— Алло, ви впевнені, що Жертва на ім'я Джанет-Марі Патциг отримала повідомлення?
— Зараз погляну, сер. — Чекаючи відповіді, Фрелейн нетерпляче тарабанив пальцями по дверцятах кабіни. — Так, сер. У нас є її письмове підтвердження. Щось сталося, сер?
— Ні, усе гаразд, — буркнув Фрелейн. — Просто хотів уточнити.
Зрештою, якщо вона не збирається захищатися, то це її особиста справа. За законом, зараз його черга убивати.
Однак Стентон вирішив відкласти Полювання на завтра і пішов у кіно. По обіді він повернувся у номер, погортав брошуру й розтягнувся на ліжку, втупившись у стелю.
«Чого я зволікаю, — думав він,— адже її можна підстрелити однією кулею. Прямо з таксі».
«Вона влізла не у свою справу», — вирішив він роздратовано і з цією думкою заснуй.
Наступного ранку Фрейлен знову пройшов повз кафе. Дівчина сиділа за тим самим столиком. Він зупинив таксі.
— Навколо кварталу, дуже повільно, — попросив він.
— Гаразд, — промовив водій, співчутливо посміхаючись.
Крізь затемнене скло Фрелейн уважно спостерігав за ситуацією, видивляючись детективів, і дійшов висновку, що у дівчини їх не було. Руки вона тримала на столі, на видному місці.
Проста нерухома мішень.
Фрелейн торкнувся кнопки пістолетної кишені, клапан відкрився, і зброя опинилася в нього в руці.
Він дістав обойму, перерахував патрони і вставив на місце.
— Тепер повільно, — сказав Стентон водієві.
Таксі порівнялося з кафе. Фрелейн ретельно прицілився і поклав палець на спусковий гачок...
— Хай тобі біс! — вилаявся він.
Поруч зі столиком, затуляючи дівчину, з'явився офіціант. Фрелейн вирішив не ризикувати, боячись зачепити і його.
-Давай ще раз довкола кварталу, — сказав він водієві.
Той посміхнувся ще мерзенніше, соваючись по сидінню. «Цікаво, — подумав Фрелейн, — що б ти сказав, якби знав, що я полюю на жінку?»
Цього разу офіціант не заважав. Дівчина закурила, її сумний погляд застиг на запальничці. Стентон прицілився трохи вище її очей і затамував подих. Потім похитав головою й поклав пістолет у кишеню.
Дурне дівчисько псувало йому все задоволення.