Ну й гидомирний же він усе-таки був!
— То ти вже маєш шістнадцять,— мовив він і підморгнув мені своїми нахабними очицями — спершу одним, потім другим.— І заглядаєш дівчаткам під спідниці, еге ж? А ти скажи старій пані, нехай іншим разом візьме тебе до Чікаго. Отам цього добра навалом, є куди позаглядати.— І, клацнувши пальцями, він зачовгав по підлозі своїми моднячими гостроносими черевиками, неначе витанцьовував якийсь хвацький танок. Він таки справді скидався на чечіточника чи на продавця газованої води, от хіба тільки портфель був ознакою якогось поважнішого заняття. Мені кортіло спитати: якщо він лікар, то від яких хвороб лікує,— і я вже зовсім наважився, коли до кімнати повернулася Віріна, ведучи під лікоть Доллі.
Не сховали Доллі ні тіні по кутках вітальні, ні меблі з м’якою оббивкою: не підводячи очей, вона подала руку, і доктор Рітц ухопився за неї і почав так трусити, що Доллі ледве на ногах встояла.
О міс Телбоу! Вважаю за велику честь познайомитися з вами! — вигукнув він і шарпнув свою краватку-метелик.
Ми сіли обідати, і Кетрін пішла круг столу, накладаючи кожному на тарілку шматки смаженого курчати: Поклала Віріні, тоді Доллі, а коли дійшла черга до доктора, він промовив:
— Сказати правду, в курчатах мені смакують лише мізки. Сподіваюся, ви не залишили їх у кухні, тітонько?
Кетрін подивилася на нього так зверхньо, що в неї аж очі перекосило, і, плутаючись язиком у кавалках вати, насилу видушила з себе:
— Та вони ж, ті мізки, вже на тарілці у Доллі.
— О боже, оце-то південна вимова! — щиро вжахнувся доктор Рітц.
— Вона каже, що мізки в мене на тарілці,— обізвалася Доллі, і щоки її почервоніли незгірш за рум’яна Кетрін.— Але прошу, я передам їх вам.
— Коли ви справді не маєте нічого проти...
— Вона не має нічого проти,— втрутилася Віріна.— Та й взагалі вона їсть тільки солодке. Осьде, Доллі, поклади собі бананового пудингу.
Раптом доктор Рітц почав чхати.
— Ці квіти, троянди... У мене від них завжди алергія...
— Ой боже мій! — вигукнула Доллі і, збагнувши, що випадає нагода втекти до кухні, схопила вазу з трояндами. Важка кришталева ваза вислизнула в неї з рук і розбилася на друзки, троянди опинилися в підливі, а підлива — на нас усіх.
— Ось бачиш,— пробелькотіла вона собі під ніс, і в очах у неї заблищали сльози.— Бачиш, усе марно.
— Немає нічого марного, Доллі. Сідай і їж далі свій пудинг,— звеліла Віріна підбадьорливим тоном.— До того ж ми маємо для тебе невеличкий сюрприз. Моррісе, покажіть-но Доллі оті гарні етикетки.
Пробурмотівши: «Нічого страшного не сталося»,— доктор Рітц облишив стирати з рукава бризки підливи, пішов до вітальні й повернувся із своїм портфелем. Квапливо перебравши пальцями якісь папери, він видобув на світ і подав Доллі великий конверт.
У конверті були трикутні наклейки з оранжевим написом: «Королева-циганка. Засіб проти водянки»,— і невиразним зображенням жінки в строкатій хустці та золотих сережках.
— Класно, правда ж? — спитав доктор Рітц.— Зроблено в Чікаго. Малював один мій приятель, справжній художник.
Доллі розгублено й злякано перебирала етикетки, аж поки Віріна запитала:
— Ти начебто не рада?