Ширена захихотіла.
— Ой, я теж хотіла б собі сріблясте платтячко з морських водоростей!
— Там, під морем, вгору сніжить, — відповів дурник, — дощ сухий, як кістка, кришить. Отакої, йой-ой-ой.
— То тепер справді випаде сніг? — запитала дитина.
— Випаде, — погодився Кресен. «Молюся, щоб його не було ще кілька років. Та й потім хай би ненадовго.» — Гей, а онде Пилос із птахом!
Ширена скрикнула у захваті. Навіть звичний до круків Кресен мусив визнати, що птах справді виглядає велично: білий, як сніг, більший за будь-якого сокола чи яструба, з ясними чорними очима, які показували, що то не простий біляк-альбінос, а справжній, чистопородний білий крук Цитаделі.
— Сюди, — покликав маестер. Крук розправив крила, злетів у повітря, безгучно перетнув кімнату і сів на стіл коло нього.
— Я подам вам сніданок, — оголосив Пилос. Кресен кивнув.
— Осьде панна Ширена, — мовив він до крука. Птах хитнув світлою головою згори вниз, наче вклонявся.
— Панна, — проскрипів він, — панна.
Дитина розкрила рота з подиву.
— Він говорить!
— Знає кілька слів. Як я казав, це доволі меткі птахи.
— Метка пташка, меткий дід, а блазень меткіший за всіх, — відповів Пістрявчик, теленькаючи та брязкаючи. — Метко-дурко, метко-дурко.
Від розмов блазень перейшов до співів.
— Ой пустились тіні в танок, пане мій, пустились в танок, — заспівав він, перестрибуючи з ноги на ногу. — Та й лишились наостанок, пане мій, ой, наостанок.
З кожним словом він смикав головою, від чого дзвіночки на рогах відчайдушно калатали.
Білий крук заверещав, заплескав крилами і полетів до залізного поручня сходів, які вели до крукарні. Ширена зіщулилася, аж поменшала.
— Він таке співає без упину. Я йому казала, щоб замовк, а він не замовкає. Я його боюся. Зробіть так, щоб він замовк.
«Як я мушу це зробити?», спитав себе старий. «Колись я міг примусити його замовкнути навіки, але зараз…»
Пістрявчик прибув до них іще хлопчиною. Світлої пам’яті князь Стефон знайшов його у Волантисі за вузьким морем. Король — старий король, Аерис II Таргарієн, який в ті дні ще не конче з’їхав з глузду — надіслав його вельможність шукати наречену для принца Раегара, що не мав сестер, аби одружитися.
«Ми знайшли розкішного блазня», писав він Кресенові за два тижні до повернення з невдалої подорожі. «Він зовсім ще хлопчик, але спритний, наче мавпа, і гостріший язиком за десяток двірських панів. Він жонглює, знає загадки, навчений штукарства, гарно співає чотирма мовами. Ми викупили його з неволі й хочемо привезти додому. Роберт буде у захваті, а з часом, може статися, блазень навіть Станіса навчить сміятися.»