Хто такий ОВІР Федір Федорович і гадки не мав. ОВІР був для нього набором заголовних літер. Що ОВІР, що ВААП — цими загадковими богатирями він не цікавився. Інша річ, проблеми СЕТІ чи там НЛО! Коротше кажучи, обидва українці, один єврей і Федір Федорович придбали в «Продмазі» у Варвари Степанівни пляшку горілки і вже смерком розпили її у кущах бузку за здоров’я прогресивного американського фантаста.
Федір Федорович повертався додому у духовному і фізичному сп’янінні непроглядною темрявою з бузковим букетом під пахвою. Лише «командирський» годинник світився і вказував дорогу. Раз провалився в багнюку по коліна. Вдруге підсковзнувся й сів посеред калюжі. На нього мовчки плигнула холодна жаба. Вона жадала тепла. Над урвищем, роздумуючи, зійшов Місяць, аби понюхати бузок. Місяць уже не був таким самовпевненим — звідтоді, як американці, нацьковані Реєм Бредбері, потоптали його ногами. Врожай бузку цього року видався як ніколи, хоч вези на елеватор. Пахощі стояли такі, наче райцентр сприснули бузковим одеколоном від комарів. Федір Федорович сидів посеред калюжі під цнотливим Місяцем зі свійською жабкою на плечі й розмірковував про Рея Бредбері.
Щодо інопланетних альбомів американець не сказав ані півслова. Про Велике кільце — ще менш…
«Не хоче єднатися, — проникливо метикував Федір Федорович. — Ніколи йому там, в Нью-Йорку, блукати по чорному ринку й шукати в книжкових жучків кольорові фотоальбоми для Федора Федоровича. Але, головне, — відписав. Людиною виявився, а не марсіанином… Людина все ж таки ближче…»
Жаба квакнула, Місяць здригнувся, Федір Федорович отямився, зігнав жабку й попрямував додому.
Вдома на нього очікував ще один сюрприз! Доки він вештався, до нього завітала в гості Аеліта-82, відімкнула нігтем мізинця засув і вже встигла похазяйнувати в квартирі: домалювала помадою Магометові червоні будьоннівські вуса й порозкидала скрізь свої марсіанські речі: малахітову скриньку, баскетбольну сумку і французькі парфуми «Нічна магія». Їх аромат Федір Федорович одразу оцінив — це вам не бузковий одеколон.
— Добридень, таточку! О, це для мене бузок? Звідкіля ти такий брудний?
Вона стягнула з Федора Федоровича, який наче отерп, чоботи й вимила їх під краном. У поєднаному санвузлі вже висіли її трусики, ліфчики і знаменитий, але вже давно злинялий купальник. Цей купальник Аеліта ще брала із собою, хоча влізти в нього вже не могла так само, як до пересохлих марсіанських каналів чи до тієї ж річки, що струменіла колись до Евксинського Понту. Все спливло, без якоїсь машини часу. Куди й ділися її «юнацька витонченість» і «біло-голубуватість», від яких Олексій Толстой був у захопленні? «Піднесений ніс» і «ледь подовжені вуста» не були вже «дитячо ніжні», а у «величезних зіницях попелястих очей» не світилися зворушливі жаринки. Рік у рік Аеліта-82 товстішала згідно із законами Тиціуса-Боде. Лист від Федора Федоровича їй переслали із Зауральська до Петропавловська-на-Камчатці, звідти — до Ташкента, з Ташкента — ще кудись, бо Аеліті не сиділося на місці, а вешталася вона по країні чи з фенами, чи з рокерами, чи з рок-групами, чи навіть з примітивними футбольними фанами…
«Спа-ар-так — чем-ні-он».
Потрапила на Землю і загуляла. Загастролювала. Невидимий світові синець на стегні, припудрений ліхтар під оком, відчутна охриплість (Аеліта заговорила, наче торкнулася музичного інструмента, — таким гарним був її голос), закоханість у шампанське, безліч інших закоханостей — не вели до добра. Знову ж таки — впала з Місяця чи прилетіла з Марса, а де ж жити без постійної прописки? По чужих хатах? Чи кутки знімати? Де? У Зауральську, Нижньовартовську, гуртожитках? На острові Врангеля? А працювати де? Ким? Трубоукладачкою?..
Тут не смішно, адже треба марсіянській Аеліті якось жити на Землі? Треба ж їй хоч куди-небудь залягти, як отій субмарині? Всюди крейсери, лінкори і панцерники… Так і намагаються!
Федір Федорович все вислухав, напоїв, нагодував, гріхи відпустив і стала Аеліта жити в його кімнаті на розкладному кріслі, а він на ковдрі посеред кухні. Ніколи ще Федір Федорович не був такий щасливий! Всі його заповітні бажання збулися. Аеліта приїхала, Рей Бредбері називає його своїм дорогим френдом, Велике Кільце почало функціонувати. Пішов він до пошарпаного порожнього універмагу, що за смітником, і придбав собі розкладачку з матрацом. Взагалі ходив іменинником і всім, всім, всім показував лист Рея Бредбері — Варварі Степанівні у «Продмазі», керівним сусідам, подавальницям в їдальні, паспортистці у міліції, куди він прийшов клопотати постійну прописку для Аеліти на своїй житловій площі. Так похоробрів, що одного разу з безтурботним виглядом прогулявся повз хімзону і дав дулі охоронцеві в марсіанському триніжку.
Якісь незнайомці зупиняли його і запитували:
— Дядьку, то як там — є життя на Марсі?
Він статечно пояснював, що американські «Вікінги» його не виявили, але все це нічого не доводить.
Спливло три дні. На пошту його більше не викликали і листів не приносили. Ніхто поки не відповідав — ані Лем, ані Буль, ані брати Стругацькі. Мовчали також Азімов, Шеклі і Гарі Гаррісон. Звісно, ще пишуть…
Федір Федорович умів читати. Він заспокоївся і знов почав студіювати придбані книжки, водночас прагнучи прилучити Аеліту до сфери інтересів Великого Кільця. Чому б Аеліті не стати його секретаркою? Та Аеліта позіхала і гострила нігті, очікуючи штемпеля на прописку й зникнення синця під оком. Схоже було, що вона взагалі нічого не читала, окрім, хіба що «Колобка», хоча й зажила серед футбольних фанатів репутації шанувальниці фантастики. Більше вона полюбляла малювати. Магомет завдяки її помаді перетворився на Будьонного, Христос — на лагідного старосту Калініна, Конфуцій на звичайнісінького п’яничку. До скіфських бовванів і японських богів Аеліта допоки придивлялася, залишаючи їх на потім.