Капiтан був сфотографований на весь зрiст - вiд вусiв до протеза. Його iмпозантна постать дихала непiдробною величчю. Прикро тiльки, що це диво фотомистецтва Небреха почепив догори ногами. Мабуть, вiшав уночi та й переплутав, де у нього вуса, а де протез. Свiтло ж навмисне не вмикав, щоб мене не будити.
Я негайно виправив його мимовiльну похибку i, весело мугикаючи модну мелодiю, подався голитися. Але коли капiтан Небреха погукав мене на ранкову каву i я зайшов до вiтальнi, то мало не остовпiв: портрет знову висiв догори ногами!
- Капiтане, - вражено запитав я, - навiщо ви чiплясте портрет униз головою?
У вiдповiдь Небреха суворо вирiк:
- Бо я нiкому не дозволю фальсифiкувати iсторичнi подiу.
Я розгубився.
- Яка ж тут фальсифiкацiя? Хiба насправдi вашi вуса не зверху, а протез не знизу?
- На Землi це дiйсно так, - незворушно вiдповiв капiтан. - А от на планетi двоголових, звiдки я привiз на згадку цей унiкальний портрет, все було навпаки. Авжеж! Ви б нинi не мали честi бачити мос зображення догори ногами, а вченим не пощастило б спостерiгати раптовий спалах понадновоу зiрки...
Я слухав його i мовчки пишався своум новим творчим успiхом. Адже це я хитрими запитаннями примудрився викликати Небреху на вiдверту розмову. Нiякий практикант такого б не устругнув.
Тим часом Небреха присунув до себе люльку i гаман з тютюном, а я поклав на столик (як я згодом довiдався, предмет настiйних зазiхань з боку Музею космiчних мандрiв) грубезний блокнот та авторучку, бо чисто забув про отi осоружнi сто плюс п'ятдесят. I правильно зробив: хiба ж вкладеш розповiдь капiтана Небрехи у прокрустове ложе куцого iнтерв'ю?
Аж ось - нарештi! - мiжзоряний вовк упорався з люлькою, звикло оточив себе димовою завiсою, звiдки й долинув його басовитий голос:
- Передусiм, мушу зазначити, що на планету двоголових ми натрапили зовсiм випадково. Зважте, про неу й натяку не було у жодному з додаткiв до зоряних каталогiв. Якби моя рiшучiсть зрадила менi хоч на хвилину, про цю заселену нещасними аборигенами планету й досi б не чули. Мешканцi уу неспроможнi були навiть послати у простiр сигнал бiди, бо всi сигнали ламалися, як сiрники, i уламки радiохвиль падали на мiсцеве невидиме свiтило.
А, мiж тим, честь вiдкриття цiсу свосрiдноу навiть у космiчних розмаутостях планети приписують не менi з Азимутом, а якiйсь нiкчемнiй обчислювальнiй машинi МОПСЗМ, якоу я зроду не бачив, бо вона давно зiйшла на порох.
Та хiба ранiше не траплялися тотожнi прикрощi? Людство пам'ятас доволi аналогiчних ганебних непорозумiнь. Як ви знасте, вперше залучив до iсторiу Новий свiт славнозвiсний капiтан Христофор Колумб. А що з того вийшло? Усi тогочаснi запаси лаврового листу поклали до нiг Амерiго Веспуччi.
Точнiсiнько отака iсторiя трапилася i зi мною. З тiсю, правда, вiдмiннiстю, що Веспуччi теж був вiдомим на всiх широтах капiтаном, а не бездушною машинерiсю, яка за свос iснування здiйснила лише одну справдi корисну подорож - на звалище металевого брухту.
Та, зрештою, не менi нарiкати на долю. Краще ось послухайте, як воно так сталося...
5. МIЖ СЦIЛЛОЮ ТА ХАРIБДОЮ
- Якось моуй ракетi, - почав капiтан свою розповiдь, - заступив шлях один з невiдомих велетнiв Всесвiту. Зiрка була така величезна, що в неу залюбки вмiстилося б з десяток сонячних систем разом з усiма орбiтами. Але хоч яка вона велика була, уу нiхто i нiколи не бачив, навiть у найпотужнiшi телескопи. Рiч у тiм, що через свою немислиму масу зiрка мала таке страхiтливе тяжiння, що за межi його не мiг вирватися жоден промiнець. Ось чому ця надмiрна небесна озiя була вкрита полем тяжiння, мов шапкою-невидимкою. Це було буквально небачене видовисько!
Справа ускладнювалася ще ось чим.
Навколо зiрки-невидимки оберталася велетенська планета.