Я усміхнулася, зачувши радість у його голосі. Хоча запросити когось із Клірвотерів — то була ідея Едварда, я тішилася, що це спало йому на думку. Приємно буде, якщо Сет прийде — він стане ниточкою, хоч і тонесенькою, яка зв’язує мене і мого старшого боярина.
— Без тебе було б сумно.
— Передавай Едвардові привіт од мене, гаразд?
— Нема питань.
Я потрусила головою. Ця несподівана дружба між Едвардом і Сетом і досі не вкладалася в моїй голові. Але вона доводила, що все може бути зовсім по-іншому. Що вурдалаки і вовкулаки цілком можуть підтримувати приятельські стосунки, щоб ви не сумнівалися, коли захочуть цього.
Хоча не всім і подобалася ця ідея.
— Ой, — буркнув Сет, на октаву понижуючи голос, — Лі повернулася.
— Ну, бувай!
У трубці запанувала тиша. Я кинула телефон на сидіння й морально приготувалася переступити поріг домівки, де на мене чекав Чарлі.
Бідний мій татусь — скільки йому зараз доводиться витримувати! Джейкобова втеча — то тільки одна з турбот, які звалилися на його плечі. Він не менше хвилювався за мене — свою дочку, яка заледве переступила межу повноліття — й от уже за день-два стане заміжньою пані.
Я повільно йшла під легеньким дощем, пригадуючи той вечір, коли ми йому повідомили…
* * *
Коли звук під’їжджаючої автівки засвідчив, що Чарлі повернувся, каблучка на моєму пальці раптом стала важити тонну. Мені кортіло заховати долоню в кишеню, а ліпше всістися на неї, проте Едвард міцно тримав мене за руку — і то так, щоб її було добре видно.
— Припини соватися, Белло. Ти ж тут не в убивстві збираєшся зізнаватися.
— Легко тобі говорити.
Я дослухалася до зловісного стуку батькових черевиків на доріжці. Ключ заскреготів у замку і так відімкнених дверей. Цей звук раптом змусив мене почуватися героїнею фільму жахів, яка знагла згадала, що не засунула на дверях засув.
— Белло, заспокойся, — прошепотів Едвард, чуючи, як гримотить у мене в грудях серце.
Двері з розмаху врізалися в стіну, і я підстрибнула, наче мене вдарило електрошокером.
— Добридень, Чарлі, — цілком спокійно привітався Едвард.
— О ні! — пробурмотіла я.
— Що — ні? — у відповідь шепнув Едвард.
— Зачекай, доки він відстебне й повісить пістолет!
Едвард гигикнув і вільною рукою поправив настовбурчене бронзове волосся.
Чарлі показався з-за рогу, досі вдягнений у поліційний однострій, зі зброєю на боці, намагаючись утриматись і не скривитися, коли уздрів парочку, що сиділа рядком на «канапі для закоханих» — вона вміщала тільки двох. Останнім часом він доклав чималих зусиль, щоб краще ставитися до Едварда. Але сьогоднішнє прозріння, мабуть, зведе всі його зусилля нанівець.
— Привіт, малі. Як справи?
— Нам треба вам дещо сказати, — мовив Едвард цілком безтурботно. — У нас для вас гарні новини.
— Гарні новини? — буркнув Чарлі, втупившись просто в мене.
— Тату, ти краще сядь.
Він звів брову, кілька секунд роздивлявся мене, тоді важкими кроками підійшов до крісла й примостився на самому краєчку. Спина його лишалася абсолютно прямою.
— Тату, не хвилюйся, — мовила я по напруженій паузі, — все гаразд.
Едвард ледь помітно скривився — я знала, що його зачепило слово «гаразд». Понад усякий сумнів, він би вжив щось на взірець «чудово», «прекрасно», «блискуче».
— Певен, Белло, я цього певен. Але якщо все так добре, чого ж у тебе на чолі краплі поту виступають?
— Нічого в мене не виступає, — збрехала я.
Я відсунулася від його пильного погляду, притулилася до Едварда й інстинктивно зворотнім боком долоні провела по чолу, щоб стерти речові докази.
— Ти вагітна! — раптом вибухнув Чарлі. — Ти вагітна, правда?
Хоча він і адресував це питання мені, свій гнівний погляд він звернув до Едварда, і можу заприсягтися — я бачила, як його рука смикнулася до зброї.
— Ні! Та ти що, ні! — вигукнула я і заледве стрималася, щоб не пхнути Едварда ліктем: я йому казала, що всі саме так і подумають! З якої ще причини двоє цілком нормальних людей зважаться побратися у вісімнадцять років? (На його відповідь тоді я тільки закотила очі. Кохання. Авжеж).
Гнів Чарлі трохи охолов. З мого обличчя можна було як із книги читати, чи я кажу правду, отож він мені зразу ж повірив.
— Ну, вибачте.
— Приймається.
На деякий час запала мовчанка. За мить я збагнула, що всі чекають, коли почну говорити саме я. Одразу запанікувавши, я зиркнула на Едварда. Нема й мови про те, що я зможу вичавити ці слова.
Він усміхнувся мені, тоді розпростав плечі й обернувся до мого батька.
— Чарлі, я усвідомлюю, що я дещо порушив усталений порядок. За традицією я мав би спершу спитатися вашої згоди. Я не хотів виявити неповагу, але оскільки Белла вже своє «так» сказала, а я не хочу применшувати важливість саме її рішення, отож замість просити у вас її руки, я б хотів вас просити поблагословити нас. Ми одружуємося, Чарлі. Я кохаю її понад усе на світі, навіть понад власне життя, і — це справжнє диво — вона також кохає мене. Ви благословите нас?
Він говорив так твердо, так спокійно! На одну коротку хвилю, коли я слухала його цілком упевнений голос, на мене зійшло прозріння. На мить я побачила світ таким, яким він бачить його. На мить, за яку серце встигає зробити один удар, наше рішення здалося мені абсолютно правильним.
А тоді я угледіла вираз обличчя Чарлі, його очі, прикуті до моєї каблучки.
Я затамувала подих, спостерігаючи, як міняється колір його обличчя — з блідого стає червоним, із червоного — багровим, із багрового — синім. Я вже помалу підводилася — не знаю, що саме я збиралася зробити, можливо поплескати батька по спині, щоб не дати йому задихнутися. Але тут Едвард стиснув мою долоню й промурмотів: «Стривай хвилинку», — так тихо, що я заледве розчула.
Цього разу пауза затягнулася. А тоді, поступово змінюючи барву, обличчя Чарлі набуло звичного кольору. Він стиснув вуста й нахмурив брови, — я впізнала цей «глибокодумний» вираз. Довший час він вивчав нас двох, і я відчула, що Едвард обіч мене розслабився.
— Не повірите, але я не здивований, — пробурмотів Чарлі. — Знав, що рано чи пізно доведеться мати справу з чимось таким.
Я видихнула затамоване повітря.
— А ви впевнені у своїх почуттях? — вимогливо запитав Чарлі, обпаливши мене поглядом.
— На сто відсотків я певна щодо Едварда, — відповіла я без секундної затримки.
— Але ж одружуватися… З чого б така поспішливість? — очі його знову зробилися підозріливими.
Поспішливість була пов’язана з тим, що кожен прожитий день наближав мене до дев’ятнадцятиріччя, а Едвард навіки заморозився у всій красі свого сімнадцятиліття — ось уже понад дев’яносто років. Не кажу, що без шлюбу аж ніяк не можна було б обійтися, але шлюбу вимагав делікатний і заплутаний компроміс, якого ми з Едвардом досягли для того, щоб домовитися про найголовніше: про мій перехід зі світу смертних у світ безсмертних.
Але такі речі я Чарлі пояснити не могла.
— Восени ми вдвох вирушаємо в Дартмут, Чарлі, — нагадав Едвард. — І я б хотів, щоб усе було, скажімо, традиційно. Так мене виховали, — він стенув плечима.
І він не перебільшував: під час Першої світової війни всі ще ревно дотримувалися традицій.
Чарлі відтягнув один куточок губ. Шукав, що б можна було заперечити. Та що він міг сказати? Краще б ви спершу випробували свої почуття в гріху? У ролі татка його руки були зв’язані.
— Я знав, що до цього все ведеться, — пробурмотів він собі під ніс, насупившись. Та зненацька його обличчя розгладилося.
— Тату? — запитала я стривожено. Я озирнулася до Едварда, але не змогла відчитати нічого і з його обличчя: він пильно вдивлявся в Чарлі.
— Ха! — вибухнув Чарлі. Я підстрибнула. — Ха-ха-ха!
Я недовірливо втупилася в Чарлі, а він реготав дедалі голосніше, і все його тіло здригалося від сміху.
Я поглянула на Едварда, сподіваючись на пояснення, але той сидів, міцно стиснувши вуста, начебто сам намагався притлумити сміх.