— Ви?! — отетеріло видихнув той, відбуцнувши черевиком кийок для гольфа, що його Пол випустив з рук, коли падав. Потім підняв Пола так, що в того ноги відірвалися від землі, та швиргонув у повітря. Описавши дугу, месник-невдаха верескнув і боляче загатився в щось спиною. То був «дукаті». Від удару мотоцикл перекинувся, зверху на нього впав Пол, і разом вони утворили жалюгідну купу.
— Якби я вас не знав, то міг би подумати, що ви збиралися заподіяти мені шкоду, містере Стілвел, — мовив Скотт, навіть не засапавшись і оком не змигнувши. Потім підняв кийок із землі й повільно наблизився до Пола. — А такою штукою можна завдати серйозної шкоди, — вів далі Скотт, помахуючи кийком, наче погрозливо докоряючи пальцем неслухняній дитині. — Ось давайте покажу, як це робиться.
Заклякнувши від несподіванки, я дивилась на вулицю перед гаражем, ледь не притискаючись носом до скла.
І не йняла віри баченому. Ні, цього не може бути… Цього просто не повинно бути!
Невже то й справді був Пол?!
Невже вони зі Скоттом дійсно б’ються?!
Я підбігла до вікна, щойно почула, як із тріском на землю впав мотоцикл. І враз заклякла від переляку й несподіванки, не вірячи своїм очам і не в змозі й пальцем поворухнути.
«Звісно, то був Пол», — подумала я й почала розмотувати в пам’яті клубок подій. Яка ж я дурепа! Ми зі Скоттом поводилися вкрай необачно. Обмінялись е-мейлами.
А я навіть занесла Скоттів номер у свій мобільник. Ясна річ, що Пол просто не міг не почати стежити за нами.
Гостре відчуття провини пронизало мене. Я здригнулася від страху.
Що ж я накоїла та що я собі думала?
Кілька тижнів я мучила себе, уявляючи Пола з отією білявкою. Кожної ночі мені ввижалося, як вони кохаються в номері готелю «Сент-Реджис». Тільки обдурена дружина може збагнути, який усепоглинаючий біль я переживала.
Але уява — то одне.
Реальна ж зрада заради помсти — то вже зовсім інше.
А я щойно зрадила чоловіка — похапцем пошморгалася, Господи, прости мене!
Безпорадно стоячи біля вікна, я спостерігала, як Пол і Скотт б'ються, наскакуючи один на одного. Трохи згодом бійка перемістилася поза межі мого поля зору: за оповитою плющем стіною мені майже нічого не було видно. Тільки час від часу мигтіли тіні, що несамовито лупцювали одна одну. Що ж там зараз відбувається?
Я розгубилася, не знаючи, що робити. Може, закричати? Спробувати якось розчепити їх?
І це була лише преамбула. А що буде, коли бійка скінчиться на користь, скажімо, Пола, і він увійде в квартиру? Що мені тоді робити?
Що я йому скажу?
Раптом пролунав страшенний тріск, наче хтось ляснув гігантським батогом, і я вмить забула про свої неприємні думки.
Обидві тіні враз заклякли.
Потім одна з них повалилася на землю, конвульсивно смикнулась і непорушно завмерла.