Iван Богун - Игорь Коляда

Ігор Ільницький, Степан Борчук, Ігор Коляда

Іван Богун

Присвячуємо нашим батькам, родині та науковим наставникам

© І. А. Коляда, С. М. Борчук, І. В. Ільницький, 2021

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2009

Частина перша

Іван Богун. Походження. Легенди. Версії

Пошли нам, Боже, нині Богунів,

Щоб вберегли омріяну Державу,

Щоб виростили лицарських синів,

Щоб воскресили розіп’яту славу.

Євгенія Лещук

Конфуцій стверджував: «Часто історію цілих народів, держав творять особистості».

Упродовж більш ніж 350 років до біографії полковника І. Богуна привернута увага істориків. Недостатність та неповнота джерел не дозволяє вивчити та відтворити цілісний портрет постаті І. Богуна, комплексно реконструювати біографію видатного козацького звитяжця.

Історики минулого і сучасні дискутують з приводу питання: чи полковники І. Богун та І. Федорович (Федоренко), які згадуються у тогочасних джерелах, це різні особи, чи це одна й та ж особа. Одні доводять перше, інші – друге. А відповідно існують відмінні біографії видатного сина українського народу.

Існують різні версії походження прізвища «Богун». Так, анонімний автор умовно названого твору «Віршована хроніка» (1682 р.) каже, що прізвище «Богун» походило від назви річки Богу (сучасна р. Південний Буг; Boh – Bohun): «був полковник Богун, прозваний від річки Бог, котрий до короля прибув з козацтвом на воєнні ліки проти Москви». Ця версія також була популярна в народі, і її наводив у одному з своїх листів до видатного історика козацтва Д. Яворницького видатний український актор П. Саксаганський.

В останньому виданні «Реєстру Війська Запорозького» Богун трактується як «назва рослини Ledum pat ustra» (богульник, світлолюбна рослина, що цвіте у травні-червні, росте у заболочених і сирих соснових, рідше мішаних лісах, на торф’яних болотах).

Іван Богун, і у цьому історики одноголосні, – представник української православної шляхетської династії Федоровичів. Він був «благородний шляхтич і лицар-козак».

Його батько, Федір Богун, як припускає сучасна історикиня Т. Таїрова-Яковлєва, походив із старовинного українського православного роду Федоровичів, що з’явився в Україні, «прибывши с Литвы» (згадується у документах 20-х рр. ХVII ст.), але, перебуваючи серед козаків, отримав прізвисько Богун. Точно так же, як Конашевич-Сагайдачний, Вишневецький-Гайда, Іскра-Остряниця, Тимофій Шкамат-Носач.

Саме слово «Федорович» перекладається з старогрецької як «Богом даний», адже в Україні було дуже широко поширене ім’я «Богдан» («богом даний») замість «Федір». Сам Іван Федорович Богун, як відмічає вже згадана Т. Таїрова-Яковлєва, у всіх офіційних документах (у реєстрі 1649 р. під Корсунським договором зі Швецією 1656 р.) іменує себе по батькові – «Іван Федорович», а не на прізвище «Іван Богун».

Серед предків І. Богуна історики називають Данила Федоровича, відомого ватажка українських козаків на службі у короля Яна Собеського.

Батько Івана – Федор (Теодор) Богун, за припущенням істориків, – православний шляхтич гербу «Ястржембец» (назву гербу дав яструб, зображений в нашоломнику): на блакитному полі золота підкова з золотим Кавалерським хрестом.

Федір Богун орендував містечко Бубнов (в воєводстві Київському, під Каневом, недалеко від Черкас) і вів вельми незалежне для православного шляхтича життя, часом роблячи «наїзди» на сусідів-поляків. Одним з таких сусідів-суперників був Олександр Олекшіч, з сином якого Павлом згодом листувався Іван Богун.

Ми не маємо достовірних відомостей про дату народження І. Богуна. Історики припускають, що він народився близько 1608 р. і на момент Хмельниччини йому було приблизно 40 років.

І. Богун, за припущеннями, був вище середнього зросту, міцний у плечах, волосся темно-русяве, очі світлі.

Як представник родової української шляхти Іван Богун мав здобути досить високу освіту. Він, можливо, навчався в одній із братських шкіл або в польському колегіумі, а можливо й у Києво-Могилянському колегіумі. Прекрасний почерк Богуна-Федоровича, як відмічають дослідники, який відповідає всім достоїнств українського бароко, не залишає сумнівів в його освіченості.

Припускають, що Іван Богун міг володіти шістьма іноземними мовами. Він не лише розмовляв, а й писав і читав. Згодом у нього були дружні стосунки з унікального таланту людиною, генеральним писарем Івана Виговського Юрком Немиричем, який закінчив чотири університети в Європі, дружив з королем Франції та Швеції, а німецькі герцоги вважали за честь приймати його.

Ще за однією версією, письменника Олекандра Дмитрука, зовсім юним Івана відправили на навчання до Німеччини, де він здобув фах інженера-фортифікатора. Дмитрук пише: «…Ще підлітком юного Івана, рятуючи від сваволі магнатів Калиновських, відвозять у Берлін, де він не просто перебуває, а навчається. Закінчивши університет, здобуває фах інженера-фортифікатора. Це єдиний випадок в історії, коли український старшина мав такий рівень підготовки». Згодом наука стала в нагоді: оборони, які він організовував, ніхто не здолав. Факт навчання в Берліні, за припущенням О. Дмитрука, підтверджено згадкою австрійського дипломата, який був присутній на змаганнях із фехтування і відзначив особливу вправність та перемогу студента Богуна.

У роки Хмельниччини І. Богун виявить себе ще і майстром зимових боїв. Тому поляки називатимуть його «хитрим зимовим лисом». Ще задовго до поширення цієї практики, він здогадався на зиму кувати коней іншими підковами – з шипами…

Про його молодість також нічого невідомо. Мабуть, як і інші сини шляхти, з молодих літ вправлявся у військовій справі, бо часи були складними. І тільки шляхтич, вправний воїн, міг розраховувати на кар’єрний та життєвий успіх. Так, за однією з версій, Богун міг одночасно орудувати двома шаблями, що дуже і дуже складно робити, особливо сидячи на коні. Якщо це так, то він умів лише за допомогою ніг керувати конем.