«Історія першого підводного човна знайдена в старій англійській історії фльоти. Всі її дані, прізвища і опис човна цілком відповідають історичним даним. Отже, поширена думка, що перший підводний човен сконструйовано Фультоном на замовлення Наполеона Бонапарта — неправдива».
Армія тікала в гори.
Виснажені загони тяглися на північ. Вони відступали за Делавар.
Військо сунулося, хворе на нежить і дизентерію, трясучись у пропасниці, під невпинними дощами осени 1776 року.
Моунт-Вернонський плянтатор з Потомаку, — Джордж Вашінґтон, командував утечею так само, як він же п'ять місяців тому, 17 березня вів армію в наступ на Бостон, змусивши генерала Гау звільнити місто.
Тепер від переможної армії фармера Вашінґтона ледве збереглося дві тисячі чоловіка. Всю надію доводилося покладати на Парсонса.
Командувач Парсонс сидів у Буффало.
З озер Онтаріо і Чемплейн ішли осінні вітри, утворюючи справжню облогу, навкруги міста дерев'яних бараків і новеньких, іще не обжитих хаток.
Парсонсова армія змушена була сидіти склавши руки й дивитись у виставлені на всьому узбережжі гармати англійської фльоти.
Це було найнепевніше, найгірше становище.
Десанту не було і все ж увесь берег — від Бостону на півночі до затоки Чезапік на півдні, разом з Н'ю-Йоркською гаванню — було забльоковано англійськими кораблями й відтягати війська звідти не можна було.
— Дайте мені три паршивенькі кораблі з півдня і я закінчу війну!
Командувач Парсонс встав з-за столу і підійшов до майорів Келгарна й Селкирка.
— Не треба закривати очей. Незалежність майже загублено. Двотисячну купку Вашінґтонових патріотів жене тридцятип'ятитисячна армія, а ми повинні сидіти тут, не рухаючись і дивитись, як на Н'ю-Йорк позирають гармати «Церберуса».
На пузирчастому склі шибок дерев'яної хатки командувача розтікалися краплі дощу. Буффало текло в осінніх калюжах. Шість років боротьби за незалежність конали в цій брудній, вогкій осені.
— Наступний бій — буде останній, майори!
Під вікном зачовгали кроки в калюжах, двері хати зарипіли й чиясь постать, ретельно поливаючи долівку дощем з вулиці, запитала:
— Полковник Парсонс?
І одержавши запрошення, постать цілком сміливо струсила з себе решту дощових крапель, підійшла до столу й привіталася :
— Бюшнель. Механик Бюшнель.
Гість зняв змоклого плаща, поклав на стіл чималий пакунок і запитав:
— Чи маєте час, полковнику?