Дайте мені ключ, сказав я, я хочу поглянути на труп. Прошу вибачення, але ж мушу я якось перевірити ваші слова.
Він сумно похитав головою.
Я знав, що ви про це попросите, але ключа у мене немає. Він на моєму брелоку на туалетному столику. Я мав залишити його там, аби не дати ані найменшого приводу для підозр. У тих джентльменів, що йдуть по моєму сліду, дуже уважний погляд. Вам доведеться повірити мені на слово до ранку, після чого, запевняю вас, ви отримаєте найпереконливіші докази того, що труп і справді лежить нагорі.
Я замислився на кілька секунд.
Гаразд. До ранку так до ранку. Я замкну вас у цій кімнаті і залишу ключ у себе. І ось ще що, містере Скаддер: я вірю, що ви говорите правду, але якщо виявиться, що це не так, краще б вам памятати, що я дуже вміло поводжуся з пістолетом.
Зрозуміло, сказав він, скочивши. Не маю честі знати, як вас звуть, сер, але ви шляхетна людина. Буду вдячний, якщо ви ненадовго позичите мені бритву
Я відвів його в спальню і залишив наодинці. Через якихось півгодини з дверей спальні зявилася постать, яку я ледь упізнав. Від колишньої зовнішності Скаддера залишилися тільки колючі, голодні очі. Він чисто виголив підборіддя, розділив волосся на прямий проділ і підстриг брови. Тримався він так, ніби щойно повернувся зі стройових навчань на плацу, і взагалі мав вигляд справжнісінького аж до характерної тропічної засмаги британського офіцера, що півжиття прослужив в Індії. На додачу до всього він вставив в око монокль, а коли знову заговорив, з його промови зникли навіть незначні сліди американського акценту.
Я замислився на кілька секунд.
Гаразд. До ранку так до ранку. Я замкну вас у цій кімнаті і залишу ключ у себе. І ось ще що, містере Скаддер: я вірю, що ви говорите правду, але якщо виявиться, що це не так, краще б вам памятати, що я дуже вміло поводжуся з пістолетом.
Зрозуміло, сказав він, скочивши. Не маю честі знати, як вас звуть, сер, але ви шляхетна людина. Буду вдячний, якщо ви ненадовго позичите мені бритву
Я відвів його в спальню і залишив наодинці. Через якихось півгодини з дверей спальні зявилася постать, яку я ледь упізнав. Від колишньої зовнішності Скаддера залишилися тільки колючі, голодні очі. Він чисто виголив підборіддя, розділив волосся на прямий проділ і підстриг брови. Тримався він так, ніби щойно повернувся зі стройових навчань на плацу, і взагалі мав вигляд справжнісінького аж до характерної тропічної засмаги британського офіцера, що півжиття прослужив в Індії. На додачу до всього він вставив в око монокль, а коли знову заговорив, з його промови зникли навіть незначні сліди американського акценту.
Боже мій! Містере Скаддер затинаючись, пробурмотів я.
Не містер Скаддер, виправив він, а капітан Теофіл Дігбі, сороковий полк гуркхських стрільців,[11] у відпустці в Лондоні. Буду вдячний, якщо ви це запамятаєте, сер.
Я постелив йому в курильні, а сам ліг на канапі у набагато бадьорішому настрої, ніж протягом усього цього місяця. Що не кажи, а навіть у цьому богом забутому мегаполісі інколи трапляються дивовижні речі.
Наступного ранку я прокинувся від того, що старина Паддок, який заявився ще й на світ не зайнялося, свариться на повний голос, стоячи біля дверей курильні. Колись я врятував йому життя на Себакве,[12] і з тих пір, як я повернувся в Англію, йому спало на думку стати моїм добровільним слугою. Здібностей до ввічливої бесіди він мав не більше, ніж гіпопотам, особливої користі від його прання і прасування теж не спостерігалося, зате я знав, що можу розраховувати на його абсолютну відданість.
Годі галасувати, Паддоку, сказав я. Там мій друг, капітан капітан Я так і не зміг згадати імя мого гостя. Він тимчасово зупинився у мене. Приготуй сніданок на двох і зайди до мене, я хочу з тобою поговорити.
Потім я розповів Паддоку чудову історію про те, що мій друг важлива персона, яка має відношення до уряду, що його нерви засмучені від перевтоми і йому потрібні абсолютний спокій і тиша. Ніхто не повинен знати, що він тут, інакше його негайно завалять повідомленнями з міністерства у справах Індії і канцелярії премєр-міністра, і його лікування буде безнадійно загублене.
Треба сказати, що Скаддер, вийшовши до сніданку, блискуче підіграв цій імпровізації. Він, немов справжній британський офіцер, утупив у Паддока свій монокль, поставив йому кілька питань про Англо-бурську війну й відразу ж став сипати градом прізвищ наших вигаданих приятелів. Паддок так і не навчився називати мене «сер», зате Скаддера став іменувати «сером» з такою ретельністю, ніби від цього залежало його життя.
Я залишив Скаддера з газетою і коробкою сигар і до обіду вирушив у Сіті. Коли я повернувся, ліфтер повідомив мене з багатозначним обличчям:
Виходить так, що у нас тут з ранку кепські справи, сер. Джентльмен із пятнадцятої теє візьми й застрілься. Тільки-но відвезли до трупарні. Поліція вже там, нагорі.
Я піднявся до квартири номер пятнадцять. Там я виявив двох полісменів та інспектора, зайнятих оглядом місця події. Я поставив їм кілька дурних питань, і незабаром мене прогнали.