2061. Третя одіссея - Кларк Артур Чарльз

Артур Чарльз Кларк2061. Третя одіссея

Присвячується памяті Джуді-Лінн дель Рей  редакторки від Бога, що поставила на цю книжку і свої пару монет, але так і не встигла дізнатися, чи воно було того варте

Від автора

Як «2010: Друга одіссея» не була безпосереднім продовженням книжки «2001: Космічна одіссея», так і книжка, яку ви читаєте тепер, не пряме продовження «2010-ї». Усі три слід розглядати як варіації на одну й ту саму тему, де з твору у твір діють одні й ті ж персонажі в доволі подібних ситуаціях, однак обставини щоразу інші.

Події, що трапилися відтоді, як 1964 року (за пять років до того, як люди висадилися на Місяць!) Стенлі Кубрик запропонував спробувати нам зняти «шикарне епічне науково-фантастичне кіно», унеможливили зробити сюжетну лінію спільною для всіх трьох книжок, бо в пізніших розповідях згадуються відкриття і події, які під час написання попередніх книжок іще не відбувалися та навіть не передбачалися. «Двітисячідесятка» стала можливою завдяки блискуче-успішним прольотам у 1979 році обох космічних зондів «Вояжер» повз Юпітер, і я не збирався повертатися до цієї теми, поки не стануть відомі результати польоту ще амбіційнішої місії автоматичного космічного апарата «Галілео».

«Галілео» мав скинути в атмосферу Юпітера дослідний зонд, а крім того, провести майже два роки на орбіті навколо нього, дослідивши всі основні супутники цієї планети. Апарат мали запустити з космічного човника у травні 1986 року, а досягнути пункту свого призначення той мав до грудня 1988-го. Тож десь уже році у 1990-му я сподівався скористатися потоком нової інформації про Юпітер і його супутники

Та, на жаль, трагедія із «Челленджером» відмінила цей сценарій, і «Галілео», що, замість мандрувати в космосі, у цей момент перебуває в чистому та сухому приміщенні Лабораторії реактивного руху, мусить тепер шукати собі іншу ракету-носій. Йому таки пощастить, якщо він прибуде до Юпітера, відставши від графіка лише років на сім.

Тож я вирішив далі не чекати.

Частина I. Чарівна гора

Розділ 1. Роки, що спинили свій біг

 Як на сімдесятирічного чоловіка, ви в надзвичайно гарній формі,  зауважив доктор Глазунов, відірвавши погляд від останнього видруку від «Медкому», медичної служби армії США.  Я не дав би вам більше ніж шістдесят пять.

 Радий це чути, Олегу. Тим більше що мені сто три  як вам чудово відомо.

 Ну от, ізнову ті самі гості в ту саму хату! Можна подумати, що ви ніколи не читали книжки професорки Руденко.

 Старенька люба Катерина! Ми ж планували погуляти разом на її сотий день народження. Мені було дуже шкода, що вона не дожила до цього  ось що буває, коли надто багато часу проводиш на Землі.

 Звучить досить іронічно, бо саме вона і створила той знаменитий слоган «Тяжіння несе старіння».

Доктор Гейвуд Флойд задумливо споглядав мінливу панораму тієї прекрасної планети, яка була лише за якихось шість тисяч кілометрів від них і на яку йому ніколи вже не судилося ступити знову. А найіронічнішим у цьому було те, що, завдяки одному найбезглуздішому в його житті нещасному випадку, він усе ще мав відмінне здоровя, тоді як практично всі його старі друзі вже були давно мертві.

Якраз минув тиждень після його повернення на Землю, коли, попри всю свою обережність та глибоку переконаність, що нічого такого з ним ніколи не може трапитись узагалі, він з відкритого балкона третього поверху вийшов не в той бік. (Звісно, він тоді встиг трохи «відсвяткувати», але мав на це право, бо став героєм у тому новому світі, куди повернувся був «Леонов».) Численні переломи призвели до ускладнень, з якими можна було впоратися як слід лише в космічній лікарні імені Пастера.

Це було 2015-го. А тепер  він ніяк не міг повірити в це, але на стіні висів календар  ішов 2061-й.

Сила тяжіння в цій лікарні, яка становила лише одну шосту від земної, не тільки уповільнила біологічний годинник Гейвуда Флойда, але й засвідчила те, що двічі за його життя фактично він ішов у протилежному напрямку. Хоча дехто з авторитетних фахівців і заперечував це, та серед широкого загалу тепер вважалося, що гібернація, тривала сплячка, робила щось більше, ніж просто зупиняла процес старіння: вона стимулювала омолодження. І Флойд дійсно-таки дещо помолодшав під час своєї подорожі до Юпітера й назад.

 То ви справді вважаєте, що мені цілком безпечно туди летіти?

 Ніщо в нашому Всесвіті не безпечне цілком, містере Гейвуде. Усе, що я можу сказати, це те, що фізіологічних протипоказань ви не маєте. Зрештою, на борту «Юніверсу» все навколо вас буде майже таке, як і тут. Можливо, й не все там відповідає стандартам е-е того першокласного медичного обслуговування, до якого ви звикли в «Пастері», але доктор Магіндран досвідчений спеціаліст. І якщо виникне якась проблема, з якою йому не вдасться впоратися, то він переведе вас ізнов у стан гібернації і, так би мовити, «післяплатою» відправить назад до нас.

Це був саме той вердикт, на який Флойд і сподівався. Однак його радість дещо затьмарювало відчуття смутку, бо це ж йому доведеться на багато тижнів залишити місце, яке на майже пів століття стало для нього рідною домівкою, а також своїх нових друзів, які зявилися тут у нього за останні роки. І хоча «Юніверс»  розкішний космічний лайнер проти простенького «Леонова» (що як один з головних експонатів музею Лагранжа «висить» тепер собі на місці високо над «темним» боком Місяця), та все-таки в будь-якій тривалій космічній подорожі завжди є певний елемент ризику. Особливо якщо така подорож стосується дослідницької роботи, до якої Гейвуд саме й мав намір узятися.

А втім, це, мабуть, було саме те, чого він прагнув навіть у свої сто три (або ж, згідно зі складними геріатричними розрахунками покійної професорки Катерини Руденко, у сповнені моці та бадьорості його шістдесят пять). Протягом останнього десятиліття він відчував дедалі більший неспокій та якесь незрозуміле невдоволення життям, що виявилося для нього занадто комфортним та організованим.

Однак, попри всі захопливі проєкти, утілення яких у життя відбувалося в цей час по всій Сонячній системі,  відродження Марса, створення бази на Меркурії, озеленення Ганімеда,  він так досі й не вибрав собі до душі справи, яка могла б по-справжньому його зацікавити і в яку він міг би вкласти свою доволі ще потужну енергію. Років за двісті з гаком до цього, у XIX столітті, один із перших поетів доби Науково-технічної революції, промовляючи вустами Одіссея-Улісса, доволі точно описав те, що відчував тепер Флойд:

Кількох життів

на це б не стало, а моє кінця

вже добігає; але кожна мить,

яку ще не забрала Вічна Тиш,

несе нове щось; підло то було 

три літа аж ховати тут себе

і дух свій, спраглий за Знанням іти

(як за зорею, в небі що летить)

за край уяви та за світу край.

«Три літа», аякже! Насправді їх минуло вже аж понад сорок, Уліссові було б за нього соромно. Але останні рядки цього вірша, які Флойд знав дуже добре, для опису його становища підходили ще краще:

Можливо, хвилі змиють нас за борт

та й віднесуть на Райські Острови,

де знов зустрінем Ахіллеса ми.

І хоч нас перемоги й втрати ждуть,

і хоч не та вже сила у руках 

та сила духу ще міцна в серцях,

що Час і Фатум виснажили геть;

та наша сила волі каже нам:

борись, шукай, знайди й не відступай!

«Шукай, знайди» Ну що ж, тепер він знав, що збирається шукати та знайти, бо точно розумів, де саме це буде. І якщо не станеться якогось катастрофічного форс-мажору, то ніщо інше не завадить йому зробити це.

Досі він не ставив перед собою такої мети свідомо й навіть тепер не зовсім тямив, чому вона так раптово заволоділа його розумом. Завжди був упевнений, що застрахований від цієї лихоманки, якою знову заразилось усе людство  уже вдруге на його памяті!  та, схоже, він помилявся. Або могло так статися, що то несподіване запрошення приєднатися до списку обраних і стати одним із почесних гостей на борту «Юніверсу» розпалило в ньому таку уяву та пробудило такий ентузіазм, на які Флойд від себе навіть не сподівався.