— Кидайте з скелi! — прохали другi.
— Вiд братньої руки й смерть красна — рiшили третi.
— Ну так, славнi лицарi й дорогi друзi, ми вволимо вашу останню волю, — сказав велебно сотник, — i перед вашою отвертою могилою заприсягнемося ще от у чiм: коли надiйде наш останнiй час i вцiлiвша жменя нас не спроможна буде боронитися проти звiра, то ми також не дамо нiкого живим iiороговi в руки i вб'ємо один другого! Чи згода, панове?
— Згода, пане отамане! Присягаємось! — шпарко вiдгукнулися всi.
— Ну, тож попрощаємося з ними, — сказав сотник i поцiлував першого пораненого в побiлiлi губи, витерши рукою очi й промовивши: — Прощавай, дорогий товаришу, не згадуй нас лихом!
А поранений теж шепотiв:
— Пошли й вам, господи, чесну смерть та швидше зобачитися!
Найближчi козаки поцiлували ще раз пiдхопленого на руки товариша, а за хвилину вiн уже з шумом летiв униз, наближаючись до смертного лiжка…
Орися вийшла з церкви, прямуючи до околишньої вартової башти; там вона помiж лежавшим бойовим припасом знайшла цiлий жмуток гноту i поклала його у фартух; потiм з цiєю ношею вона зiйшла з муру до покою хорунжого. На порозi сидiла, наче статуя, Катря, склавши на пiдобгатих колiнах руки й схиливши безнадiйно голову, обважнiлу вiд надсильних страждань. Орися окликнула свою подругу, але остання не поворухнулась навiть, так далеко була вона в той час вiд цього мiсця.
— Катре! — доторкнулась Орися її плеча. — Ти заснула i завмерла зовсiм?
— Чого треба? Хто прийшов? — спитала стурбовано Катря i скочила нервово на ноги.
— Тебе менi треба, — заспокоїла її Орися, — ходiмо поробимо вдвох, то, може, й на душi полегшає.
— Куди пiду? До нього?
— Я поведу, вiзьми мерщiй двi лiхтарнi з собою, — командувала Орися.
Катря вийшла покiрно в сiни i зараз вернулась з двома засвiтленими лiхтарнями.
— Ну, одну держи, а другу дай сюди i йди за мною. Проходячи повз складницi всякої зброї пiд одною повiткою, Орися взяла два заступи i один дала Катрi.
— На, неси!
— Куди ж ми йдемо? Яму копати? Для кого? — сполохалась Катря i вся затремтiла.
— От зараз побачиш!
Орися пiдiйшла до церковної огорожi, вийшла на цвинтар i почала в противолеглому кутку шукати щось межи кущами.
— Шукай ось тут камiнь! — запросила вона й подругу.
Незабаром остання пiд корою наваленого пожовклого листя знайшла його.