— Робота Михайла! — чи то з радістю, чи з острахом вигукнув чоловік і знову звів погляд на оголошення. — Та хіба ж знайдеш його за цими прикметами!
— А вам дуже кортить знайти його? — насторожено спитав дідусь.
Чоловік посміхнувся:
— Дуже. — І вже зовсім пошепки додав: — Мені хочеться потиснути йому руку.
До одного з оголошень підійшов чепуристий німецький офіцер з шкіряною сумкою, перекинутою через плече.
Відгорнувши полу шинелі, він вийняв з бокової кишені записну книжку і заходився неквапливо списувати з оголошення прикмети партизана.
— Хочете заробити сто тисяч, пане обер-лейтенант? — пролунав позад нього насмішкуватий голос.
— А чому б і не заробити, лейтенанте, — спокійно, не повертаючи голови, відповів обер-лейтенант. Він закрив книжку, сховав її в кишеню і тільки після цього обернувся до худого, цибатого, як журавель, офіцера, що підійшов до нього.
Той пробубонів здивовано:
— Пробачте, пане обер-лейтенант, як ви дізналися про мій чин?
Обер-лейтенант самовдоволено посміхнувся.
— Тут, — він окинув поглядом вулицю, — треба вміти бачити й спиною. Врахуйте це!
Подив не зійшов з обличчя лейтенанта: він не догадувався, що обер-лейтенант помітив відображення його погонів на лискучому чорному мармурі тумби з оголошенням. Розгублено промимривши «хайль Гітлер», цибатий німець подався геть.
Обер-лейтенант поглянув йому вслід з посмішкою.
Це був плечистий, вищий ніж середнього зросту, кремезний чолов'яга років двадцяти п'яти. Смагляве обличчя, ледь припухлі повіки над чорними очима, ямочка на підборідді відповідали описаним в оголошенні прикметам; і коли б не гордовитий вираз обличчя, що робив його непривабливим, багато хто позирав би на обер-лейтенанта з підозрою.
Обер-лейтенант позіхнув і поглянув навкруги.
Звідси видно було набережну, вимощену гранітними плитами. Пароплави повтикалися носами в берег. Військові транспорти наїжилися задраними вгору жерлами гармат, дулами кулеметів.
Химерними й якимись ефірними здавалися оддалік губернаторський будинок і готель «Екзельціор», що височіли на березі моря.
Стояла напрочуд тепла для січня погода… Небо було по-зимовому білясте, але прозоре; сонце щедро сипало своє проміння на місто, що велетенським серпом вигиналося вздовж берега моря, на будинки, палаци, церкви, музеї, готелі, на корпуси машинобудівних заводів, ткацьких фабрик, розташованих на околицях, на пароплави в бухті, на фунікулер, який з'єднував центр з передмістям Опчина, що розкинулося трохи вище, ніж саме місто, біля підніжжя гір…
Там шастав угору і вниз крихітний, ніби іграшковий/ трамвайчик салатового кольору.
Серед будівель впадала в очі безладна мішанина архітектурних стилів різних епох — романські капітелі, готичні вежі, візантійські арки мирно уживалися з стародавньохристиянською базилікою, конструктивістським нагромадженням бетонно-скляних кубів.
Обер-лейтенант поглянув на годинник і, видно, не знаючи, як згаяти час, повільно перейшов майдан.