Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана - Чемерис Валентин Лукич

Валентин Чемерис

Жінок там на тютюн міняли або Перший подвиг Богдана

Роман-есей

Текст подано в авторській редакції

У мою хатину

Прийшли (сотники,

  отамани й гетьмани),

сіли коло мене

І про Україну

Розмовляють, розказують,

Як Січ будували,

Як козаки на байдаках

Пороги минали…

І про той фантастичний обмін, коли міняли жінок буцімто «на тютюн та люльку», теж буде мова в романі. Адже «Жінок там на тютюн міняли» – роман-есей, що складається з кількох повістей, але з однією героїнею – Запорізькою Січчю. Твір може бути названий і якось інакше. Хоча б: «Олена Прекрасна з Чигирина», «Дівчина під білим покривалом», зрештою – «Чортомлик»…

І всі назви підійшли б, адже він, попри те, що складається з кількох повістей, твір, як уже мовилося, про одну героїню – Запорізьку Січ.

Хоч вона й мала кілька місць розташування в різні роки, змінюючи їх мірою потреби, починаючи з Хортиці – Томаківська, Базавлуцька, Чортомлицька, Підпільненська, або Нова, але це все одно була Січ – з її видатними людьми, хоча б із такими, як Богдан Хмельницький, Петро Калнишевський, Іван Сірко, Антін Головатий. А ще ж козаки-січовики, кожний з яких був вартий булави отамана.

І незвичайна, незбагненна любов батька Хмеля до Олени, вона ж Прекрасна, яка так трагічно завершила своє занадто бурхливе життя.

І – пригоди.

І навіть пригодоньки, на кшталт тих, що приносять успіх у любові.

Олена Прекрасна з Чигирина

Пролог

Загляньмо дo Гомера

«Навесні 1644 р. в околицях Чигирина невідомо звідки з’явилась молода і вельми вродлива жінка, якій волею долі випало посісти визначне місце в історії як України, так і Польщі. Власне саме польські історики вперше назвали її «кресовою», або «степовою», «Геленою Прекрасною», натякаючи тим самим не стільки на її вродливість, скільки на спорідненість долі українки з долею античної героїні епосу Гомера. Адже, відповідно до жанрових особливостей романтичного сприйняття історії, головну причину багатолітньої українсько-польської війни середини XVII століття вони побачили саме в суперництві козацького сотника Богдана Хмельницького та польського посадовця, чигиринського підстарости Даніеля Чаплинського за любов степової красуні, порівнюючи тим самим їх із спартанським царем Менелаєм і сином троянського царя Парисом, головними винуватцями Троянської війни.

Так хто ж вона, ця степова красуня, котрій історики-романтики приписували таку виняткову роль в історії Центрально-Східної Європи, і як надалі склалася її доля?»

Якщо вже тут згадали «античну героїню епосу Гомера» (мається на увазі епічна поема легендарного грека «Іліада», в якій розповідається про причини виникнення Троянської війни), то вочевидь варто сказати і про неї, Прекрасну Олену (Єлену), спартанську царицю, яка була, як свідчать давні греки, найкрасивішою смертною жінкою ойкумени. Стати чоловіком такої красуні мріяли царі та прості, але знатні люди, герої тих буремних днів. Зрештою, батько Олени віддав її заміж за юного повелителя Спарти, багатого юнака Менелая, який був безтямно закоханий у спокусливо-чарівну Олену. Але – вічний трикутник кохання – Олена закохалась у троянського царевича Париса.

І почалося… Менелай був так закоханий в Олену, що не відходив од неї й на крок і, сам того не підозрюючи, своєю постійною присутністю швидко набрид красуні. В Олени була лише зовнішність захопливо-запаморочлива, а от характер у неї був – даруйте, – препоганий. Як то й водиться у вередливих красунь, яким усе дозволено. Олена часто чинила наперекір чоловікові, затіювала різні інтрижки і приховувала, що не відчуває до чоловіка ніяких почуттів. Менелай героїчно терпів витівки коханої жони і засипав її коштовними дарунками, що їх дуже полюбляла Олена. Після таких дарунків вона трохи пом’якшувала свій гнів і свою немилість до чоловіка, але її доброти вистачало на день. А затим вона вже знову вередувала і кричала на нелюбого чоловіка. Її життя змінилося лише після того, як вона зустріла своє справжнє захоплення – коханцем красуні став троянський царевич Парис. А вже він, у свою чергу, закохався у Прекрасну Олену просто-таки до безтями.

Чим би все це скінчилося – Олена ж була заміжньою, та ще й чоловік її був усемогутнім царем, – як тут лучилося ось що. Цар Менелай негадано відплив на острів Крит – буцімто здійснювати щорічне жертвоприношення. A юний царевич Парис залишився у Спарті й почав таємно зустрічатися з Оленою, зізнався їй у пристрасному коханні та відкрив свій план її викрадення.

Гм… На радість Париса-юнця, спартанська цариця й сама вже давно мріяла покинути рідний край, аби десь почати нове життя. Вона впустила троянського принца до себе в покої, провела з ним кілька пристрасних ночей, а потім, зібравши коштовності, сіла на корабель і разом із коханцем відпливла на його батьківщину.

Та ось – швидко чи ні – у Спарту повернувся Менелай. І йому відразу ж донесли неймовірну вістку: Олену викрадено Парисом! Цар ледь не збожеволів од гніву і велів своїм підданим негайно знайти жону-царицю, а винуватця її викрадення жорстоко покарати!

Посли вирушили до троянського царевича і поставили перед ним вимогу: негайно повернути викрадену жону Менелая.

– A я її кохаю, – відповів Парис і навідріз відмовився повертати викрадену.

– Що я взяв, те – моє, – сказав наостанку посланцям Менелая.

І тоді розгніваний (а хто на його місці не впав би у гнів) Менелай почав збирати військо, щоб іти війною на Трою. І привселюдно поклявся убити суперника, а заодно і власну жону-зрадницю.

Так почалася знаменита Троянська війна, в якій на боці Менелая брали участь багато грецьких міст-держав (її й відобразив Гомер у своїй поемі «Іліада»).

Війна тривала довго і в ній всього траплялося – то перемагав Менелай, то гору брав Парис. Врешті-решт коханець спартанської цариці та її викрадач отримав своє, як кажуть, по заслузі: він загинув від поранення отруйною стрілою, що послав у нього грек Філоктет.

Війна тривала ще десять років. Зрештою греки, їх називали ще данайцями, бодай і хитрістю, але захопили Трою та затіяли в ній «жахливу різанину».

А що ж Менелай? Він довго шукав Олену, щоб забити її, за давнім грецьким звичаєм, камінням. Але тільки-но цар Спарти побачив свою прекрасну жону, що стояла посеред спаленої Трої, як кинувся до її ніг і…

І пробачив усі образи, що їх вона завдала йому. Олена, як кажуть, згнітивши серце – а що їй залишалося робити, як коханця вже не було в цьому світі, – повернулася до Спарти і жила з чоловіком аж до самої його смерті.

Ось тоді Олена полегшено зітхнула, що нарешті позбулася нелюбого мужа, але… Що її чекатиме по смерті Менелая, вона навіть і не підозрювала. Річ у тім, що два сини померлого царя (від іншої жінки) влаштували проти ненависної мачухи Олени змову, і цариця, рятуючись, змушена була тікати зі Спарти аж на острів Родос. І потрапила з калюжі в болото. Тамтешня цариця, аби відомстити за вбитого під Троєю її чоловіка (не забуваймо, причиною Троянської війни була вона, Олена Прекрасна), веліла своїм служницям уночі задушити сонну Олену.

Що й було зроблено. Так закінчила свої дні в цьому світі найпрекрасніша із жінок, яка своїми витівками (хоча то було в неї нещасне кохання) підтвердила відому істину: хто вітрові служить, тому димом платять…

Частина перша

Королівська шабля з коштовним руків’ям, що стала козацькою

«Виступаючи на історичну арену України, Хмельницький найперше знайшов притулок і допомогу в Запорізькій Січі, у низових козаків. Позбавлений маєтку, дружини, неповнолітнього сина, осміяний на сеймі, кинутий до в’язниці й засуджений до страти, Хмельницький з сином Тимофієм на початку грудня 1647 р. втік із в’язниці в Запоріжжя…

Микитинська Січ освячена перебуванням тут знаменитого гетьмана козаків Богдана Хмельницького. Це було на самому початку його діяльності…»