Олександр Авдєєнко
ДУНАЙСЬКІ НОЧІ
Повість
Художнє оформлення Г. В. МАЛАКОВА
ЧАСТИНА ПЕРША
«РУКОТРЯСІННЯ»
Влітку 1956 року полковникові Шатрову принесли розшифровану телеграму периферійного управління державної безпеки. Вона відтіснила інші справи і стала початком багатьох подій найближчих тижнів і місяців.
«Сьогодні до місцевих відділів міліції, — повідомляли з міста Н., — надійшло кілька заяв од громадян, які мимоволі стали свідками негідної поведінки американського дипломата Картера і його супутника-шофера. Проїжджаючи на своєму автомобілі по шосе Москва — Київ, Картер відхилився від обумовленого маршруту, проник у район, де проходили навчання танкових підрозділів, зробив кілька знімків спеціальними апаратами. Потім повернувся на магістраль і поїхав на південь у напрямку Києва, часто зупиняючись. Того ж дня, за свідченням інших громадян, Картер удостоїв своєї старанно замаскованої уваги військовий аеродром у районі Б., радарні установки поблизу Ш., міст через ріку Д. і завод на правому березі.
В Києві Картер зупинився в готелі «Інтурист». Після сніданку оглядав місто, демонстративно фотографуючи визначні місця. Купався, загоряв на пляжі. Зайшов до універмагу на розі Хрещатика і вулиці Леніна. Обідав на Володимирській гірці, на відкритій веранді, милувався Дніпром і задніпровською панорамою. Того ж дня в різних місцях знайшли брошури, сповнені наклепів на Україну, видані в Мюнхені концерном «Вільна Європа».
Увечері відвідав театр опери та балету, шалено аплодував, купив фотоальбом виконавців. Вечеряв у місті. Багато випив. Пізно вночі напідпитку, веселий, споглядав Дніпро, залитий місячним сяйвом, і вигукував по-російськи, звертаючись до випадкових перехожих: «Тиха украинская ночь!.. Чуден Днепр при тихой погоде!..» Та інше в такому ж дусі.
На другий день Картер відвідав Софійський собор. Це було в такий час, коли в музеї зібралося багато людей. Серед відвідувачів були двоє хлопців, схожих на студентів. Картер і «студенти» зупинилися біля старовинної фрески і обмінялися паролем: «Пощастило вам, українцям! — сказав Картер. — Такі воєнні бурі бушували в Києві, а ці шедеври збереглися. — Трохи помовчавши, він додав — Скажіть, а чому вашу молодь цікавить старовина?» Один хлопець відповів: «Це ж наша історія». Другий одразу ж смикнув товариша за руку і сказав: «Ходімо, Петре, а то не встигнемо все оглянути!» І вони відійшли від Картера. Але, виходячи з музею, хлопці знову зустрілися з ним у дверях і передали якийсь пакунок. Це було зроблено спритно. Встановити, хто ці хлопці, не пощастило. Вони вмить зникли. Вжито заходів для їх розшуку».
Того ж дня Шатров і його найближчий помічник, капітан Гойда вилетіли на захід. Квитки взяли не до Києва, де ще перебував Картер, а до Львова.
Шатров і Гойда летіли на побачення з містером Картером. Та їхня зустріч мала відбутися, проти бажання американського дипломата, невідомо де, коли і за яких обставин.
Пробувши два дні в Києві, Картер вирушив на захід. У Львові прожив добу, знайомився з визначними місцями міста. Лише один раз зустрівся на Академічній з Качалаєм, як з'ясувалося потім, працівником Одеського інституту садівництва і виноградарства. Розмова була короткою. Через годину після зустрічі Качалай зайшов на телеграф і послав телеграму в Ужгород до запитання на ім'я Букви. Він повідомляв адресата, що Петро з братом Іваном виїжджають днями в Ужгород складати екзамени до університету. Потім Качалай забрав чемодан з готелю і поїхав на вокзал.
Картер після побачення з Качалаєм втратив будь-який інтерес до міста: не виходив з ресторану і свого номера до самого від'їзду.
Рано-вранці він поїхав далі.
Поки Картер мчав рівнинними дорогами Прикарпаття, поки піднімався крутими зигзагами Карпат, слизькими від недавнього дощу, поки спускався запаморочливими петлями вниз, у Закарпаття, — Шатров і Гойда не поспішаючи поснідали у Львові, сіли в автомобіль і поїхали на аеродром, звідки й вилетіли в Ужгород.
Карпати!.. Сьогодні вони навдивовижу чисті. Ні туману, ні хмаринки, ні марева. Не видно й диму, що застилає землю ранньою весною і восени, коли верховинці випалюють полонини, щоб на наступний рік буйнішою виросла трава. Все далеке здавалося близьким. На заході — польські Карпати. На південному заході — чехословацькі. Трохи лівіше — рівнина, розрізана Тисою. Це Угорщина. Ще лівіше — румунські Карпати. Сині лісисті гори, одна від одної вища. Снігові завали на північних схилах. М'які прогини між округлими вершинами — ворота гірських вітрів. Вузькі і темні ущелини. Серед кам'яної суворості і хвойної чорноти зеленіють полонини. Звідти, від високогірних луків, починає свій шлях річка Кам'яниця. Від перевалу до Явора, зверху донизу, наче зигзаг блискавки, вона розтинає Карпати.
Шатров дивився у вікно і посміхався. Скільки разів пролітає він над цим краєм! Давно і навічно закарбувалися в його серці всі ці вершини, похмурі урочища, ущелини, виноградники, ниви і велетенські мости, перекинуті через провалля. Але він завжди радів, коли все це знову з'являлося перед ним. Радів і трохи сумував. Усе довкола таке ж прекрасне, як і раніше, а він уже зовсім сивий, часто прислухається до серця.
Шатров глянув на Гойду, запитав:
— Ну, Васильку, що сказав би наш друг Сірий про такий пейзаж?
— Що?.. Він би спочатку проспівав: «Давно ми вдома не були!..» А потім: «Ось вона, колиска гірської і долинної краси!..»
— Перебрав міру наш Сірий, га?
— Ні, в нормі. Ви гляньте, що робиться внизу! І рай і пекло впереміш.
Гру в «Сірого» друзі придумали давно, і вона стала улюбленою. Голос «Сірого» — це вислови мудреців, філософів, афоризми, приказки, загадки, а часом і власна творчість.
— Йдемо на посадку. Ужгород! — сказав Гойда.
Стояла тиха безвітряна погода, сонце пекло немилосердно, пахло скошеними, ледь прив'ялими луговими травами. Щебетали пташки.
Закарпатська земля! Ще і ще раз вона покликала до себе Шатрова і Гойду. Прикордонний, особливий кран! Десятки і десятки тисяч закарпатців, що втекли у свій час од голоду, злиднів і безправ'я, живуть у США, Канаді, Південній Америці. Тепер багато хто повертається додому. Інші приїжджають у гості, щоб подивитися на рідну Верховину. Але бувають і такі «земляки», які використовують туристську путівку в інтересах містера Даллеса.
Картер оселився в ужгородському готелі «Верховина». Обідав тут же, в ресторані. Вибрав столик біля вікна, звідки було добре видно людну торгову вулицю і міст через ріку.
Офіціант Гонтар, прибираючи посуд, «прибрав» і товсту пачку доларів, яку поклав Картер під серветку.
Шатров був упевнений, що цим діло не кінчиться. Гонтар повинен натомість щось передати.
Поки що американець, пообідавши, пив каву, палив, відпочивав. Шатров працював. Він готувався застукати Картера на гарячому, думав про сліди, залишені військовим аташе в Софійському соборі і на телеграфі, на Академічній вулиці Львова і в ужгородському готелі. Хто ті двоє «студентів»? Куди зникли? Звідки взявся Качалай, доцент з Одеси? Старий агент, витягнутий з-під пласта нафталіну, чи недавно завербований?
Офіціант Гонтар… Досі жив скромно, тихо, ніхто його ні в чому не підозрював. Розконсервований чи прискореним методом залучений якимсь заокеанським дядечком? Що встигла зробити ця, на перший погляд, роз'єднана зграя? З ким зв'язана? Які її найближчі наміри?
Кожна нова операція починалася для Шатрова саме так: що? як? чому? де? коли? звідки? І сміливі думки, і обережні припущення, в основі яких лежить знання характеру противника, його винахідливість.