - стара в ступі, з синіми губами і пожовклим зубом, закружляла над Ганною, знизилася і простягнула кістляву руку. У розкритих пальцях її з обламаними, почорнілими нігтями, сяяв незвичайної краси місячний камінь. Ганна на деякий час зависла в повітрі, милуючись незвичайною коштовністю.
Вона заглянула в грановану площину і ахнула! Там було вся її життя, її дитинство, батько і матір, нещасливий шлюб сестри, її захоплюючі зустрічі з коханим, розгубленість, коли він її не зустрів, гіркі сльози і страждання після розлучення, зустріч з офіцером... Це були її минулі роки і дні.
- Хочеш подивитися своє майбутнє? - прошамкала стара. Ганна здригнулася, на мить задумалася, а потім заперечливо похитала головою. Стара відьма залилася потворним сміхом, крикнула щось і рвонула далі.
Місто, здавалося, не спало, принаймні частина його жителів була у захваті від весняного карнавалу. Множилися і розліталися вогні, мелькаючи по вулицях, у парках і садах.
По кам'яній бруківці бродила галаслива юрба молодих людей. Їх юнацькі веселі голоси, а також дзвінкий розкотистий сміх дівчат змушували дрижати скла, відкривати вікна, щоб помилуватися на нічні безумства.
Невпинно бринькали гітари і звучно співала сурма. Молоді люди спочатку танцювали на широкій алеї в бузкових променях ліхтарів, потім добігли до міської площі, викладеної кам'яними плитами. Тут палало велике багаття, навколо якого купчилися, пили і веселилися нічні бродяги.
Потім вони запалили смолоскипи, що палахкотіли по вітру блакитними вогнями. Закохані юнаки, немов змагаючись один з одним, співали надривні серенади, а нарядні дівчата відповідали їм знаками прихильності, витончено гублячи з балкона рукавичку або квітка.
Таємні коханці, користуючись міцним, непробудним сном чоловіків в таку ніч, невпинно рвалися до своїх коханок, намагаючись залізти до них по кучерявому винограду, або по водостічній трубі, а ті, до кого вони так прагнули, зі сміхом кидали їм на бруківку ключі з блакитними або червоними стрічками. Сріблястий заливистий сміх, лютий регіт, співи перемежовувалися з жалібними криками і скорботними стогонами.
Ганна бачила, як привид одного старовинного кам'яного будинку з башточкою хрипко і невпинно волав до інших, не маючи можливості вибратися з замкнених стін, поки, нарешті, йому не підказали зі сміхом:
- Піч ... димохід ... труба, телепень!
І він, вислизнувши з пічної труби, приєднався до сонмища духів, що летять на північ.
Сильні удари стрясали трохи тріснуті стіни іншого старого будинку. Черепиця падала вниз, обвалювалась фігурна ліпнина з фронтонів. Скелет замурованої людини стукав об стіну лобом, тонкими руками і гострими колінами. Нарешті стіна впала. Мрець в зотлілих шатах, немов казковий скороход, помчав до виходу з міста.
По бруківці крокував довгими тонкими ногами, немов циркуль, худий ляльковий майстер, добре знайомий Ганні. Поруч з ним шкутильгали його потворні і прекрасні створення - ляльки різного дивовижного виду.
Вилізлий з підземелля напівзруйнованого будинку страшний одноокий карлик рився і скрипів під корінням старого дуба. Нарешті він виволік зі схованки скриню, з якої спадали грудки землі. Зламавши кришку, він набив кишені золотом.
Згодом, вийшовши на вулицю, він розкидав гроші. Вони падали дощем, підстрибуючи на каменях.