Коцюбинський Михайло читать онлайн

Михайло Коцюбинський Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами по свіжій ріллі, йшов за плугом парубок Семен Ворон Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішались з гори в долину на спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи панський лан Справді, було нерано Осіннє сонце

Михайло Коцюбинський – Савка! Де мій одеколон? Аркадій Петрович Малина вихиливсь у вікно і сердито кричав у спину свому лакею, що помагав випрягать з фаетона спітнілі коні Стояв упрілий, в одній сорочці, розщібнутій на грудях, і нетерпляче стежив, як біг Савка через подвір'я в своїй синій з галунами

Михайло Коцюбинський I Настав святий вечiр В Якимовiй хатi кипiла робота В печi трiщав вогонь та сичав борщ Олена, мати Василькова, крутила голубцi на вечерю Василько сидiв долi та м'яв мак до кутi Васильковi було лiт дванадцять Вiн був найстарший у сiм'ї Василько м'яв мак i все поглядав то на двох

Михайло Коцюбинський Як опинився Абібула сьогодні вранці на кладовищі, він і сам не міг би сказати Завжди в ті дні, які кінчались великим благанням Аллаха, молодий дервіш був сам не свій Його тіло наче втрачало вагу і злегка тремтіло, душа ставала прозорою, мов вода річки, на дні якої бачиш каміння,

Михайло Коцюбинський Етюд Я щільно причинив двері од свого кабінету Я не можу… я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняв собою весь дім Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина Я ходжу по свому кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арф

Михайло Коцюбинський Присвячую Кононiвським полям Дiйовi особи: Моя утома Ниви у червнi Сонце Три бiлих вiвчарки Зозуля Жайворонки Залiзна рука города Людське горе Лишилось тiльки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «треба», якi мене так утомили i не давали спати Дарма, чи те «треба» мал

Михайло Коцюбинський Оповідання Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище Морда За все: за грубу пику, на якій не хотіло рости волосся, за маленькі жорстокі очі, що завжди дивились кудись поза людину, хоч все помічали, за його вдачу мучителя Ті рідкі випадки, коли їх очі стріча

Михайло Коцюбинський ЧАСТИНА ПЕРША Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум,

Михайло Коцюбинський Мусила баба злазити з печі: онука заслабла і потребувала тепла А що не було місця на лаві у тісній хаті, послалась баба долі І син, і невістка наче не бачили того Там вона і лишилась З кутка, між дверима і мисником, де на долівці вона лежала – стара, забута смертю мати, – все ви

Михайло Коцюбинський Нарис Емене сиділа долі на розпеченій землі свого подвір’я Сьогодні Байрам, свято, мати пішла у хату переспати спеку, а батько, старий хаджі Бекір Меметоглу, як і всі правовірні, удруге вже подавсь до мечету Навколо тиша Лиш од села, з високого стародавнього мінарета, долітають

Михайло Коцюбинський ХМАРИ Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом, – мені здається, що бачу душу поета Я впізнаю її Он пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на рожевих устах, тремтя

Михайло Коцюбинський І Гнат сидів у корчмі за столом, підперши голову рукою На столі перед ним стояла пляшка з двоматрьома чарками недопитої мутної сивухи Невелика чарка з грубого зеленого скла лежала перекинута коло жидівського калача Гнат частував сусіда Івана; але Івана хтось покликав, і Гнат лиш

Михайло Коцюбинський comme un beau jour Pour un coeur sans espoir. [1] Соррее[2] Етюд Драбинястий віз, запряжений одною конякою, раз у раз підскакував і немилосердно трусив, не попадаючи в колію У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало од труської дороги боліти під грудьми – і

Михайло Коцюбинський Етюд До чого? І звідки бажання? Життя лишилось за сими мурами, а тут, серед сірих холодних стін, замкнулась зо мною смерть Я не боюсь її Я кликав її на праве діло, і вона прийшла Узяла жертву, а потому, як вдячний пес, прибилась до моїх ніг… Тепер вона зо мною Що ж, дивись там з

Михайло Коцюбинський Оповідання Дe б Кирило не був, що б не робив, скрізь оточала його атмосфера, густа й своєрідна, що заслоняла багато предметів, наче їх зовсім не було на світі Атмосфера гаряча, тривожна, вся – небезпека і боротьба, вічний упад і підойма, розквіт надії й розпука, почуття сили й з

Михайло Коцюбинський Образок Прикмети були погані Становий, здається, незадоволений був з того, що взяв, і хоч запевняв, що не допустить погрому, але йому вірили мало Найгірше було те, що ніхто напевно не знав, чи одмінять процесію з образом спаса, яка мала відбутись завтра по церковній відправі Про