Г’ю Лофтінґ
Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Останнє розпорядження генерального поштмейстера
Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році
Переклад з англійської Ю. В. Лисенка
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова
© Ю. В. Лисенко, переклад українською, 2021
© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2021
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010
Глава I
Відправлення посилок
Одного дня Чав-Чав прийшов до Лікаря й поставив запитання:
– Лікарю, а чому ви не візьметеся за відправлення посилок?
– Нічого собі, Чав-Чаве! – вигукнув Лікар. – Тобі не здається, що я вже й так завалений роботою? Для чого тобі потрібні посилки?
– Б’юся об заклад, це щось пов’язане з харчами, – докинув Пу-Гу, який сидів на табуреті поруч із Лікарем і щось підраховував.
– Ну, взагалі-то, – визнав Чав-Чав, – я думав про те, щоб вирядити когось до Англії по свіжі овочі.
– А що я казав? – гугукнув Пу-Гу. – У нього одні овочі в голові.
– Але птахам буде важко переносити посилки, Чав-Чаве, – зауважив Лікар, – за винятком хіба що маленьких бандерольок, які до снаги великим птахам.
– Так, я знаю. Я про це подумав, – відказав підсвинок. – Але цього місяця в Англії достигає брюссельська капуста. Це моя улюблена городина, щоб ви знали, ну, після пастернаку, звісно. І я чув, що один вид дроздів наступного тижня відлітає з Англії в Африку. Це ж не буде занадто нахабно попросити кожного з них принести одну-одненьку брюссельську капустинку, правда ж? Летітимуть сотні птахів, і якщо кожен з них принесе одну головку, то нам цього вистачить на кілька місяців. Я вже не куштував свіжих англійських овочів з минулої осені, Лікарю. І мені так набрид цей ямс, і бамія, і вся ця африканська гидота.
– Гаразд, Чав-Чаве, – погодився Лікар, – я подумаю, що тут можна зробити. Ми надішлемо листа в Англію з наступною поштою й попросимо дроздів доставити тобі твою брюссельську капусту.
Отак ще один відділок, Доставка посилок, додався до Зарубіжної пошти Фантіппо. Капуста для Чав-Чава прибула (цілі тонни капусти, бо це був дуже великий переліт птахів), і після цього багато інших видів тварин приходили до Лікаря й просили його надіслати запит про заморську їжу, коли їхні власні запаси закінчувалися. У такий спосіб також, замовляючи насіння й саджанці з інших країн за допомогою птахів, Лікар провів чимало експериментів з вирощування та з так званої акліматизації фруктів, і овочів, і навіть квітів.
І вже дуже скоро в старомодних підвіконних ящиках для квітів на плавучій пошті буяли герані, і нігтики, і цинії, вирощені з насіння й саджанців, які його птиці принесли з собою з Англії. Ось чому багато тих самих овочів, які ростуть в Англії, ви тепер можете знайти в дикому вигляді в Африці. Вони потрапили сюди завдяки пристрасній любові Чав-Чава до їжі, на якій він виріс.
А невдовзі після цього, коли великі птахи почали переносити більші пакунки, фантіппійці отримали новий вид регулярних поштових послуг – кожні два місяці вони могли одержувати нові посилки. Отож з Англії їм стали присилати будильники і купу інших речей.
Король Коко навіть замовив собі новий велосипед. Його перенесли по шматках. Двоє лелек тягли кожен по колесу, орел – раму, а ворони – дрібніші деталі, такі, як педалі, гайкові ключі й банку з мастилом.
Збірка королівського велосипеда
Коли почали збирати велосипед докупи на плавучій пошті, то виявилося, що однієї деталі – гайки – бракує. Але в цьому не було вини відділу посилок. Гайку забули покласти виробники, які відправляли велосипед із Бірмінгема. Але Лікар з наступною поштою надіслав їм скаргу, і нову гайку йому вислали негайно. І тоді Король тріумфально проїхав на своєму новому велосипеді по вулицях Фантіппо, і з цієї нагоди було влаштовано всенародне свято. А свій старий велосипед він віддав братові, Принцеві Воллі-Боллі. Відкриття ж Відділу посилок, яке насправді започаткував Чав-Чав, було проголошено великим успіхом.
А через кілька тижнів Лікар отримав ось такого листа від фермера з Лінкольнширу:
«Шановний пане! Дякую вам за прекрасні прогнози погоди. Завдяки їм мені цього року вдалося виростити такий багатий урожай брюссельської капусти, якого ще не бачили в Лінкольнширі. Але в ніч перед тим, як я зібрався зібрати її й відвезти на ринок, капуста щезла з моїх полів, вся до останньої головки. Як – цього я не знаю. Може, ви мені зможете щось пояснити?
Ваш покірний слуга
Ніколас Скроджинс»
– Боже ж мій! – здивувався Лікар. – І що ж могло трапитися з цією капустою?!
– Її злопав Чав-Чав, – зауважив Пу-Гу. – Без сумніву, це та сама капуста, яку сюди переправили дрозди.
– От халепа! – скрикнув Лікар. – Це дуже й дуже погано. Що ж, тепер я мушу знайти якийсь спосіб, щоб заплатити за неї фермерові.
Тривалий час Чап-Чап як домогосподарка по-материнськи намагалася переконати Лікаря, щоб він узяв собі відпустку й відпочив від своїх поштових клопотів.
– Ви знаєте, лікарю, – казала вона, – ви так обов’язково захворієте, ось що станеться з вами, це як пити дати. Жодна людина не здатна так гарувати, як це робили ви протягом останніх місяців, і не поплатитися за це. Ось тепер уже поштове відділення працює як слід, чому б вам не передати його в управління королівським поштарям, а самому трошки не відпочити? І, до речі, ви що, взагалі не збираєтеся повертатися до Паддлбі?
– Збираюся, – відповів Джон Дуліттл, – але на все свій час, Чап-Чап.
– Але ви мусите взяти відпустку, – наполягала качка. – Облиште поштове відділення на якийсь час. Влаштуйте собі подорож уздовж узбережжя на каное для зміни обстановки, якщо ви вже не хочете їхати додому.
Лікар увесь час повторював, що влаштує. Але так і не зробив цього, аж поки не трапилося щось достатньо важливе з точки зору природознавства, що змусило його відірватися від роботи на пошті.
Одного дня Лікар відкривав адресовану йому пошту й натрапив на пакунок розміром і формою з велике яйце. Він зняв зовнішню обмотку, зроблену з водоростей. У середині був лист і пара устричних мушель, зв’язаних докупи в пуделко.
Дещо спантеличений, Лікар спочатку прочитав листа, при цьому Чап-Чап, яка все ще насідала на нього з відпусткою, зазирала йому через плече. У листі було написано:
«Дорогий Лікарю! Я надсилаю вам у пуделку кілька красивих гальок, які я знайшла кілька днів тому, розкриваючи устриці. Я ніколи раніше не бачила гальку такого кольору, хоча живу на березі моря й розколюю мушлі все своє життя. Мій чоловік каже, що це устричні яйця. Але я в це не вірю. Чи не були б ви такі ласкаві пояснити мені, що це таке. І прошу обов’язково прислати їх назад, бо мої дітки люблять ними гратися, і я їм пообіцяла їх повернути».
Потім Лікар відклав листа і, взявши складаного ножика, перерізав шнурки з водоростей, які міцно зв’язували докупи устричні мушлі. І коли він розкрив стулки, в нього вирвався скрик здивування.
– Ох, Чап-Чап, – вигукнув він, – яка краса! Дивися, дивися!
– Перлини! – прошепотіла Чап-Чап благоговійним голосом, вдивляючись в Лікареву долоню. – Рожеві перлини!
– Ух ти! Хіба ж вони не прекрасні? – промурмотів Лікар. – І ти колись бачила такі крупні? Кожна з цих перлин, Чап-Чап, варта цілого багатства. Хто ж, чорт забирай, прислав їх мені?
І він знову повернувся до листа.
– Це від качки-широконіски, – сказала Чап-Чап. – Я знаю їхній почерк. Вони це щось середнє між кроншнепом і бекасом. Широконіски люблять селитися в самотніх місцях на морському березі й полювати на молюсків, морських черв’яків і подібну живність.
– Гаразд, а звідки це надіслано? – запитав Лікар. – Ти б змогла розібрати ці каракулі нагорі сторінки, це має бути адреса.
Чап-Чап наморщилася й придивилася ближче.
– Мені видається, – сказала вона, – що це Харматтанські скелі.