***
- Чого ти кип'ятишся? - спокійно поцікавився його величність, спостерігаючи в величезному дзеркалі за ходом опитування і тестів, які проводив метр Істран. - обїсть тебе ця дівчинка, чи що?
- Не в цьому справа! - роздратовано відгукнувся Елмар. - Чому це ти вирішив, що я страждаю від неробства і що ти можеш так запросто розпоряджатися моїм часом, моїм будинком, моїм життям?
- Знаю, що ти не страждаєш, - посміхнувся король. - Неробство приносить тобі задоволення. Але не можна ж бути таким ледарем. Та й не так часто я звертаюся до тебе з проханнями. Жак деякий час не зможе приймати в своєму домі гостей. У нього проблеми. Не залишати ж її в палаці? Тобі що, важко?
- Не знаю... Якось все це несподівано... А більше нікуди не можна її прилаштувати?
- Не можна. Потім, коли адаптується, будь ласка. Може, коли Жак вирішить свої проблеми, то переселимо до нього. А поки - займися. Чим вона тобі не подобається?
- А що я скажу Азіль?
- Правду. Невже ти думаєш, що Азіль стане ревнувати?
- Ні, але... ти ж знаєш, моя Азіль не дуже ладнає з іншими жінками... А якщо вони почнуть сваритися? Ти хотів би жити під одним дахом з двома ворогуючими бабами?
- Я з повним на те правом міг би заявити, що в даний момент живу з шістьма, але не буду ловити тебе на слові. Якщо почнуть, тоді і будемо думати. Зрештою, я твій король і можу тобі наказати, закінчивши таким чином цю дурну суперечку. А я тебе вмовляю, як маленького.
- Як скажете, ваша величносте, - надувся Елмар. - Ще накази будуть або я можу йти?
- Не ображайся. Тобі треба якось брати участь в житті королівства. Ти ж мій спадкоємець. А то ти що в політиці, що в фінансах - повний невіглас. Попрацюй хоч з переселенцями для початку, подивися, як ми це робимо.
- А потім ти почнеш підпрягати мене до політики і фінансів? Не дочекаєшся! Краще одружуйся, заведи собі нормального спадкоємця і тоді вчи його чого хочеш і як хочеш.
- Якщо приведеш мені хоч одну прийнятну причину, чому не хочеш виконати моє прохання, я від тебе відстану. Якщо ж просто вередуєш, будь добрий...
Елмар довго думав, але прийнятної причини не знайшов.
- Гаразд, - буркнув він. - І що мені з нею робити?
- Те ж, що ти робив тільки що. Розмовляти. Водити гуляти. Познайом з Азіль, нехай вона її куди-небудь поведе... по крамницях або куди там жінки ходять розважатися. Я їй видам з казни тисячу золотих на обзаведення господарством, а потім роботу підшукаємо. І не ний, будь ласка. Вона дуже приємна дівчинка. Не красуня, звичайно, але тобі ж з нею не спати, а працювати. До речі, твоя думка?
- Про неї? Не знаю. Я не фахівець з переселенців. Жак краще розбирається, ось у нього і спитаєш.
- Я тебе не як фахівця питаю, а просто по-людськи.
- Шелларе, я її боюся. Мені здається, я їй подобаюся. Може, вона, звичайно, і не дурна, але якщо почне зі мною загравати...
- Значить, буде дурепою, - засміявся король. - Не лякайся заздалегідь. Просто дай зрозуміти, що ти не вільний. Познайом зі своїми приятелями. Ти всім подобаєшся, це ще ні про що не говорить. Чому вона обов'язково повинна з тобою загравати?
- Ох, поб'ються вони з Азіль... - зітхнув Елмар.
- Ти у нас хлопець не слабенький, розтягнеш. А ще що можеш сказати?
- Ще?.. Ще мені сподобалося, що вона не стала непритомніти і влаштовувати істерику, що було б цілком природно в її ситуації. Спочатку її мало не вбили, а потім вона раптом опинилася в іншому світі, уяви собі, що ти... втім, ні, можеш не уявляти, ти невдалий приклад... Уяви на її місці будь-яку зі своїх придворних панянок. Хоч би графиню Монкар.
- Та вже... - пробурчав король, згадавши розмову з блазнем. - Ця миттю б знепритомніла, але не куди попало, а точно тобі на руки. І не злізла б потім. А дізнавшись, що ти принц, вчепилася б у тебе вампірьєй хваткою. Так що, бачиш, тобі дісталася мила дівчина. А ти ще скиглиш.
- Мила? Не сказав би. Ти бачив, як вона Мафея приклала по лобі?
- Елмаре, дівчину тільки що вбивали, і цілком природно, що вона спробувала захищатися. А Мафею так і треба, інакше він так нічого і не зрозуміє, скільки йому не пояснюй. Так, мало не забув. Не розповідай їй про мене. Я збираюся з нею поспілкуватися, але не як король, а як приватна особа. Раз вже вона нас, великих начальників, не любить і боїться. Я прийду до тебе в гості через тиждень-другий, представиш мене якимось кузеном з Лондри. І щодо іноземних мов. Потрудися, щоб вона почула другою - голдіанську, третьою - містралійську, якщо є четверта - нехай буде лондрійська. Ти знаєш хоч по парі слів на кожній?
- По парі - знаю.
- Прямо зараз і заговори з нею на кожній. А то вона десь на вулиці що-небудь почує і заговорить якоюсь варварською говіркою.
- Зрозумів, - зітхнув Елмар. - І як це ти мене умовив?
- Насилу, - серйозно відповів король. - Іди, мій перший паладине, роби подвиг задля слави корони.
- Тханкварра... - пробурчав Елмар і взявся за ручку дверей.
- І не думай при ній лаятися варварською! - крикнув король йому вслід.
***
Ти знаєш, Терезо, я не можу довго перебувати в розпачі з будь-якого приводу. Так сталося і в той раз. Я трохи оклигав і став думати. Стан був майже безнадійним, але тільки майже. Можна було спробувати хоч що-небудь зробити. Якщо детонатори існують, отже, вони десь лежать. Раз вони десь лежать, отже, їх можна дістати. Раз периметр десь ввімкнули, отже, там же його і вимикають. Центр керування розміщувався на тому ж поверсі, що і решта техслужб - житлові бокси, майстерні та склад. На дверях був примітивний електронний замок, таких вже сто років не роблять, їх будь-який нулевічок зламає. Якщо, звичайно, має уявлення про антикваріат. Я загорівся ідеєю і весь день майстрував собі відмичку, замість того щоб займатися роботою. А на наступний день прийшов радник і став цікавитися, як у мене успіхи. А успіхів у мене, сама розумієш... Той прилад, що мені дали на вивчення, я навіть не дивився до ладу, тільки корпус зняв. Перелякався я тоді, мама моя рідна! Мимрю не зрозумій що, руки-ноги трусяться, думаю, як знайдуть зараз мою відмичку, і прощавай, волоцюга... Але радник про відмичку не здогадався, вирішив, що це я від роботи ухиляюсь, і влаштував мені показову екскурсію. Наш рівень був першим, в самому нижньому підвалі, а над нами містився поверх... Він так скромно називався «відділ дізнання». Ну, ти зрозуміла. Я не буду тобі розповідати докладно, але ваше гестапо навряд чи може потягатися з підвалами Кастель Мілагро... Середньовіччя все-таки... Думаєш, нема різниці?
Ну, не буду сперечатися, я вже говорив, що не сильний в історії. Ти знаєш, що я не витримую вигляду крові, небіжчиків і всього такого. Я в ваш анатомічний театр і то заходити не можу. А цей гад провів мене по всьому поверху ... Я там і відвертався, і блював, і свідомість втрачав ... Але він не заспокоївся, поки не показав все. Після чого ласкаво так сказав, що я, мовляв, повинен зрозуміти, в якому скрутному становищі знаходиться моя нова батьківщина і як гостро вона потребує моїх послуг. Потім попросив варту проводити мене на свій поверх. Після цієї екскурсії я три дні не міг їсти, а ночами мені снилися кошмари. Я кинув всі свої задуми і почав серйозно колупатися в приладі, побоюючись, що без моїх безцінних послуг моя нова батьківщина ще вирішить, що я їй зовсім не потрібен, і відправить в бокс номер тринадцять. Він так називався. Там стояла грубка для спалювання трупів... Ні, не як у фашистських таборах, зовсім маленька, на одну людину. Чому людину? Тому, що їх не завжди попередньо вбивали. Пхали і живцем. Згоден, і не просто фашисти, ще гірше.
Через кілька днів я трохи оклигав і пробрався таки вночі в центр керування. Просто подивитися, що там. І мало не врізав дуба від щастя. Там стояла зовсім робоча Т-кабіна, тільки нею ніхто не користувався. Не розібралися, напевно, як вона підключається. А ще там був антикварний комп, цілком сумісний з цієї кабіною. Видно було, що з ним працював повний лох - там був роз'єм на рукавичку, а хтось саморобний під клаву приєднав... І, як вдало, перехідна плата виявилася вбудованою, дивно, як її не викинули за непотрібністю. Залишалося тільки знайти шнур, а штекер у мене був. Загалом, пощастило мені невимовно, ось і все. Я б із цієї клавою колупавсь до другого пришестя, я ж не антиквар якийсь, а нормальний хакер. Зрадів я тихенько і пішов. Шнур шукати і прилад свій колупати. Хоча який там прилад, звичайна кухонна хліборізка, тільки велика, для їдальні, напевно... З цієї хліборізкою я і встряв.