- Привiт!
- Привiт!
А потiм в унiсон вiдрекомендувалися:
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.
З подиву у мене замакiтрилося в головi. Та я не розгубився. За усiма ознаками, передi мною стояв непiдробний капiтан Небреха.
Але ж я теж капiтан Небреха! Цю неймовiрну крутиголовку слiд було негайно розв'язати.
- Звiдки ви прилетiли? - спитав я його.
- Звiдки ви прилетiли? - спитав вiн мене.
- Iз Землi, - вiдповiв я.
- Iз Землi, - вiдповiв вiн.
От вам це важко навiть збагнути, а нам ще важче було порозумiтися! Ми говорили таким собi дуетом. Що я казав, теж саме тiсу ж митi казав вiн, а що казав вiн, тiсу ж митi повторював я. Випередити його я не здолав i на пiвслова. Так само, як i вiн мене. З однаковим успiхом ми могли б втекти вiд власноу тiнi. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожнiй кiмнатi гомонiти з дзеркалом. Iнодi менi навiть моторошно ставало.
Ми обидва один одного питали i обидва один одному вiдповiдали. Але щоб спростити дiалог, я не буду повторювати реплiки. Я пам'ятаю його дослiвно, наче розмовляв тiльки вчора.
Ось послухайте:
- Куди прямусте?
- На полювання.
- I я теж.
- А вас не дивус цей неймовiрний збiг?..
- I ця прозора перепона?..
- Атож!
- На вашу думку, що це таке?
- Межа мiж свiтом та антисвiтом?
- Мабуть, вона.
- Подумати лишень, я перший з людей на власнi очi уздрiв антисебе!
- I цi рiднi антивуса...
- I цю стару антилюльку...
- До речi, ви помiтили?
- Що межа коливасться?
- Так, нiби по нiй котяться повiльнi хвилi...
Ми чудово порозумiлися. Очевидячки, нашi думки були цiлком тотожнi. Та чого тiльки у Всесвiтi не бувас! Але якщо помiркувати, iнакше не могло i бути.
- Певне, тут с невiдомi течiу мiж свiтом та антисвiтом.
- I тодi...
- Друже антику, перевiримо наше припущення. Покладiмо на хвилi цiсу течiу нашi люльки...
- А самi вiзьмемося поки що за розрахунки.
- Авжеж! Час покаже...
- До завтра!
- До завтра!
Розмова з антисобою мала своу переваги. Наприклад, не треба було домовлятися про термiн експерименту. I так було цiлком ясно, що ми ухвалимо однакове рiшення.
Ми синхронно поклали до нiг люльки i попрямували до своух коробок. Присмно було працювати, знаючи, що поряд з тобою порпасться в зоряних картах антити - антиславетний антикапiтан Анти-Небреха. З однаковими думками, з однаковими прагненнями, з однаковою долею. Цiлу добу я крутив "козячi нiжки" i схвильовано думав, чи вдасться наш генiальний експеримент. Мозок мiй був у такому нелюдському збудженнi, що розрахунки до нового маршруту в сузiр'я Дракона я склав iз швидкiстю великого електронного обчислювача - за п'ятнадцять секунд.
За останнiми годинами доби, яку я, безумовно, разом з Анти-Небрехою згаяв на експеримент, я слiдкував, пiдстрибуючи з нетерплячки. Як менi кортiло трохи пiдiгнати уперед стрiлки ходикiв! Але я стримував себе, бо за два кроки вiд мене у своуй антикоробцi пiдстрибував Анти-Небреха, i його теж так крутило, що хоч одягай гамiвну антисорочку.
Але тiльки-но стрiлки показали час, як я кулею вилетiв з ракети.
Чи варто нагадувати про те, що АнтиНебреху теж наче хтось вистрiлив? Словом, ми прибули на мiсце одночасно.
Не вагаючись анi мiкросекунди, ми схопили нашi люльки i, танцюючи на осi протезiв, заволали:
- Хай живе антисвiт! Вдалося!
А танцювати було чого: ми тримали в руках антилюльки. Я спочатку навiть не знав, з якого кiнця уу запалити. Зрозумiйте мене правильно, ранiше на моуй люльцi з правого боку було факсимiле, а з лiвого боку - карб. А за добу факсимiле i карб помiнялися мiсцями!
Якi науковi висновки можна було зробити з цiсу видатноу подiу? Перше: мiж свiтом та антисвiтом iснують у часi та просторi якiсь недослiдженi течiу. Друге: мiж свiтом та антисвiтом с якийсь третiй стан матерiу, де енергетичний заряд будь-якоу речi мiнясться на протилежний знак, - адже в руках ми тримали антилюльки i не анiгiлювали! I знасте що, iнодi менi спадас божевiльна думка, що не люльки, а нашi коробки помiнялися мiсцями! I тодi перед вами сидить не старий капiтан Небреха, а його двiйник з антисвiту! I я, мiжзоряний вовк, навiть не здогадуюсь, що мос праве око насправдi лiве i навпаки!
Так, це вiдкриття неймовiрно розширюс обрiу науки...
Ми стояли один проти одного i ладнi були кинутися в обiйми. Але прозора межа не дозволяла нам навiть доторкнутися один до одного. На очах Анти-Небрехи блищали сльози, менi теж щемiло...
- Бувай, антику! - одноголосне попрощалися ми. - Щасливоу тобi дороги!
Ми посiдали у своу коробки i обережно дали заднiй хiд, щоб не зруйнувати Великоу Межi...
I зараз я не годен второпати, навiщо ми так швидко розпрощалися? Адже мудрiшоу, освiченiшоу, чемнiшоу, вихованiшоу, винахiдливiшоу i хоробрiшоу людини, нiж антикапiтан Анти-Небреха, я не зустрiчав i вже, мабуть, не зустрiну.
- Тiльки в його генiальнiй головi, - захлинався у дифiрамбах капiтан Небреха, - могла народитися ця блискуча iдея! Завдяки його свiтлим думкам вперше за iсторiю зоряних польотiв було експериментальне перевiрено, чи iснус прямий матерiальний зв'язок мiж свiтом та антисвiтом!
Я слухав капiтана Небреху i вiдчував, що ми взяли не той курс i схибили не на якусь там жалюгiдну секунду, а на цiлих двi години розмови.
- А потвору зловили? - ввiчливо i делiкатно нагадав я.
- Атож! - схаменувся капiтан Небреха i хлюпнув у склянки антиречовини. - Коли я прибув на недоудену планету, потвора махала крильми i своуми двомастами п'ятдесятьма лапами тримала за комiр двiстi п'ятдесят найдосвiдченiших у Всесвiтi мисливцiв. Та на мене в чудовиська лапи не вистачило, i менi тiльки й лишилося, що врятувати цивiлiзацiу в сузiр'у Дракона. Скажу вам, що стрiляв я спокiйно, як у мiському тирi. Але я хотiв би ще раз повернутися до того моменту, коли наймудрiший з антикапiтанiв, а вiн, безперечно, теж разом з цивiлiзацiями Анти-Дракона врятував цвiт мисливства та рибальства антисвiту...
Нi, капiтана Небреху таки несила збити з обраного ним курсу!
3. ЦIКАВА АРИФМЕТИКА
Нинi навiть школярi знають, що в хатнiй бiблiотецi капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи було 1000 наукових фолiантiв, кожен з яких мав не менше 1000 сторiнок i важив не менше трьох кiлограмiв: капiтан терпiти не мiг легковажних праць.
От i уявiть собi мiй подив, коли серед цих вагомих (у власному i в переносному розумiннi цього слова) творiв я побачив тонюсiньку дитячу книжечку "Цiкава арифметика". Вона важила не бiльше 100 грамiв i мала не бiльше 100 сторiнок.
Я перегорнув кiлька сторiнок i переконався, що з примiтивними задачами, якi заповнювали цю брошуру, впорався б навiть першокласник-другорiчник.
А проте в пiдручнику iсторiу космонавтики цього факту чомусь немас, хоч пов'язаний вiн справдi з незвичайною пригодою. Бiльш того, в iсторiу навiть не згадусться, що найславетнiший серед зоряних капiтанiв мав у своуй бiблiотецi дитячу книжку.
Але розповiм все до пуття, щоб раз i назавжди злiквiдувати цей ганебний iсторичний недогляд.
Було це так.
- Капiтане, - мовив я, коли з першого до останнього рядка простудiював "Цiкаву арифметику", - що ви, енциклопедист i зореплавець, знайшли у цiй захалявнiй книжцi для початкiвцiв?
- Саме те, - вiдгукнувся капiтан Небреха, - чого ви не зауважили. Цю книжку випустило у свiт видавництво "Ребус". А видавництво "Ребус", щоб ви знали, мiститься не де-небудь, а на планетi Кiберi, в сузiр'у Волопаса. Якби отам я питав отак безглуздо, як оце ви, я б не сидiв зараз перед вами, i ви не перегортали б цiсу книжки. Якби моя спостережливiсть зрадила менi хоч на хвилину...
Небреха взяв у мене з рук "Цiкаву арифметику" i зарипiв на протезi до книжкових полиць. Там вiн поставив уу на чiльне мiсце - мiж двома найгрубiшими фолiантами у могутнiх панцирах синтетичних обкладинок. Маленька книжечка нiби розтанула серед книжкових динозаврiв.
Капiтан повернувся до мене, знову вмостився у крiслi i ще раз пiдкреслив:
- Авжеж, якби моя спостережливiсть зрадила менi хоч на хвилину, ви б зараз не бачили капiтана Небреху, а штурман Азимут уже нiколи не навчався б у школi для обдарованих дiтей...
- Планету Кiберу ми вiдкрили третього року плавання у величних просторах Волопаса, - почав вiн свою, як завжди, захопливу розповiдь. Зiрка, навколо якоу обертасться Кiбера, далеко осторонь верстових галактичних шляхiв, i тому не дивно, що ми з Азимутом першi ступили на грунт планети: мiй штурман завжди обирав ще не звiданi маршрути.
Нашi вiдвiдини мали величезну iсторичну та наукову вагу. Правда, не стiльки для Землi, як для Кiбери. I знасте чому? Бо на Кiберi розвиток пiшов зовсiм в iнший бiк, i коли ми прилетiли, планету населяли самi роботи.
Зустрiли нас з неймовiрним пiднесенням. До мосу коробки зiбралися юрми роботiв i у захватi вигукували найпопулярнiшi аксiоми i теореми. Штурман Азимут милостиво махав ум рукою, що викликало ще бiльше ревище. Це був просто якийсь всепланетний фестиваль математичноу радостi. Лише згодом я довiдався, у чому тут рiч, але було вже пiзно...