Вона лягла в крісло, яке відразу набрало зручної для її тіла форми, і заплющила очі.
І зразу ж їй приснився дивний сон. Пальці у неї затремтіли, напружилися й почали судомно хапати повітря. За мить жінка прокинулась і сіла, важко дихаючи, в кріслі. В її очах світився переляк.
Вона швидко озирнулася, ніби шукала когось очима. Але марні сподівання: між колонами не було нікого.
В трикутних дверях стояв чоловік — Ілл К.
— Ти мене кликала? — роздратовано спитав він.
— Ні, ні! — вигукнула вона.
— Мені здалося, ти щось кричала.
— Невже? Я задрімала на хвильку і бачила сон.
— Сон удень? Удень тобі не часто видяться сни.
Жінка випросталася, наче її хтось ударив по обличчю.
— Який дивний сон, — прошепотіла вона. — Дуже дивний.
— Справді? — знехотя мовив чоловік, бажаючи швидше повернутися до своєї книги.
— Мені приснився якийсь чоловік.
— Чоловік?
— Високий чоловік. Сантиметрів сто вісімдесят на зріст.
— Що за нісенітниця! Тобі приснився якийсь виродок-велетень!
— Проте він здався мені… вродливим, — вела вона далі, затинаючись, повільно підбираючи потрібні слова. — Хоч і надто високим. І в нього були… О, я знаю, ти скажеш, що це дурна фантазія. Але в нього були сині очі!
— Сині очі?! Оце сон! Ти, може, ще скажеш, що він мав чорне волосся?
— Як ти вгадав? — схвильовано вигукнула вона.
— Я просто взяв найнеймовірніший колір, — холодно відповів він.
— І справді, волосся було чорне! А шкіра дуже біла! Вигляд у нього був незвичайний! І одяг якийсь чудернацький. Він прилетів з неба і так приязно розмовляв зі мною.
— Прилетів з неба? Ну, це вже дурниця!
— Він прилетів у блискучій металевій оболонці, — пригадувала вона, заплющивши очі. — Мені снилося, що в чистому небі заблищало щось кругле, наче монета, яку підкинули вгору. Воно ставало чимраз більшим і нарешті впало. Це був довгастий сріблястий предмет-такого я ще ніколи не бачила. В ньому розчинилися двері, і вийшов цей високий чоловік.
— Якби ти більше уваги приділяла своїй роботі, то дурні сни не лізли б тобі в голову.
— Для мене це був цікавий сон, — зауважила жінка, лягаючи в крісло. — Я й не підозрювала, що в мене така багата уява. Подумати тільки: чорне волосся, сині очі й біла шкіра! Який дивний чоловік і водночас — гарний!
— Це свідчить, що в тебе на думці гарні чоловіки.
— Який ти недобрий! Я ж його не вигадала. Він несподівано виник переді мною — ніби наяву. Подивився на мене й сказав: “Я прилетів у своєму кораблі з третьої планети. Мене звуть Натаніел Йорк…”
— Яке дурне ім’я! Хіба воно схоже на людське? — заперечив чоловік.
— Я згодна, що ім’я дурне. Але ж це сон. Так-от, він сказав: “Ми перші здійснили міжпланетний політ. Нас двоє в кораблі — я і мій товариш Берт”.
— Ще одне дурне ім’я.
— Далі він сказав: “Ми прибули з міста, що лежить на Землі — це назва планети”. Він саме так і назвав: Земля. Взагалі розмовляв він якоюсь чужою мовою. Проте я розуміла його. Мабуть, за допомогою телепатії.
К повернувся до дверей. Але дружина зупинила його:
— Ілле, ти коли-небудь думав про те, чи є люди на третій планеті?
— На третій планеті від Сонця життя неможливе, — терпляче пояснив чоловік. — Наші вчені встановили, що там в атмосфері забагато кисню.
— От цікаво було б, коли б там жили люди! І щоб вони прилетіли до нас у космічному кораблі!
— Слухай, Ілло, ти ж знаєш, як я не люблю, коли базікають про те, чого нема на світі. Давай-но працювати.
тихо, спокійно й поволі заспівала вона.