Ще однією причиною географічних закриттів є зникнення географічних об’єктів. Обличчя Землі постійно змінюється: там, де колись шуміли морські хвилі, зараз здіймаються гори. Річки протягом століть прокладають нові русла, на місці родючих земель виникають пустелі… Щоправда, більшість змін відбувається дуже повільно, майже непомітно для людського ока. Знаменитий Ніагарський водоспад щороку «з’їдає» від 70 до 90 см скелі, з якої він падає. За час свого існування водоспад віддалився від місця свого виникнення більш ніж на 10 км. Якщо він просуватиметься з такою швидкістю, то приблизно за 20 тисяч років досягне озера Ері, а потім перестане існувати.
Людство почало відкривати Землю багато тисячоліть тому. І на цьому шляху пройшло декілька етапів. Уявіть собі ті часи, коли людина тільки-но почала відрізнятися від тварин. Первісні племена мали власну «територію», яка була добре відома всім членам роду. Але сприймали вони її зовсім не так, як ми зараз. Скелі були місцем, де можна сховатися від хижаків та знайти каміння для виготовлення знарядь праці. Ліси та степи – мисливськими угіддями та місцем, де можна зібрати їстівні ягоди, горіхи та коріння.
Морська карта 1500 року
Напад морського чудовиська на корабель
Першими у світі шляхами були річки. У середніх широтах ними можна було подорожувати і влітку – на плотах та човнах, і взимку, коли крига вкривала їх. Цікаво, що в деяких первісних племен, що оселялися поблизу великих річок, не було уявлення про чотири сторони світу. Вони спочатку розрізняли лише дві: за течією або проти течії. Перші в історії людства експедиції рушали вздовж річок. Скажімо, давні єгиптяни, про яких ми розповімо в одному з подальших нарисів, здавна мріяли відшукати виток Нілу – місце, де, за їхніми уявленнями, жили боги.
Минали століття, люди поступово розширювали свої уявлення про навколишній світ, вони почали приручати тварин, які могли рухатися набагато швидше за пішохода. Стали можливими подорожі на далекі відстані. Для розведення деяких тварин потрібно було весь час пересуватися з місця на місце, і кочові народи постійно мандрували в пошуках пасовищ.
Щоб усвідомити масштаби географічних уявлень народів, життя яких залежало від полювання, наведемо лише один приклад. Американські індіанці, полюючи на бізонів, за мисливський сезон проходили понад дві тисячі кілометрів! На цьому довгому шляху вони б неодмінно заблукали, якби не мали ніяких орієнтирів. Історики встановили, що мисливці користувалися мапами, які були нанесені на бересту або оленячу шкіру. До речі, подібні мапи були відомі й мешканцям Сибіру та Далекого Сходу. Вони були напрочуд точними і давали змогу легко орієнтуватися на місцевості.
Торгові стосунки були ще однією можливістю дізнатися про нові землі та моря. Скажімо, в давньогрецьких полісах можна було купити товари не тільки з островів Середземного моря, але й з Єгипту, Скіфії, навіть з далекої Лівії. Історія знає багато прикладів того, як міста ставали відомими завдяки майстерності місцевих мешканців. Толедські клинки, венеціанське скло, паризькі модні сукні – все це було відомо навіть тим, хто жодного разу не пускався в мандри… А купці нерідко були справжніми першопрохідниками. У пошуках нових товарів та ринків вони влаштовували на власні кошти експедиції, тісно спілкувалися з тими, хто бував у далеких краях, складали власні мапи…
Подальший розвиток географії тісно пов’язаний з військовими походами. Під час розквіту могутніх держав дуже часто виникала необхідність у нових землях для вирощування культурних рослин, у різноманітних корисних копалинах… Ті країни, де кількість родовищ була великою, швидше розвивалися і вели широку торгівлю з іншими державами. Звичайно ж, родовища поступово вичерпувалися. Окрім того, землеробство було ще недосконалим, тому землі з кожним роком давали все менший врожай. Тому необхідно було шукати ще не зайняті території або починати війну з сусідами, щоб знов отримати доступ до сировини та родючих земель. Більш слабкі племена, зазнавши поразки, часто були змушені шукати собі нове місце під сонцем. Найближчі землі були зайняті, тому їм доводилося долати величезні відстані, перш ніж вони знаходили нову батьківщину.
З плином часу залишалося все менше незайнятих територій, поступово визначалися кордони між державами. На Землі виникло кілька осередків цивілізації, які мали власні уявлення про світ. Якщо ви поглянете на мапи, зроблені приблизно в той самий час в різних країнах, то побачите, що в центрі розміщувалися найбільш досліджені землі, далі були зображені сусідні країни, а решта території землі та океану залишалася поза увагою картографів. Коли не було точних відомостей, їх часто замінювали різноманітні міфи та легенди. Невідомі країни здавалися чимось таким несхожим на батьківщину, що їх охоче «населяли» чудовиськами та різними дивницями.
Так уявляли морського змія
Епоха Великих географічних відкриттів (кінець XV – початок XVII століття) стала важливим етапом у географії. До цього часу європейцям було відомо близько однієї чверті Землі. Індія, Японія, Китай здавалися майже міфічними країнами, а про обидві Америки, Австралію та Антарктиду й зовсім було невідомо. Втім, навіть після того як ці континенти було відкрито, їхні внутрішні області довгий час залишалися нерозвіданими. Потрібні були сотні експедицій, зусиллями яких у XIX столітті поняття terra incognita – «невідома земля» – стало лише екзотичним висловом.
Згідно з легендою, праотець чеського народу Чех у V столітті привів своє плем’я до прекрасної долини з лісами та гаями, з луками та нивами. Навкруги здіймалися гори. Чех зійшов на пагорб Ржип і благословив свій народ: «Будете жити в достатку, а гори стануть вам охороною».
У цій книжці ви зустрінетесь із видатними мандрівниками, чиї імена золотими літерами вписані в історію людства. Бартоломеу Діаш, Христофор Колумб, Фернан Маґеллан, Девід Лівінґстон, Петро Петрович Семенов-Тян-Шанський, Микола Михайлович Пржевальський – ці імена відомі кожній обізнаній людині в усьому світі. Але не слід забувати, що поруч з цими великими людьми працювало безліч тих, чиї імена залишилися невідомими. Учасники кругосвітніх подорожей, картографи та художники, носії та мисливці… Всі ці люди також мають пишатися своїм внеском у велику справу дослідження нашої планети. Згадаємо їх непомітний подвиг і рушаймо в путь. На нас чекають невідомі епохи і далекі горизонти!
Розділ I Географічні відкриття Давнього світу та Середньовіччя
Географічні відкриття народів Близького Сходу
Фінікійці й таємниці двох океанів
У давнину на східному березі Середземного моря жив працьовитий і підприємливий народ – фінікійці. Так їх називають завдяки грекам, самі ж вони називали себе хананеями, а свою землю Ханааном. Фінікійців відносять до північно-західної групи семітських племен, і за походженням і мовою вони дуже близькі до євреїв.
Ханаан був країною гористою, тому земель, придатних для обробки, не вистачало. Проте фінікійці знайшли вихід – вони тягали землю на схили гір вручну, в кошиках, і на збудованих таким чином терасах садовили рослини. Але навіть це не рятувало винахідливих синів Ханаана від голоду – зростала кількість населення, і фінікійці все більше й більше залежали від моря. Вони вміли робити човни зі стовбурів кедрів, тому могли ловити рибу, хоча далеко від берега не відпливали. Але справжніми мореплавцями фінікійці стали, коли навчилися будувати невеликі міцні кораблі і вирушили в сусідні країни. Нинішні історики часто називають хананеїв наймайстернішими мореплавцями давнини. Але питання про те, як далеко плавали їхні кораблі, досі залишається відкритим.