Розкопки культурного шару ведуться тільки вручну, лопатами або ножами. Але в деяких випадках використовується і техніка – бульдозери, скрепери, транспортери, електролебідки. За допомогою техніки видаляється сміття чи грунт, що не містить решток пам’яток, знімаються курганні насипи. Під час роботи техніки на розкопці археологи мають ретельно стежити за машинами, щоб своєчасно помітити зміни грунту і спинити техніку.
Способи відкриття культурного шару різняться залежно від того, який об’єкт досліджується. Поховання та поселення розкопуються з використанням різних прийомів, як і різні види поховань. Універсальних прийомів розкопок немає. Але слід пам’ятати, що археолог повинен знати не тільки тип пам’ятки, але й культуру в цілому. Археолог не може сподіватися, що хтось доробить за нього те, що він зробити не встиг або не зумів. Спостереження за пам’яткою і висновки щодо її особливостей мають бути зроблені в полі.
Унікальність кожного об’єкта розкопок і способів його дослідження не заперечує використання одного з основних методів археології.
Стратиграфічний розріз
Стратиграфічний метод запозичений із геології. Суть його полягає у визначенні хронології (тобто віку) пам’ятки за послідовністю культурних шарів чи поховань щодо геологічних відкладень та один до одного. Закон утворення шарів твердить, що відкладення, яке залягає нижче, давніше, ніж відкладення, яке лежить вище (в археології цей закон діє, якщо шари не були пошкоджені – перекопані, переорані і т. ін.). Крім того, закон торкається лише порядку утворення шарів, але не їхнього вмісту, речі можуть походити з більш давніх епох і потрапити випадково з іншого шару, але не можуть походити з пізнішого шару. Для того щоб відстежити культурний шар, розкопки проводять горизонтальними верствами. Всі нерівності та вигини шарів вимірюються точними геодезичними приладами й фіксуються на горизонтальному плані розкопу. Крім того, обов’язково складається стратиграфічне вертикальне креслення стін і креслення розрізів культурного шару.
Документація розкопок
Під час розкопок обов’язково ведеться щоденник, до якого археолог записує все, що він бачить і що неможливо нанести на план.
Особливо ретельно досліджується й описується структура культурного шару: його колір, вміст у ньому золи, вугілля, перегною, глини і т. ін. З культурного шару беруть проби для хімічного аналізу, який дає змогу з’ясувати, з яких органічних речовин створився перегній, які породи дерев залишили золу й вугілля.
Коли в культурному шарі виявляють окремі речі, споруди, поховання або їхні сліди, то замість лопат використовують ножі, пінцети та щітки. Кожна знайдена річ зачищається щіткою, замальовується і фотографується в тому положенні, в якому була знайдена в землі (в археології існує спеціальний термін – in situ), точка її знаходження позначається на плані.
Речі з органічних речовин (дерево, шкіра, тканина і т. ін.) зберігають у землі свій об’єм і форму, але легко деформуються й руйнуються на повітрі. Для збереження таких знахідок треба негайно їх законсервувати або принаймні сховати від сонця. Іноді предмети руйнуються, але залишають сліди у вигляді пустот чи відбитків (найкраще вони зберігаються в глині). Пустоти заливають гіпсом, і отримують зліпок зниклої речі. Ями, колодязі зберігають сліди дерев’яних кріплень, що відбилися на стінах, по яких реконструюють всю споруду.
Велике значення для дослідження пам’ятки мають визначення та фіксація місця кожної окремої речі і їхнього взаєморозташування. Це особливо важливо при дослідженні поселень, що загинули раптово, під час якогось лиха. В таких випадках більшість речей залишається на своїх звичних місцях – горщики з їжею залишаються в пічках, у коморах зберігаються посудини з зерном чи олією, а це дає змогу зробити висновки про життя і звички давніх мешканців.
Ще краще речі і їхнє взаєморозташування зберігаються в похованнях. Ретельна фіксація інвентаря в могилах дає можливість відновити речі, що зникли. Наприклад, на небіжчикові зотлів одяг, але залишилися гудзики, що лежать у тому порядку, в якому вони були на одязі. Якщо вони лежать у ряд і доходять до колінних суглобів скелета, то можна стверджувати, що одяг був однобортний і сягав колін. Якщо гудзики зібрати, не фіксуючи їхнього розташування, то ми дістанемо уявлення лише про гудзики, але не про одяг.
Слід розуміти, що пошкодження або руйнування археологічної пам’ятки рівноцінне знищенню важливого історичного документа, якого ще не прочитали. Він не розкрив своїх таємниць, отже, ми ніколи не дізнаємося про щось із минулого. Розкопки мають проводити лише досвідчені археологи, а самі пам’ятки потребують ретельного обліку й охорони. Найважливіші пам’ятки оголошують заповідниками, і в них організовують музеї.
Розкопки проводяться лише за спеціальним дозволом, що має назву «Відкритий лист», – він видається Польовим комітетом Інституту археології НАН України.
Відкриті листи бувають чотирьох категорій:
– форма № 3 надає право на археологічні розвідки та зовнішній огляд пам’ятки без будь-яких земляних робіт;
– форма № 2 дозволяє розвідки та розкопки невеликих за площиною пам’яток (до 20 м
2
– форма № 1 дозволяє досліднику будь-які археологічні роботи;
– форма № 4 видається в аварійних випадках для дослідження пам’яток, яким загрожує знищення внаслідок дії стихійних сил чи під час земляних робіт.
Важливою частиною роботи археолога є документальне оформлення дослідження. Під час розкопок пам’ятка фактично знищується. Тим більш ретельним має бути написання звіту про розкопки. Звіт повинен містити такі дані:
– відомості про організацію робіт, джерела матеріального забезпечення, учасників розкопок та їхні функції, завдання дослідження;
– відомості про процес та результати дослідження пам’ятки, ілюстровані кресленнями, фотографіями та малюнками;
– відомості про методику розкопок;
– загальні наукові висновки, яких дійшов дослідник.
Крім того, до звіту додається відкритий лист, опис усіх письмових, графічних, фотографічних та інших матеріалів і довідка від установи, що прийняла колекцію на зберігання.
Лабораторні дослідження
По закінченні польових робіт усі матеріали надходять до лабораторії для подальшої обробки та вивчення. Ця робота не менш копітка й відповідальна, ніж розкопки. Вивчається форма кожної речі, визначається її призначення, матеріал, з якого вона була зроблена, техніка її виробництва, місце й час її виготовлення.
Матеріал передусім піддається камеральній обробці, тобто консервації, реставрації та інвентаризації.
Консервація – це така обробка речей, яка захищає їх від деформації та знищення. Так, наприклад, берестяні грамоти (документи, що написані на верхньому тонкому шарі березової кори) розмочують у гарячій воді з содою, обережно розгортають і затискують між герметично закритим склом.
Під час розкопок гробниці Тутанхамона було знайдено черевики фараона, вишиті бісером. Збереглися малюнок та форма вишивки, але основа й нитки згнили, і черевики могли розсипатися від легкого дотику. Тоді черевики, не доторкуючись до них, обприскали розплавленим парафіном, після того як парафін захолонув, залили гіпсом і, нарешті, винесли з гробниці. У лабораторії черевики розкрили, а потім весь малюнок, намистину за намистиною, відновили новими нитками на новій основі, тобто зробили реставрацію – відновлення первісного вигляду ушкодженої речі. Засоби реставрації різноманітні. Можна сказати, що реставрація об’єднує науку і мистецтво. Масовим археологічним матеріалом є, насамперед, кераміка. Але цілі посудини знаходять рідко, здебільшого археолог має справу з уламками. Щоб дістати чітке уявлення про форму давньої посудини та її місткість, уламки збирають і склеюють. Іноді порожнини заливають гіпсом, але ніколи не підмальовують і не наносять орнаменту. Найчастіше речі реставрують для того, щоб виставити в музеї.