Одрі НіффенеґґерДружина мандрівника в часі
Виняткова, позачасова історія кохання Лише безсердечного читача не зворушать до сліз ті небезпеки, з якими зіштовхуються Генрі та Клер, і та запаморочлива перемога любові над часом.
Клер і Генрі почергово оповідають цю історію, розкриваючи глибину свого звязку, попри все науково-фантастичний задум стає потужною оригінальною історією кохання.
Натхненно Ніффенеґґер геніально грає у часовій дзеркальній залі.
Читачі пригадають любов у романі «Кохання під час холери», яка існує, незважаючи на всі негаразди і перешкоди Маркес, як і Ніффенеґґер, намагається донести нам, що для піднесеної любові не існує трагедій і жодних обмежень.
Винахідливе та гостре письмо Ніффенеґґер варте того, щоби його прочитали.
Зворушлива, гостра проза Ніффенеґґер пише з безстрашністю, непохитністю та чіткістю військового кореспондента, що стоїть неподалік поля битви.
Виняткова історія чудового чоловіка у дивному становищі (він мандрує у часі) та жінки, яка його кохає. Час і місце діїЧикаґо; все просто чудово.
Начебто любов і недостатньо складна річ, утім, дебютантка Ніффенеґґер вигадує щасливу пару, в якої є своєрідна проблема Слід віддати належне Ніффенеґґер: вона уникає дешевих прийомів і розвиває свої інноваційні концепції надзвичайно дивним і дотепним способом.
Усупереч тому, що про неї говорять, «Дружина мандрівника в часі»це дуже давня історія любові: складна, сексуальна, неймовірна Чарівливо, винахідливо переказана, цілком не гірша від інших.
Незвичайний роман з унікальною передумовою Ніффенеґґер зі співчуттям розвиває своїх унікальних персонажів, які гідно приймають як труднощі, так і дарунки долі. Не дозволяйте ошукати себе чарівливістю стосунків Генрі та Клервони затягнуть вас у свій світ і змусять розділити з ними мрії і розчарування. Вони розібють вам серце.
Тим, хто каже, що немає нових історій про кохання, щиро раджу «Дружину мандрівника в часі»фантастичний роман, красиво створений і водночас надзвичайно художній та запаморочливо романтичний.
Примарна, оригінальна, розумнааж дух захоплює словом, настільки рідкісна книжка, яку тепер дочитую, що жалкую, бо її написала не я.
Дивна й чарівлива історія кохання. Більшість із нас зустрічає коханих людей уже в зрілому віці, коли дитинство давно позаду. У Генрі та Клерчерез чудову здатність Генрі до атемпоральностіце трапилося двічі. Історія відданості, профільтрована часом, історія двох людей, що дорослішають разом, мов споріднені душі в світі, який може змінитися в одну мить.
Одрі Ніффенеґґер вигадує витончену й людяну історію випадкового мандрівника у часі й кохання всього його життя. Написано надзвичайно винахідливо, вишукано кмітливо та з любовю, «Дружина мандрівника в часі» виблискує і безстрашно досліджує ніжне переплетіння любові й часу. Цей романщось надзвичайне.
Історія піднесеного кохання, освітлена десятками тонко підмічених деталей і сцен, що спритно ковзають довкола величезної загадки у самому серці книги Залишає читача з відчуттям яскравості та дивацтва життя.
Вигадливо переплетено Надзвичайно творчо.
Переконливо Майстерно написаний роман, у якому поєднані неповторні персонажі та їх щирі емоції, що грають у «класики» з часом і які можна інтерпретувати на багатьох рівнях.
Дружина мандрівника в часі
Час на годинникунаш банківський менеджер, збирач податків, поліцейський інспектор; цей внутрішній часнаша дружина.
Для Елізабет Гілман Тамандл (20 травня 1915 року18 грудня 1986 року) і Норберта Чарлза Талмандла (11 лютого 1915 року23 травня 1957 року)
Кохання після кохання
І час прийде,
коли з натхненням
свій прихід ти привітаєш
в твоїх дверях, у твоїм люстрі,
Собі всміхнешся ти привітно
і скажеш: «Сядь. Поїж».
Й полюбиш знов незнаного себе.
Дай хліб, вино і поверни
своє серце собі, чужинцю, що любить
і знає тебе все життя,
ким задля інших знехтував ти.
Звільни поличку від листів кохання,
від знімків, від записок відчаю,
себе очисти від дзеркал.
Сядь. Святкуй життя.
Пролог
Клер: Важко, коли тебе лишають. Чекаю Генрі, не знаючи, де він, тривожачись, чи з ним усе гаразд. Важко бути тим, хто зостається.
Постійно чимось займаю себе. Так час минає швидше.
Самотньою лягаю спати й самотньою прокидаюся. Ходжу на прогулянки. Працюю до знемоги. Спостерігаю, як вітер грає зі сміттям, що всю зиму пролежало під снігом. Усе здається таким простим, поки про це не замислишся. Чому любов міцніє у розлуці?
Колись давно чоловіки йшли в море, а жінки чекали їх, стоячи біля самої води і виглядаючи крихітне суденце на обрії. Тепер я чекаю Генрі. Він зникає, сам того не бажаючи, без попередження. Я чекаю його. Кожна мить очікування здається мені роком, вічністю. Кожна мить така ж повільна й прозора, неначе скло. Крізь кожну мить бачу ряд нескінченних митей очікування. Чому він пішов туди, куди я за ним піти не зможу?
Генрі: Як це відбувається? Як це відбувається?
Інколи наче на хвильку відволікся. Потім, здригнувшись, розумієш, що книжка, яку тримав у руках, червона картата бавовняна сорочка з білими ґудзиками, улюблені чорні джинси, брунатні шкарпетки, на пяті однієї з яких ось-ось зявиться дірка, вітальня, чайник, що от-от закипить на кухні,усе це зникло. Стоїш у чому мати народила, по кісточки у крижаній воді в рівчаку обабіч невідомої сільської дороги. Чекаєш хвилинку, сподіваючись, що, можливо, просто кліпнеш і знову повернешся до своєї книжки у власній квартирі, et cetera. Через хвилин пять прокльонів, тремтіння та щирих сподівань, що зараз просто зникнеш, починаєш плентатися в будь-якому напрямку й зрештою доходиш до сільського будинку, де маєш можливість або щось вкрасти, або пояснити ситуацію. Іноді крадіжка доводить до вязниці, але пояснення більш утомливе, забирає багато часу й, у будь-якому разі, змушує брехати. Зрештою, тебе іноді тягнуть у ту ж вязницю, тому яка, до дідька, різниця.
Часом відчуваєш, наче занадто швидко встав, навіть якщо лежиш напівсонний у ліжку. Чуєш, як кров пульсує в голові, відчуваєш запаморочення і мовби кудись падаєш. Руки й ноги поколюють, а потім узагалі мовби зникають. Тебе знов не туди понесло. Усе займає лише мить, якраз достатньо часу, щоби спробувати затриматися, поборсатися (можливо, пошкодивши себе чи щось цінне). Відтак різко падаєш у коридорі, застеленому килимовим покриттям кольору молодої трави, в мотелі 6 у Афінах, штат Огайо, о 4:16 ранку в понеділок, шостого серпня 1981 року і гепаєшся головою об чиїсь двері. У результаті мешканка номератака собі міс Тіна Шульман з Філадельфіївідчиняє двері й волає, бо, бач, до її ніг упав непритомний голий чоловік з обідраним об килим тілом. Прокидаєшся в окружній лікарні від шуму за дверима, де сидить поліцейський і слухає гру «Філліз» на тріскучому транзисторі. На щастя, ще раз непритомнієш і знову прокидаєшся через кілька годин у власному ліжку, а над тобою схилилась схвильована дружина.