Однак була одна ймовірність, яку він сприймав доволі серйозно. Людство вже розкидало роботів-розвідників по ділянці космосу завширшки сотні світлових роківі Моноліт у кратері Тихо був достатнім нагадуванням про те, що старші цивілізації теж вдавалися до подібної діяльності. У Сонячній системі можуть легко знайтися інші чужі артефакти, стаціонарні або транзитні. Капітан Чендлер підозрював, що в «Космічної варти» на думці було саме щось таке, інакше навряд би вони відірвали від роботи космічний буксир першого класу, щоб погнатися за нерозпізнаною цяткою на локаторі.
Через пять годин пошуків «Голіаф» упіймав відбитий сигнал на межі дальності; навіть зважаючи на відстань, сигнал був невтішно слабкий. Однак далі він став сильнішим і чіткішим та набув ознак металевого обєкта завдовжки десь кілька метрів. Він рухався орбітою, що виводила його геть із Сонячної системи, тож Чендлер вирішив, що це майже напевне один з міріад шматків космічного сміття, що людство жбурнуло до зірок за минуле тисячоліття, і який колись може стати єдиним доказом того, що людська раса взагалі існувала.
Вони підійшли до обєкта на відстань візуального огляду, і капітан Чендлер з захопленням і здивуванням усвідомив, що якийсь терплячий історик і досі перевіряв найдавніші записи про Космічну еру. Як шкода, що компютери дали йому відповідь, лиш на кілька років спізнившись на святкування нового тисячоліття!
Це «Голіаф», передав Чендлер у бік Землі, і в його голосі пролунала і гордість, і серйозність. Ми беремо на борт тисячолітнього астронавта. І я, здається, знаю, хто це такий.
Розділ 2. Пробудження
Френк Пул прокинувся, але не памятав. Він навіть не був певний, як його звуть.
Вочевидь, він лежав у лікарняній палаті: навіть із заплющеними очима його найпримітивніший орган чуття, який найлегше викликає спогади, повідомив його про це. Кожен подих приносив легкий і не зовсім неприємний аромат антисептиків, що пробудило спогад про той випадокаякже! коли він, необачний підліток, зламав ребро на чемпіонаті Аризони з дельтапланеризму.
Тоді все почало повертатися. Я заступник і старший помічник командира Френк Пул, космічний корабель США «Діскавері», у надзвичайно таємній місії до Юпітера
Тоді здалося, що його вхопила за серце крижана рука. Він згадав, неначе дивився сповільнене повторення, як некерована космічна капсула летить на нього, простягнувши металеві лапи. Тоді нечутний ударі не таке нечутне шипіння повітря, що виривалося з його скафандра. Після тогоостанній спогад: безпорадне обертання в космосі, марні спроби знову зєднати перебиту повітряну трубку.
Ну, хоч би яка таємнича халепа сталася в системі керування капсулою, тепер він був у безпеці. Мабуть, Дейв швидко вискочив з корабля й урятував його, перш ніж нестача кисню завдала мозкові незворотної шкоди.
«Старий добрий Дейв! сказав він до себе. Треба йому подякув Хвилинку! Я тепер точно не на борту «Діскавері»хіба могло бути, щоб я пробув без памяті так довго, що мене встигли повернути на Землю?»
Заплутаний ланцюжок думок раптом урвався, коли до палати ввійшли одна старша й дві звичайні медсестри, убрані в споконвічний однострій свого фаху. Вони нібито були здивовані: Пул подумав, чи не прокинувся він раніше запланованого, і ця думка принесла йому відчуття дитячої радості.
Вітаю! сказав він не з першої спроби. Його голосові звязки, певно, добряче поіржавіли. Як у мене справи?
Старша медсестра всміхнулася й видала йому чітку команду «Не намагайся балакати», приклавши пальця до губів. Тоді дві медсестри вправно заходилися коло нього, натренованими рухами перевіряючи пульс, температуру, рефлекси. Коли одна з них підняла його праву руку й відпустила, Пул помітив дещо незвичне: вона падала повільно, ніби не важила стільки, скільки слід. Як і решта тіла, коли він спробував поворухнутися.
«Тож це якась планета, подумав він. Або космічна станція зі штучною гравітацією. Точно не Земляя важу замало».
Він саме хотів поставити очевидне питання, коли старша медсестра натиснула щось збоку від його шиї. Він відчув легеньку кольку й знову поринув у сон без видінь. Уже перед самою безпамяттю йому вистачило часу ще на одну спантеличену думку.
«Як дивно, вони не озвалися жодним словом за весь час, що пробули коло мене».
Розділ 3. Реабілітація
Прокинувшись знову й побачивши коло ліжка старшу медсестру та її помічниць, Пул почувався досить сильним, щоб наполягти на своєму.
Де я? Звісно, ви можете це сказати! Три жінки глянули одна на одну, вочевидь, не знаючи точно, що робити далі. Тоді старша медсестра відповіла, повільно і обережно промовляючи кожне слово:
Усе гаразд, містере Пул. Професор Андерсон ось-ось має прийти. Він пояснить.
«Що пояснить? подумав Пул дещо роздратовано. Але принаймні вона говорить англійською, хоч я й не можу визначити походження її акценту».
Андерсон, мабуть, уже був у дорозі, бо за мить двері відчинилися, давши Пулові на мить окинути оком невеликий натовп зацікавлених спостерігачів, що зазирали до палати. Він одразу відчув себе новим експонатом у зоопарку.
Професор Андерсон був невисокий жвавий чоловік з рисами обличчя, що поєднували ключові аспекти кількох раскитайські, полінезійські, скандинавські в одну добряче переколочену суміш. Він привітав Пула, піднявши праву руку, а тоді, вочевидь, схаменувся й зробив другу спробупотис йому руку з такою примітною нерішучістю, ніби вправлявся в дуже незвичному жесті.
Радий бачити вас у такому доброму здоровї, містере Пул Ми вас швиденько поставимо на ноги.
Знову цей дивний акцент і повільна моваале його впевнена манера звертання до пацієнта була притаманна всім лікарям, у будь-якому часі чи місці.
Радий це чути. А тепер, може, відповісте на кілька питань
Аякже, аякже. Але заждіть хвилинку.
Він швидко й тихо заговорив до старшої медсестри, з чого Пул розібрав лише кілька слів, декотрі з них були йому цілком незнайомі. Тоді старша медсестра кивнула одній з помічниць, а та розкрила стінну шафку й видобула тонку металеву стрічку, якою стала обкручувати голову Пула.
Для чого це? спитав він, ствердившись серед тих важких пацієнтів, що так дратують лікарів і завжди хочуть знати, що з ними відбувається. Зчитувач ЕЕГ?
Професор, старша медсестра і помічниці всі виглядали спантеличено. Тоді обличчям Андерсона повільно поширилася усмішка.
А! Електро енце фало грама, повільно сказав він, ніби видобуваючи слово з глибин памяті по складах. Дуже точно. Ми просто хочемо стежити за показниками вашого мозку.
«У мого мозку були б чудові показники, якби ви дали мені ним користуватися, буркнув про себе Пул. Але принаймні ми почали кудись рухатисянарешті».
Містере Пул, сказав Андерсон, і досі говорячи тим дивним сповільненим тоном, ніби вдаючись до чужої мови, ви, звісно, знаєте, що в певний момент вибули з ладу через серйозну пригоду, поки працювали за бортом «Діскавері».
Пул кивнув на знак згоди.
Я починаю підозрювати, сухо сказав він, що «вибув з ладу»це мяко сказано.
Андерсон видимо розслабився, на його обличчя повільно виповзла усмішка.
Цілком точно. Розкажіть мені, що, на вашу думку, сталося.
Ну, в найкращому разі, після того як я втратив свідомість, Дейв Боумен врятував мене й повернув на борт корабля. Як там Дейв? Мені ніхто нічого не каже!
На все свій час А в найгіршому разі?
Френкові Пулу здалося, що на шию ззаду легенько подув холодний вітерець. Підозра, що повільно формувалася у свідомості, набирала чіткіших рис.
Тоді я помер, але мене повернули сюдихоч би де воно є і ви змогли мене оживити. Дякую
Цілком правильно. І ви повернулися на Землю. Ну, ви дуже близько до неї.
«Що він має на увазі «дуже близько до неї»? Тут точно є якесь гравітаційне полезначить, ми всередині колеса орбітальної космічної станції, що повільно обертається. Втім, нехайтреба думати про набагато важливіші речі».
Пул подумки виконав кілька розрахунків. Якби Дейв поклав його до гібернаріума, оживив решту екіпажу й завершив місію до Юпітерану, тоді він міг пробути «мертвим» щось близько пяти років!