Реквієм блондинкам - Чейз Джеймс Хэдли

Джеймс Гедлі ЧейзРеквієм блондинкам

Розділ перший

Одного погляду на Кренвіль було цілком достатньо. Я їхав головною вулицею міста, і крізь відчинені вікна мого «паккарда» долинав сморід бруду та помиїв. Далеко попереду височіли цегляні комини ливарних цехів, що здіймалися просто в небо. Вони випльовували чорний дим, який закоптив усе довкола жовтуватою кіптявою.

Відчув непоборну відразу до міста, яке мені відразу не сподобалося.

Перший же поліцейський, якого я зустрів, був неголений, і на його кітелі бракувало двох ґудзиків. Другий, котрий регулював рух, тримав у роті сигару.

Завалені сміттям тротуари були залюднені. На перехрестях товклися групки чоловіків. Дехто читав газети, а інші намагалися підглянути написане. Заклопотані жінки, втиснувши голови в плечі, швидко їх проминали. Крамниці неначе спорожніли; навіть власники барів повисипали на сонце. Не варто й говорити, що Кренвіль гудів, мов розтривожений вулик, від ледь стримуваного гніву та збудження. Я зрозумів це, ледь поглянувши на людей.

Пригальмував біля аптеки, і, скориставшись тамтешнім телефоном, подзвонив Льюїсу Вулфу. Повідомив, що вже на місці.

Тоді їдьте сюди.Це був тон людини, яка звикла, щоби все було так, як вона хоче. Голос був хрипкий і нетерплячий.

Виїжджайте з міста і на світлофорі поверніть направо, а потім проїдьте ще з милю.

Я відповів, що скоро буду, і вийшов з аптеки. Біля мого авта зібрався натовп роззяв. Спершу я не зрозумів, чому. Коли почав проштовхуватися через юрмище, почув, як хтось сказав:

Це детектив із Нью-Йорка!

Я швидко поглянув у той бік через плече, але не зупинився.

Там стояла групка хворобливих на вигляд, жалюгідних, брудних, втомлених та розлючених людей. Чоловяга з великим кадиком промовив:

Якщо в тебе є клепки в голові, ти негайно заберешся звідси!

Я був ошелешений, що він отак говорить зі мною.

Поміж чоловіків пронісся якийсь гомін. Вони наблизилися до мене, і вигляд у них був такий, наче вони хочуть мене відгамселити.

Я швидко відчинив машину і прослизнув на водійське сидіння.

Чоловяга з кадиком просунув неголене обличчя у вікно мого авта.

Звалюй звідси, чистоплюю!сказав він твердо.Ти нам тут непотрібний!

Я завів двигун.

Не хвилюйся ти так!примирливо сказав я, хоча мені дуже хотілося заїхати йому в пику, і повільно рушив. У бічне дзеркало бачив, як усі вони пильно дивляться мені услід.

Відчув, що аж спітніводнак я прибув сюди не для того, щоби битися з усілякими волоцюгами. У мене були трохи інші плани.

Будинок Вулфа я знайшов доволі легко. Він був такий великий, що я просто не міг його проминути. Від будинку до дороги спускався прекрасний зелений газонзавбільшки чи не в півакра. Пішохідна доріжка та підїзна алея були широкими, а розквітлі кущі обабіч були варті того, щоби на них поглянути.

Залишивши машину на дорозі, я піднявся галявиною нагору, ступив під навіс портика з гострим дахом та подзвонив у двері. Служниквельми спостережливий чоловік років пятдесяти, котрий безшумно виріс на порозіпровів мене в кабінет Вулфа. Це було щось! На стінах, оздоблених фресками, висіли гобелени; ковані залізні решітки за високими французькими вікнами імітували балкони; важкі дубові різьблені крісла стояли довкруж масивного мармурового столу із гнутими ніжками. Тридцять років тому це, мабуть, була справді вражаюча кімната.

Вулф сидів біля вікна, чекаючи на мене. Він був огрядний та гладкий. Голова його була майже ідеально круглою під копицею коротко стриженого сивого волосся. Своїм гачкуватим носом та тонкою, жорсткою лінією рота він нагадав мені восьминога. Його безбарвні очиці обмацали мене, однак він не промовив ані слова.

Я телефонував вам пять хвилин тому,сказав я.Я детектив нью-йоркського Бюро міжнародних розслідувань. Ви просили, щоби надіслали когось, хто міг би вам допомогти.

Це ви так кажете,гаркнув він, дивлячись на мене з підозрою,але звідкіля мені знати, що ви дійсно звідти?

Я подав йому своє посвідчення детектива. Воно було розроблене самим полковником Форсбергом, моїм шефом, спеціально для таких недовірливих та дратівливих клієнтів, як Вулф. Картка була зроблена добротно. Зверху на ній розміщувався герб із написом «Міжнародні розслідування»; всередині були моя фотографія і персональні даніз відбитками пальців включноще й підписана генеральним прокурором Нью-Йорка.

Вулф довго розглядав моє посвідчення. Можливо, він отримував задоволення від того, що я стою отак перед ним.

Сподіваюсь, воно справжнє,пробурмотів він нарешті і недбало кинув його мені.Чи відомо вам, чому ви тут?

Я відповів, що це мені невідомо.

Він поправив золотий ланцюжок на годиннику і показав рукою на одне з крісел.

Сідайте.

Я вибрав найзручніше крісло в кімнаті, підтягнув його до Вулфа та із задоволенням випростав ноги. Кілька хвилин він мовчки дивився у вікно. Не знаю, у чому полягала його тактика, та вона виявилась невдалою. Я безмовно спостерігав за ним, вичікуючи.

Бачите це?зненацька гаркнув він, тицяючи у щось за вікном.

Я простежив за його рукою і змушений був нахилитися, щоби помітити купу димарів удалині.

Це все було моє.

Не знав, співчувати йому чи вітати, а тому промовчав.

Я управляв цим двадцять років. Усе це було моєдо останнього гвинтика. Минулого місяця я все полишив,його обличчя при цих словах якось зразу обвисло, тож я змушений був щось буркнути у відповідь.

Здається, мої слова його розлютили.

Такий молокосос, як ви, нездатний цього зрозуміти,поспішно додав він, і його водянисті очі зблиснули.Я працював там по дванадцять годин щодня двадцять років поспільі тепер мені цього не вистачає.

Я відповів, що, здається, тепер його розумію.

Він оперся на підлокітник крісла.

Вже через три дні, як полишив роботу, я мало не збожеволів від нудьги. Знаєте, чим я маю намір тепер зайнятися?

Він нахилився вперед і на його обличчі читалося збудження.

Я хочу стати мером цього клятого містечка і сколихнути його, як слід.

Мене би не здивувало, навіть якби він виявив намір стати хазяїном Білого дому.

Однак є ще два кандидати,додав він із похмурою ноткою в голосі.Вибори за місяць. І в мене є лише три тижні, щоб віднайти тих зниклих дівчат.

Я не розумів, про що він говорить.

Яких зниклих дівчат?

Він нетерпляче махнув рукою.

Не памятаю їхніх прізвищмоя секретарка ознайомить вас із деталями. Словом, пропало троє дівчат. Еслінгер і Мейсі скористаються їхнім зникненням, щоби додати собі голосів. Я щедро заплатив Форсбергуі я вам не заздрю, якщо ви не впораєтесь із завданням.

Зі мною таке не спрацьовувало. Та я вже бачив, що він не той, хто вникатиме в деталі. Тож просто сидіти тут і слухати йогомарнування часу.

Здається, мені краще поговорити з вашою секретаркою,промовив я, підводячись.

Так, вона вам все розповість,і він енергійно хитнув головою у відповідь.Тільки памятайте, що я планую стати мером цього містечка. А коли я вже чогось хочу, то я це отримую. Затямили?

Звісно ж, я затямив.

Він подзвонив, і на порозі зявилась дівчина років девятнадцяти-двадцятималенька, худенька й налякана. Вона була в окулярах і вигляд мала такий, що її дуже хотілося підгодувати.

Це детектив,муркнув їй Вулф.Забери його з собою і розкажи все, що він захоче знати.

Вона з цікавістю оглянула мене і попрямувала до дверей.

Я підвівся.

Вулф додав:

Памятайте, що я вам казавмені потрібні результати! І не приходьте сюди доти, поки не матимете, що сказати.

Я відповів, що вже скоро зможу дещо вияснити і вийшов з кімнати услід за дівчиною. Вона провела мене крізь хол у кімнатку, яка, вочевидь, слугувала їй офісом.

ЯМарк Спюек,відрекомендувався я, коли вона зачинила двері. Сподіваюсь, що не надто відволік вас від роботи!

Дівчина знову зацікавлено поглянула на мене. Можливо, вона ніколи раніше не бачила детектива.

То що б ви хотіли знати?перепитала вона, обходячи свій стіл.

Я присів на незручний стілець. У цій кімнаті комфортом і не пахло.

Містер Вулф написав листа моєму шефові, полковнику Форсбергу, долучив чек і попросив залагодити для нього одну справу. Але він не повідомив, яку саме. Нею займатимусь я, тож хотів би знати, про що йдеться.

Тоді мені доведеться викласти все, що трапилося.

Еге ж.

Приблизно місяць тому,почала вона тихим, монотонним голосом,у місті зникла дівчина, яку звали Люсі Мак-Артур. Її батько працює в аптеці на розі Сідней та Мюррей-стріт. За кілька днів по тому зникла ще одна дівчина. Вона була донькою двірника на прізвище Денґейт. Іще за тиждень пропала третя дівчина, Джой Кунц. Містер Вулф пішов до шефа поліції Мейсі, щоб зясувати, як проходить розслідування. Ви ж бачите, що в місті дуже неспокійно. Батьки молодих дівчат, природно, дуже стурбовані, а місцева преса натякає на якогось серійного вбивцю.

Після візиту містера Вулфа поліція врешті зайнялася цією справою. Вони обшукали всі покинуті будинки у Кренвілі та в одному з них знайшли черевик, який належав Джой Кунц. Більше їм нічого не вдалося знайти. Досі в них нема жодної версії. Але знайдений черевик викликав паніку в місті. Містер Вулф подумав, що слід долучити до розслідування професіоналівсаме тому ви й тут.

Вона урвала розповідь і провела пальцями по столу, залишивши відбитки на полірованій поверхні.

Це хоч щось прояснює,сказав я, захоплюючись тим, як чітко та ясно вона все виклала.А хто такий Еслінгер?

Власник похоронного бюро.

Вона промовила це, не зводячи з мене очей.Він також балотується в мери.

Власник похоронного бюро?я не зміг приховати здивування.

Коли ж вона на це ніяк не зреагувала, я спитав:

А які у вашого боса шанси стати мером?

Гадаю, що дуже великі. Робітники його люблять,мені здалося, що я вловив в її голосі натяк на те, що й вона його любить. Втім, не був у цьому впевнений.

Так чи інакше, я не міг уявити, щоби робітники могли бути прихильними до Вулфа, але свої міркування залишив при собі.

Отже, містер Вулф думає, що коли він знайде дівчат, то його популярність зросте і він стане мером, чи не так?

Вона кивнула:

Щось таке.

А що каже на це Еслінгер?

Він розпочав власне розслідування.

Я був дещо здивований.

А хто працює на нього?

У Кренвілі є власний детектив,сказала вона.Містер Еслінгер не хотів, щоб у цю справу були замішані сторонні.

Я гостро глянув на неї.

Звучить так, ніби ви з ним погоджуєтесь.

Дівчина почервоніла і сказала:

Мої особисті думки тут нікого не цікавлять.

Доволі довго я дивився на неї, а потім запитав:

А чому містер Вулф сам не звернувся до того вашого детектива?

Вона міцно стиснула губи.

Бо він не дуже довіряє жінкам. Річ у тім, що місцевим детективним бюро заправляє жінка.

Це було доволі несподівано і прозвучало не надто заспокійливо й для менебо я й сам не дуже довіряю жінкам. На мить я замислився, а потім спитав:

А що з цього приводу думає поліція?

Вони не допомагатимуть ані містерові Вулфу, ані містеру Еслінгеру. У шефа поліції Мейсівласний кандидат.

Я засміявся.

Вона була вже не такою церемонною, однак все ще не підводила очей.

Так, все це доволі складно,визнала секретарка.Шеф поліції Мейсі хоче бачити мером свою людинуРубі Старкі, тож розпочав власне розслідування.

А хто такий Старкі?

Вона хитнула головою.

Боюся, я небагато про нього знаюлише те, що він картяр; тож не думаю, що це вдала кандидатура на посаду мера.

Ну, це вже щосьякщо зважити на те, що ви про нього нічого не знаєте,сказав я з посмішкою.А як щодо тих дівчат? Не ангелами ж вони були?

Вони просто зниклиоце й усе. І поки що нічого про них не відомо.

Зрозуміло.

Щоб хоч якось розслабитися, я запалив сигарету. Справа видавалася страшенно заплутаною.

Тож підсумуймо: щоби знайти дівчат, розпочато три різні розслідування. Вулф, Еслінгер та Мейсі знають, що хто тих дівчат знайде, той і матиме найкращий шанс стати мером. Сумнівно, що поліція мені якось допоможе, і навряд чи я буду популярним у Кренвілі, бо я тут чужий. Детектив Еслінгера матиме підтримку міста, але не поліції. Все вірно?

Дівчина ствердно кивнула.

Я згадав натовп чоловіків, який нещодавно оточив мою машину. Мабуть, я чудово проведу тут час.

Напруга в місті зростає, чи не так?

Людей турбує те, що досі нічого не зроблено. Минулої ночі в місцевому відділку поліції навіть побили вікна.

Вона говорила про це на диво спокійно.

І я подумав, що коли не буду обережним, то вони тут легко скрутять мені шию.

Чи не можете ви дати мені імена та адреси всіх людей, котрих щойно згадували?

Дівчина відчинила шухляду стола і витягла звідти аркуш паперу.

Я передбачила, що вам це знадобиться.

Я подякував їй і сховав аркуш у кишеню.

Піду трохи розімнуся,сказав я, підводячись.Можливо, за кілька днів мені вдасться щось розкопати для містера Вулфа.

Раптом вона поглянула мені просто у вічі. Мене приголомшив її погляд: там читалась ненависть! Працюючи на Вулфа, вона була на боці Еслінгера! З таким босом, як Вулф, я її не засуджував, та все одно це стало для мене несподіванкою. Я усвідомив, як важко мені буде.

Де би я міг залишити свою машину?

Вона здивувалася.

Залишити машину?перепитала вона.

На ній нью-йоркські номери. Здається, вони тут не вельми популярні. Дехто вже мені про це натякнув.

На мить на її обличчі промайнуло задоволення, але потім вона знову опанувала себе.

Ви можете залишити її за рогом будинку, в гаражі. Там достатньо місця.

Я подякував.

Забув запитати ваше імя,спитав я уже коло дверей.

Вілсон.

Вона почервоніла й знітилася.

Ви дуже допомогли мені, міс Віл сон!сказав я.Сподіваюсь, я не надто багато часу у вас забрав.

Вона відповіла, що ні, й підтягнула до себе друкарську машинку.

* * *

Я замовив собі номер в готелі «Істерн» на Мейн-стріт, залишив там речі та знову вийшов на розпечену вулицю. Узяв таксі до аптеки, в якій працював Мак-Артур.

Здавалося, таксист дочекатися не міг, поки мене спекаєтьсявін навіть проїхав на червоне світло, незважаючи на те, що в якомусь ярді від нас стояв регулювальник-поліцейський. Той навіть не повернув голови у наш бік. І я подумав, що шеф поліції Мейсігеть тупий чоловяга.