Ось раптом почувся виразний звуковий сигнал, хоча до цього можна було почути лише приглушений звук якогось штучного тамбурина. Давно цього не траплялося на «Ностромо». Це означало якусь рідкісну подію.
Серед розмаїтого цокання та спалахів приладів, що «перегукувалися» один з одним, на кораблі поступово почав оживати особливий відсік із металевими стінами, де лежало семеро коконів, вкриті білосніжним металом і пластиком.
У відсіку почувся новий звук. Це був вихлоп, який наповнював приміщення очищеним повітрям, придатним для дихання. Люди добровільно погодилися на підпорядковане становище, довіривши бляшаним божкам на кшталт «Ностромо» постачати їм кисень, коли в них не було змоги робити це самостійно.
Сенсори напівчутливої електроніки випробували нове повітря і визнали його задовільним для підтримання життя в таких уразливих людських повністю біологічних організмах. Миготіли ще якісь лампочки, і встановлювалося зєднання між якимись механізмами. Без якихось урочистих фанфар семеро коконів розкрилися, і гусенеподібні фігури людей ніби знову народжувалися на світ Божий.
Після пробудження семеро членів екіпажу «Ностромо» виглядали ще безпорадніше, аніж під час гіперсну. По-перше, вони були мокрі як хлющ: через консервант, який заповнював і обволікав їхні тіла. Неприємно почуватися в чомусь слизькому, незважаючи, що то аналептик. По-друге, вони були голі, а рідина поганий замінник штучній шкірі під назвою одяг, яка робить людей стрункішими та рельєфнішими.
Господи, пробурмотіла Ламберт, з огидою стираючи рідину з плечей та боків. Яка холодрига!
Вона вилізла з подоби труни, котра, утім, зберігала їй живе, а не мертве тіло, і незграбно посунула до сусіднього відділення, де за допомогою рушника, який вона там знайшла, продовжила витирати ноги від прозорої липкої субстанції.
Чому «Матір» не прогріє корабель перед тим, як вивести нас із анабіозу?
Ламберт підвелася, намагаючись згадати, де ж її одяг.
Ти чудово знаєш чому, Паркер теж напружено працював над своїм липким тілом, і йому було не до оголеної фігури штурмана. Такою є політика Компанії. Збереження енергії, вірніше, коштів Компанії. Навіщо витрачати зайву енергію на підігрів морозильної камери, якщо це можна зробити в останню мить? Окрім того, після гіперсну завжди холодно. Ти ж знаєш, що через замороження температура тіла падає.
Знаю, але це не рятує від холоду, пробурмотіла Ламберт, знаючи, що Паркер має рацію, але не бажала цього визнавати, бо інженер її не цікавив.
«Чорт забирай, думала вона, спостерігаючи за гусячою шкірою на передпліччі. Хоч би трішечки тепла».
Даллас витер останні краплі консерванту, намагаючись не дивитись на те, що помітив лише він. Даллас помітив цю річ ще до того, як виліз із морозильної камери. Корабель усе так підлаштував.
Робота всіх нас швидко зігріє.
Ламберт пробурмотіла у відповідь щось невиразне.
Усім зайняти свої місця. Сподіваюся, ви не забули, за що вам платять. Прокинувшись, усі ми повинні забути про свої проблеми.
Ніхто не посміхнувся і навіть не прокоментував цю репліку. Паркер подивився на Бретта. Той досі сидів у своїй морозильній камері.
Доброго ранку. Ти все ще з нами?
Еге ж.
Отже, нам пощастило. озвалася Ріплі. Вона потягнулась, її рухи були порівняно більш граційними, аніж у інших. Добре, що наш головний балакун залишився таким же говірким.
Бретт посміхнувся й нічого не відповів. Він був не більш комунікабельним, аніж машини, які він обслуговував, якщо не менше. Увесь екіпаж із семи учасників глузував із цього. І в такі моменти вони сміялися разом із Бреттом, а не над ним, бо це стало частиною командного ритуалу.
Даллас досі робив нахили, виставивши лікті паралельно до підлоги, а руки перед штурвалом. Він міг побожитися, що чув, як скриплять його мускули, які відвикли від руху. Миготіння жовтої лампочки, яке було виразнішим за будь-які слова, повністю привернуло його увагу. Світло тієї чортової маленької сонячної лампочки, схожої на око циклопа, свідчило про те, що їх розбудили не через закінчення подорожі, а з якоїсь іншої причини. Далласа уже цікавило, чому так.
Еш піднявся і байдуже озирнувся навколо. Судячи з його міміки, він досі був у гіперсні.
Почуваюся так, ніби я помер.
Він спостерігав за Кейном. Старший помічник досі позіхав, напівпрокинувшись. Еш подумав, що Кейн насправді обожнював гіперсон і міг би провести все життя як хворий нарколепсією, якщо б йому це запропонували.
Паркер, не здогадуючись про хід думок наукового співробітника, подивився на Еша й задоволено зауважив:
Ти й виглядаєш так, наче помер.
При цьому Паркер здогадувався, що й сам виглядає не краще. Гіперсон виснажував не лише мязи, а й шкіру. «Труна» Кейна привернула його увагу. Старпом нарешті сів у ній.
Із поверненням, підморгнув Кейн.
Не сказав би, судячи з того, скільки ти прокидався.
Кейн виглядав ображено:
Підла брехня, Паркере. Просто я повільніший за інших, от і все.
Ага, технік не наполягав на своєму. Тепер він повернувся до капітана, який заглиблено вивчав щось поза полем зору Паркера, і запитав: Чи не обговорити нам перед посадкою в док питання про розподіл винагороди?
Бретт при цих словах дещо пожвавішав, вперше після пробудження.
Еге ж.
Паркер продовжив, одягаючи черевики.
Гадаю, що ми з Бреттом заслуговуємо на повну частку за успішне виконання завдання. Плюс зарплатня та відсотки.
«Добре, хоч глибокий сон не відобразився на вдачі інженерів, втомлено подумав Даллас. Не встигли прийти до тями, а вже із претензіями». Уголос же сказав:
Ви двоє отримаєте частку згідно з вашим договором, не більше й не менше, а як і всі.
Ми отримаємо найменшу частку, мяко заперечив Бретт. Для нього це була ціла промова, але на капітана вона не справила жодного враження: у того не було часу на дрібниці або напівсерйозний обмін дотепами. Мигтючий жовтий кружечок повністю прикув його увагу, і його думки рухалися зовсім в іншому напрямі. Тим не менше, він відповів:
Кожен заслуговує на більше, аніж ви. Якщо хочете, подайте скаргу до бухгалтерії Компанії. Тепер спускайтесь униз.
Скаргу Компанії, сумно пробурмотів Паркер, спостерігаючи за тим, як Бретт виліз із «труни» і почав протирати ноги. Те ж саме, що скаржитися Богу.
Саме так, Бретт перевіряв слабкий сигнал обслуговування на своїй морозильній камері. Не встигши прийти до тями, голий та весь у рідині, він вже був весь у роботі. Бретт був із тих людей, які могли декілька днів ходити зі зламаною ногою, але не могли пройти повз несправність туалету.
Даллас пішов у відділення, де знаходився центральний компютер, кинувши через плече:
Гей, баламути, краще дістаньте хто-небудь кота.
Ріплі витягла так само ще напівживого рижого кота з однієї з морозильних камер. У неї був ображений вигляд.
Не можна так байдуже ставитись до нього, вона співчутливо попестила мокру тварину. Це не якийсь там прилад. Джонс член екіпажу, як і всі ми.
Навіть кращий за декого, погодився Даллас, спостерігаючи за тим, як Паркер і Бретт ідуть у бік інженерних приладів. Принаймні він не морочить мені голову, скаржачись на зарплатню та премії, ледь прокинувшись на борту.
Ріплі пішла, загорнувши кота в пухнастий сухий рушник. Джонс тихо замуркотів, вилизуючи себе з надзвичайно поважним виглядом. Він уже не вперше занурювався в гіперсон, тому зараз міг дозволити таке приниження, аби його несли на руках.
Даллас повністю обтерся і натиснув на кнопку під своєю «труною», з-під якої тихо виїхала шухляда. Там лежав його одяг і декілька особистих речей.
Доки Даллас одягався, до нього підійшов Еш. Науковий співробітник тихо запитав, застібаючи чисту сорочку:
«Матір» хоче з тобою поговорити? і кивнув у бік жовтої лампочки, яка безперервно миготіла на підвішеній консолі управління.
Так. Я одразу помітив її, Даллас просунув руки в рукава. Безперервне жовте світло. Це ще не сигнал тривоги. Поки що не кажи нічого іншим. Якщо станеться щось серйозне, вони про це й так скоро дізнаються.
Він накинув на плечі непрасовану коричневу куртку, не застібаючи її.