Хвильовий Микола Григорович читать онлайн

Микола ХвильовийІз щоденника хворої: «… І стоїть той тихий осінній сум, що буває на одинокому ставку, коли не листя, а золотий дощ злітає з печальної білоногої берези, коли глибокою пустелею відходить голубе небо в неві

" Цвітові яблуні" З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю.

Микола ХвильовийІ У перспективі дорога. Праворуч, ліворуч акварелі Далеко ліс Дорога до лісу, а може, вбік. Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо. Мабуть, скоро зажовтіє листя, і в небо засумує старий дуб Старий

Б І Б ЛІ ОТЕКА УКРАЇ НСЬКОЇ ЛІ ТЕРАТУРИ МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ 1893—1933 УКРАЇ НСЬКА НОВІ ТНЯ ЛІ ТЕРАТУРА МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ «те НОВЕЛИ, ОПОВІ ДАННЯ « ПОВІ СТЬ ПРО САНАТОРІ ЙНУ ЗОНУ» « ВАЛЬДШНЕПИ» РОМАН ПОЕТИЧНІ ТВОРИ ПАМФЛЕТИ КИЇ В НАУКОВА ДУМКА 19 9 5 ББК 84 Ік 7 X ЗО Серію заснована 1982 р Друкуються пов

Микола Хвильовий Народилась Варя на Слобожанщині, в повітовому містечку Богодухові, 1900 року, здається Мати її, Ярина Федорівна, належала до того класичного типу українських бублешниць, що їх, мабуть, ще ніхто в світі не перекричав Батько Варин, Трохим Климентович, був, навпаки, тихенький п'яничка

Микола Хвильовий І На кватирі Валентина Бродського, репортера провінціальної газети, з раннього рання готувалися до прийому надзвичайного гостя Власне, «товариш із центру» мусів обідати в редактора, але редактор, Іван Сірко, ніяк не міг його прийняти: поперше, жив Сірко в надто маленькій кімнаті (в

Микола Хвильовий Дядя Варфоломій прийшов на далеку закутну станцію в ортечека (там був знайомий, теж далекий, але він робив посадку поза чергою) й чекав на потяг На станції було порожньо, майже нікого: двітри фігури в постолах, і було прокисло В залі першоїдругої класи буфет: двітри сосиски, тричоти

Микола Хвильовий Передмова до розділу « Дві сили» Минуло вже кілька місяців із того часу, як з’явилася надзвичайно сумна стаття ображеної « Просвіти» Ця талановита елегія несподівано для самої себе відіграла, так би мовити, світову роль: її охрестили зовсім інтернаціональним ім’ям, саме тим, що його

Микола Хвильовий НАРЕЧЕНИЙ[1] Вона була тихесенька собі телефоністка з волосної телефонної станції Вона жила й виросла в такій глушині, де, крім фанта, ніяких розваг не знають Ім'я їй було Катруся Її не можна було назвати красунею, але навіть місцеві кумушки добачали в ній багато симпатичних рисок Я

Микола Хвильовий І Юхим підійшов до паркана й прочитав такий плакат: Товариші! Тероризуйте тил ворога Бийте німчуру! Бийте гайдамаччину Наше військо недалеко Хто не з нами, той проти нас Підпільний ревком Д'ех! Мать твою бог любив! І тут же Юхим подумав про Мазія: – Так… Розумію… Ну, держись, Мазію!

Микола Хвильовий НА ГЛУХІ М ШЛЯХУ[1] Глибокі борозни літ… І це – тоска… Куди сховаюсь від могил твоїх? … А втім, добре: і штучні вона мала, та з часом повипадали з омети А постать її прибила чвиря Знаєте – чвиря на глухім шляху Мороз коле скло, мережить скло Школа, клас… До повіту – 60, до станції –

Микола Хвильовий Збірка ВСТУПНА НОВЕЛА Вчора в « Седі» безумствувала Ужвій, і « Березіль» давав ілюзію екзотичної зливи А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ – густий, запашний і надзвичайно теплий Горожани зовсім збожеволіли з такої несподіванки й ви

Микола Хвильовий І … Вікно було чорне, як атрамент, але по темних садках уже брів тихий провінціальний світанок « Ну, пора», – подумала я й вийшла з кімнати Біля ґанку стояла підвода, і ледве чутно іржав кінь Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею Ну, навіщо, мовляв, їхати куди

Микола Хвильовий І Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось Осіло Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить с

Микола Хвильовий І До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися Стоять стіною, хмуряться В гущавину доріжка по папороті, повз сизі кущі, до Солонського Яру Солонський Яр: як і село В селі пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром – селом, а нижче в провалля

Микола Хвильовий І З моря джигітували солоні вітри Мчались степом і зникали в Закаспії … Північний Кавказ… Над станицею мовчали недосяжні голубі верхів'я Дрижали зорі й сполохано перебігали до небокраю, до гірського масиву Іще проходив невідомий синій листопад Плентався по садках, по городах, заходи