Переклад Сергія Тищенка
Секретарка відчинила двері.
— Увійдіть, містере Ґордон.
— Дякую.
Двері за його спиною зачинилися, а чоловік, що сидів до цього за столом, встав і пішов назустріч, простягаючи руку для вітання. Високий на зріст, молодший, ніж можна було припустити, він весь світився доброзичливістю.
— Містер Ґордон? Я доктор Кеоґ.
Вони потиснули один одному руки. Джон Ґордон опустився у крісло, Кеоґ знову сів за свій стіл. Від погляду психоаналітика Ґордону стало незатишно.
— Вперше у психіатра? — Спокійно запитав Кеоґ.
— Я… Раніше у цьому не було потреби.
— Не соромтеся, — сказав Кеоґ. — У кожного свої проблеми. Головне — усвідомити, що вони існують. Лише у цьому випадку є сенс спробувати впоратися з ними. — Він посміхнувся. — Тож головний крок зроблено, далі простіше. Подивимося…
Кеоґ побіжно проглянув карту пацієнта — записів там було на диво небагато.
— Отже, ви працюєте у страховій компанії?
— Так.
— І, як я бачу, не без успіху.
— Останні роки я працював досить багато, — сказав Ґордон не дуже впевнено.
— Любите свою роботу?
— Не те щоб дуже.
Деякий час Кеоґ мовчав, вчитуючись у карту. Ґордону нестерпно хотілося втекти, але він чітко розумів, що доведеться сюди повернутися. Жити так він більше не може. Він повинен знати все. Просто зобов’язаний.
— Бачу, ви не одружений, — зазначив Кеоґ. — Чому?
— Це одна з причин, чому я прийшов. Була одна дівчина… — Ґордон зам’явся, потім продовжив з суворою рішучістю: — Я хочу знати — галюцинації у мене чи ні?
— Галюцинації? — Перепитав Кеоґ. — Якого роду?
— Коли це було, я не сумнівався, — квапливо сказав Ґордон, — Це була реальність, більш справжня, більш жива, ніж все, що я відчував раніше. Але зараз… я просто не знаю. — В його очах, спрямованих до лікаря, з’явився біль. — Скажу вам правду. Я не хочу втрачати цих видінь, якщо це видіння. Вони мені дорожче за будь-яку реальність. І якщо… якщо я… О, Боже! Ґордон скочив і зробив кілька кроків, до болю стиснувши кулаки. Він був наче людина, яка ось-ось стрибне зі скелі, і Кеоґ знав, що так воно і є. Але мовчки чекав.