Один укріпив її прямовисно, другий заходився розкладати.
Драбина видовжилась у десять, у сто, в мільйон разів…
Два інших робітники помчались драбиною вгору з тією самою швидкістю, з якою вона здіймалася в небо.
– Ви там з нею обережніше! – гукнув їм навздогін Модслі. – І не забудьте надягти рукавиці. Об цю штуку можна попектися!
Стоячи на горішньому щаблі драбини, робітники зняли з гачка зірку, згорнули її дудочкою й поклали в оббиту зсередини м’яким матеріалом коробку з написом “ЗІРКА. ПОВОДИТИСЯ ОБЕРЕЖНО!”
Коли кришка коробки зачинилась, упала ніч.
– Та ви там подуріли, чи що?! – загорлав Модслі. – Дідько б вас побрав, хай стане світло!
І само по собі стало світло.
– О’кей, – мовив Модслі. – Цю зірку типу 05 ми відішлемо назад на склад. Для такої планети вистачить і зірки типу В 13.
– Але ж, сер, – схвильовано пробелькотав Орін, – вона недостатньо гаряча.
– Знаю, – сказав Модслі. – Ось тут ви й повинні виявити свої творчі здібності. Якщо встановити зірку якомога ближче до планети, тепла буде аж надто.
– Авжеж, сер, – погодився Бруксайд. – Тільки ж через брак простору її потужне випромінювання не встигатиме розсіюватись і не буде знешкоджуватись. А така інтенсивна реакція може вбити все майбутнє населення цієї планети.
Повільно, карбуючи кожне слово, Модслі промовив:
– Чи не хочеш ти сказати, що зірки типу В 13 небезпечні?
– Ой ні, ви мене не так зрозуміли, сер, – заперечив Бруксайд. – Я мав на увазі, що вони, як і все у Всесвіті можуть зробитись небезпечними, якщо, послуговуючись ними, не дотримуватись необхідних застережних заходів.
– Оце вже ближче до істини, – пробурчав Модслі.
– А в даному разі, – провадив далі Бруксайд, – заради безпеки необхідно постійно носити свинцеві скафандри, вагою десь фунтів по п’ятдесят кожний. Але це непрактично, якщо взяти до уваги те, що представники раси, яка заселить планету, важать пересічно по вісім фунтів.
– Нас це не обходить, – відмахнувся Модслі. – Не наше діло вчити їх, як жити. То я що – маю відповідати за їхні забиті місця щоразу, коли їм здумається спіткнутись об який-небудь камінь на спорудженій мною планеті? До того ж вони не конче повинні носити свинцеві скафандри. За окрему плату вони можуть купити в мене не передбачений кошторисом спеціальний екран, що блокує сильне випромінювання сонця.
Обидва асистенти силувано посміхнулись. Проте Орін наважився боязко заперечити:
– Скільки мені відомо, спроможність цього племені в якійсь мірі обмежена. Гадаю, що на сонячний екран у них забракне коштів.
– Ну то якщо вони неспроможні придбати екран зараз, то розживуться на нього дещо згодом, – зауважив Модслі. – І, до речі, сильне випромінювання вбиває не відразу. Навіть при такому рівні радіації вони житимуть приблизно 9,3 року, а хіба цього мало?
– Ваша правда, сер, – без особливого захвату погодились обидва асистенти.