Покладіть її серед лілій - Чейз Джеймс Хэдли

Джеймс Гедлі ЧейзПокладіть її серед лілій

Розділ перший

І

Це був один із тих жарких, безвітряних липневих ранків, який так добре провести на пляжі, лежачи поруч з якоюсь білявкою, але котрий важко витримати, якщо ти затиснутий у чотирьох стінах контори, як оце я.

Крізь відчинені вікна долинали ранкове дзижчання транспорту на бульварі Орхідей, приглушений гул літака, що кружляв над пляжем, та неголосний шум прибою.

Кондиціонери, що гуділи десь у нутрощах бульвару Орхідей, успішно справлялись із наростаючою спекою. Сонце, гаряче й палюче, кидало відблиски на килимок, який Пола придбала, щоби справити враження на клієнтів, і котрий видавався мені надто дорогим, аби щодня швендяти по ньому.

Я сидів за великим столом, на якому недбало розкидав кілька старих листів, щоб переконати Полуякби вона зненацька зайшлав тому, що працюю. Хайбол, себто віскі зі содовою та льодом,достатньо міцний, щоб у ньому розчинився навіть цемент,завбачливо захований за парочкою солідних книг із права, привітно подзенькував шматочками льоду щоразу, коли я дотягувався до нього.

Минуло заледве три з половиною роки, відколи я заснував «Універсальні послуги»: бюро, котре не гребувало будь-якою роботоювід пошуку зниклого пуделя до викриття шантажиста, що вдало підживився фінансами нашого чергового клієнта. Це був потенційно вельми прибутковий бізнессудячи з наших розцінок, котрі стрімко повзли вгору, бо в ті часи мільйонерів у Оркід-сіті було не менше, ніж піщинок на пляжі. За три з половиною роки ми непогано розважились, однак заробили не так уже й багато, займаючись усім потроху; в активі у нас було навіть розслідування вбивства.

Останніх кілька днів справи йшли так мляво, що це вже радше нагадувало будні старої діви. З рутиною прекрасно справлялася сама Пола Бенсінґер. І лише тоді, коли на горизонті зявлялося щось справді неординарне, до діла бралися ми з напарником, Джеком Керманом. А позаяк сьогодні на обрії не вимальовувалося нічого особливого, то ми з Джеком сиділи в очікуванні, спорожняючи пляшку віскі та всіляко демонструючи Полі, що страшенно зайняті.

Недбало розкинувшись у кріслі, призначеному для клієнтів, Джек Керман, довготелесий, худий, франтувато одягнений чепурун, зі широким сивим пасмом у густому чорному волоссі та вусиками а ля Кларк Ґейбл, приклавши покриту інеєм склянку до розпашілого лоба, відпочивав. Виглядав бездоганнооливково-зелений літній костюм та жовто-червона смугаста краватка, мякі черевики з дорогої шкіри і темно-зелені шкарпеткитак, наче щойно зійшов зі сторінок журналу «Есквайр».

Після тривалого мовчання він урешті сказав:

Що за цяця!! Відбийте їй рукиі вона буде не гіршою за саму Венеру!

Усівся зручніше й зітхнув:

А непогано було б, якби хтось таки відбив їй оті рученята! Але ж і сильна вона була! А я гадав, що здобути їїсуща дурниця!

Ой, тільки не починай!почав я благально, потягшись за своїм хайболом.Це звучить до болю знайомо. Останнє, що я хотів би почути цього ранкуце про твої чергові любовні походеньки. Краще вже читатиму Крафта-Ебінґа.

Той старий козел тобі нічого не дасть,з презирством сказав Керман.Усі свої дотепи він виклав латиною.

Ти вельми здивуєшся, дізнавшись, як багато диваків вивчило латину лише для того, аби зрозуміти, що ж він написав. Ось що я називаювбити двох зайців водночас!

Це знову ж таки повертає нас до моєї блондинки,сказав Керман, витягуючи довгі ноги.Минулого вечора я зустрів її в крамничці Барні...

Мене не цікавлять блондинки,з притиском сказав я.Замість того, щоб сидіти тут і теревенити про жінок, краще б ти знайшов для нас якусь справу. Часом замислююся: за що я плачу тобі гроші?

Керман із вельми здивованим виразом обмірковував мої слова.

То ти хочеш якусь нову справу?врешті-решт запитав він.А я гадав, що ти вирішив повісити всі діла на Полуі щоб ми жили її коштом.

Загалом це правильно, але було б непогано, щоби ти вряди-годи сам вимислив щось, аби відробити гроші.

Керман поглянув на мене з полегкістю.

Ага: вряди-годи! А я вже, було, подумав, що ти хочеш сказати«просто зараз».

Він відпив ковток віскі й заплющив очі.

Отож, повернімося до білявки, про котру хочу тобі оповісти. Вона кмітлива штучканайрозумніша з усіх, з ким мені доводилося мати справу. Коли я спробував «закадрити» її, вона сказала, що не бігає за чоловіками. І знаєш, що я їй відповів?

То що ти їй відповів?запитав я задля годиться, бо й так знав, що він неодмінно мені це розкаже, і якщо я не вислуховуватиму його побрехеньок, то хто ж тоді слухатиме мої?!

Керман фиркнув.

«Леді,сказав я,можливо, ви й не бігаєте за чоловіками, але ж мишоловка і не має бігати за мишами, чи не так?» Дотепно, правда ж? І це її добило. Та не дивися так кисло. Можливо, ти вже це й чувале вона ні, й це її обеззброїло.

І тодіще до того, як я встиг сховати свій хайбол, двері різко розчахнулися й на порозі постала Пола.

Пола була високою темноволосою красунеюз холодними карими очима та фігурою, що навіювала різні думки... навіювала меніне їй. Дуже кмітлива, до того ж, вправна і невтомна працівниця. Саме вона й спонукала мене створити «Універсальні послуги» і позичила гроші на півроку, щоб розкрутитися. Завдяки її вмінню залагоджувати адміністративний бік справ наші «Універсальні послуги» і процвітали. Якщо мене можна було назвати мозком контори, то Пола була, безперечно, її хребтом. Без неї наша контора зачинилася б уже за тиждень.

Невже ви не можете придумати нічого кращого, ніж сидіти й жлуктати віскі?інквізиторським тоном спитала вона, зупинившись перед столом та звинувачувально дивлячись на мене.

А що може бути краще?запитав Керман з ноткою інтересу в голосі.

Вона кинула на нього нищівний погляд і знову втупилася блискучими очима в мене.

Та ми з Джеком саме збиралися виходити, щоб зайнятися новою справою,сказав я, поквапно відштовхуючи від себе стілець.Ходімо ж, Джеку! Ходімо пошукаймо щось!

І де ви збираєтеся шукати це «щось»? Чи, бува, не в барі Фіннеґана?з презирством запитала Пола.

Чудова ідея, міс Буркун!озвався Керман.Можливо, Фіннеґан для нас щось і знайде!

Але перш ніж підете, було б непогано, щоб ти поглянув на це,сказала Пола, помахуючи довгим конвертом мені під носом.Швейцар щойно його приніс. Він знайшов оце в кишені старого піджака, який ти любязно йому подарував.

Справді?перепитав я, беручи конверт.Дивно! Я не вдягав цей піджак принаймні з рік.

Штемпель на конверті з головою видає тебе,зловісно мовила Пола.Листа надіслали чотирнадцять місяців тому. Гадаю, ти не міг просто покласти його в кишеню і забути? Ти ж не міг цього зробити, правда?

Адреса написана акуратним жіночим почерком. Лист запечатаний.

Не пригадую, щоби бачив його раніше,сказав я.

Оскільки ти взагалі нічого не памятаєш без мого нагадування, то це й не дивно,їдко зауважила Пола.

Колись, наша люба гарпіє,мяко проказав Керман,хтось таки пройдеться по твоїх апетитних сідничках!

Це її не зупинить,зауважив я, розриваючи конверт.Я вже пробував. Від цього вона ще лютіша.

Двома пальцями я витягнув з конверта аркуш паперу та пять стодоларових купюр.

Боже правий!вигукнув Керман, зриваючись на ноги.І ти віддав це швейцарові?

Мовчи хоч ти!сказав я, читаючи листа.

Настала довга та болісна тиша. Навіть Джек Керман не мав що сказати. Ми прагнули позитивних відгуків, які б поліпшили наші справиале отримати пятсот доларів від багатонадійного клієнта і пальцем не поворухнути у відповідьне той шлях, щоб одержати позитивний відгук.

Конфіденційним та терміновим...пробурмотіла Пола.І, протримавши листа чотирнадцять місяців, він передає його швейцарові! Ти би його ще всім своїм друзям дитинства показав...Чудово!

Помовчи!гаркнув я.То чому ж ця Дженет не прибула сюди за поясненнями? Вона ж, напевно, здогадалася, що лист не дійшов до адресата. Але зачекай-но!.. Вона мертва! Одна з дівчат Кросбі померла. Чи то була часом не Дженет?

Гадаю, що вона,озвалася Пола.Невдовзі я це зясую.

А також дізнайся все, що можна буде, про Кросбі.

Коли Пола вийшла в приймальню, я сказав:

Упевнений, що Дженет мертва. І вважаю, що нам доведеться повернути ці гроші її рідні.

Якщо ми так зробимо,озвався Керман, який дуже неохоче розлучався з грошима,про це може пронюхати преса. А така історіяне надто хороша реклама для нашого бюро. Маємо бути пильними, Віку. Можливо, розсудливіше буде заникати гроші й нікому про це не розказувати.

Не варто так вчиняти! Можливо, ми недостатньо професійні, одначе будьмо принаймні чесними!

І Керман знову зручно вмостився у кріслі.

Не чіпаймо лихо, поки воно спить. Кросбі якось повязаний із нафтою, чи не так?запитав я.

Був. Бо він мертвий. Помер кілька років тому внаслідок нещасного випадку.

Узявши ніж для розрізання паперу, я почав тикати ним у промокатку.

Вражений, що залишив такий документ у піджаку. Як я міг таке зробити?

Керман, який добре знав Полу, співчутливо всміхнувся.

Дай їй ляпанця, якщо вона пилятиме тебе,порадив він.Радий, що то не я проштрафився!

Я продовжував протикати ножичком промокатку, аж поки не повернулася Пола з купкою газетних вирізок.

Дженет померла від серцевого нападу 15-го травнясаме того дня, коли відіслала листа. Тож нічого дивного, що ти більше нічого про неї не чув,додала Пола, зачиняючи двері.

Серцевого нападу? То скільки ж їй було років?

Двадцять пять.

Я поклав ножик на стіл і запалив сигарету.

Щось вона надто молода для того, аби помирати від подібної недуги. Так чи інакшещо в нас на неї є?

Не дуже й багато. І це все нам і так відомо,сказала Пола, сідаючи на краєчок стола.Макдональд Кросбі нажив свої мільйони на нафті. Він був суворим, непривітним квакером, з гострим розумом та схильністю ризикувати. Двічі одружувався. Дженетдонька від першого шлюбу. Морін, молодша від сестри на чотири роки, народилася в другому шлюбі. 1943 року Кросбі відійшов од справ і оселився в Оркід-Сіті. До того він мешкав у Сан-Франциско. Сестри нітрохи не схожі. Дженет любила вчитись і займалася живописом. Кілька її полотен можна побачити в місцевому художньому музеї. Здається, вона була справді талановита, схильна до усамітнення та спостережлива. Натомість Моріністинна красуня. Дика, пристрасна і хтива. Аж до самої смерті Кросбі вона постійно потрапляла на перші шпальти газет як героїня скандальних історій.

Які саме скандали?поцікавився у Поли я.

Кілька років тому Морін збила машиною хлопчину на Центральній авеню. Подейкували, що вона була напідпитку, і це правдоподібно, бо пє Морін по-чорному. Кросбі залагодив справу з поліцією, і Морін відбулася лише солідним штрафом за перевищення швидкості. Іншого разу вона верхи проїхала бульваром Орхідей майже голяка, бо з кимось побилась об заклад, що зробить цеі зробила.

Дозвольте мені уточнити: то хто був голякадівчина чи кінь?посміхнувся Керман.

Звісно ж, що дівчина, йолопе!

І де тоді був я? Як прикро, що не побачив її!

Морін удалося проїхати так лише пятдесят ярдів, а потім її заарештували.

Якби я опинився десь поблизу, цього б із нею не сталося,запевнив Керман.

Заспокойся, не хвилюйся настільки!

Так чи інакше, вона ніби створена для шантажу!я також вставив словечко.

Пола кивнула.

Ви, певно, знаєте обставини смерті Кросбі. Він саме чистив у себе в кабінеті рушницю, коли та несподівано вистрелила і вбила його наповал. Три чверті свого спадку Кросбі залишив без жодних умов Дженет і лише чвертьМорін, та й то під опікою. Коли Дженет померла, Морін цілковито вступила у права власності, й відтоді її наче підмінили. Після смерті сестри жодного разу Морін не згадали в пресі.

Коли помер Кросбі?

У березні 1948-го. За два місяці до смерті Дженет.

Як зручно для Морін!

Пола звела брови.

Так. Дженет була дуже засмучена смертю батька. Вона і так не відзначалась особливим здоровям, а це потрясіння, як стверджує преса, взагалі її добило.

Так чи інакше, усе це вигідно Морін. І це мені не подобається, Поло. Можливо, я й надто підозріливий, але... Дженет пише, що хтось шантажує її сестру. Потім вона сама раптово помирає від серцевого нападу, а сестра успадковує всі гроші. Щось занадто все просто.

Не знаю, що ми тут можемо зробити,сказала Пола, спохмурнівши.Ми не можемо представляти інтереси мертвого клієнта.

Можемо!і я побарабанив пальцями по стодоларових банкнотах.Мушу або повернути гроші рідним, або спробувати їх відробити. Вважаю, що мені краще таки їх відробити.

Чотирнадцять місяцівнадто довгий термін,сказав Керман із сумнівом у голосі.І слід давно прохолов...

Якщо він був,зауважила Пола.

З іншого боку,сказав я, підводячись та відштовхуючи від себе стілець,якщо й було щось підозріле у смерті Дженет, то за чотирнадцять місяців у декого виникло приємне відчуття безпеки,а коли ви чуєтеся в безпеці, то втрачаєте пильність. Гадаю, мені слід навідати Морін Кросбі й зясувати, як їй сподобається те, що я збираюся зробити з грошима її сестри.

Керман аж застогнав.

Щось мені підказує, що наш невеличкий період неробства добіг кінця,сумно протягнув він.Я так і думав, що все надто гарно, аби тривати довго. То мені починати працювати вже чи дочекатися, поки ти повернешся?

Зачекай, поки повернуся,сказав я, прямуючи до дверей.Але якщо в тебе побачення з тією мишоловкою, скажи їй, нехай пошукає собі іншу мишку!