Ось один з дослідів, що підтверджує їх: двоє дельфінів, самець і самиця, відокремлені сіткою, натягненою впоперек басейну. Перед кожним з них кладуть щиток з трьома різноколірними лампочками, а в воду опускають на певній відстані три платівки. Як тільки на щитку спалахне зелений вогник, дельфін має натиснути писком на праву платівку, коли спалахує червоний, на ліву, а коли білий, на середню. Засвічують послідовно в одному порядку три лампочки, відтак навпаки, а потім це роблять у кілька способів і, якщо дельфін не помиляється, його частують рибою.
Спочатку пропонують такий варіант самиці. Коли вона впорається з цією грою, в такому ж порядку засвічують лампочки перед самцем у його половині басейну. Впадає в око, що самець випереджає світло, яке спалахує на щитку, натискує на відповідні платівки ще до спалаху. Таке розпізнавання дає привід для проведення нових експериментів. Опускають суцільну завісу між самцем і самицею, щоб він її не бачив і не підглядав, що вона робить. Повторюють експеримент. Дивно, що наслідок той самий. І далі відповідь самця випереджає запитання. Отже, дізнається про все він зовсім не за допомогою зору.
І ще ось як: роблять звуконепроникну перегородку між самцем і самицею впоперек усього басейну, аби вони не могли перемовлятися між собою. Справді ж, ще тоді помітили, що самиця, виконуючи завдання, не вгавала видавати звуки. Ізолювавши їх, пропонують самиці кілька спалахів на щитку, й вона відповідає. Однак цього разу самець, коли настає його черга, вичікує, доки засвітиться лампочка на щитку, й аж тоді натискує на платівку.
Відтак вирізають у перегородці отвір, що дає змогу дельфінам перемовлятися. Повторюють дослід, і знову відповідь самця випереджає запитання. Отже, він про все дізнається від самиці.(Жваве зацікавлення). Все відбувається так, ніби самиця, натискуючи на різні платівки, казала своєму чоловікові, що не міг бачити її: «Я натискую на ліву платівку, потім на праву, відтак на середню, знову на праву, й ти поквапся зробити так само, бо за це дають рибину»(Сміх, пожвавлення).
Якщо такий звязок справді існує (а чом би не припустити цього?), то в ньому є такі абстрактні поняття, як правий, лівий, середній, і він являє собою справжню мову.
Інші дослідники записують різноманітні звуки, що їх утворюють дельфіни, перетворюють на світлові форми й зафотографовують їх на плівку. Коли ж нам поталанить розшифрувати ці плівки за допомогою експериментального контексту, ми бодай у простій формі оволодіємо дельфіновою мовою.
Другий етап, але це тільки припущення, полягає в тому, що, скориставшись своїми знаннями дельфінової мови, ми зможемо навчити їх основам людської мови. Очевидно, це ґрунтується на здатності дельфіна імітувати людські звуки. Як відомо, цієї думки дотримується доктор Ліллі, він уже зараз намагається навчити своїх дельфінів розмовляти англійською.
Однак перехід од дельфінової до людської мовице такий незвичайний стрибок уперед, що тут доцільно вжити умовне слово «якщо» Саме ця умовність супроводжувала всю мою розповідь і стримує мене робити сміливі припущення.
Севілла замовк, подивився на слухачок, усміхнувшися їм, вклонився й мовив:
Дякую за вашу любязну увагу. (Тривалі оплески). Я готовий відповісти на ваші запитання, додав він, якщо не вважаєте, що й так відібрав у вас багато часу. (Заперечення).
Підвелася місіс Джеймсон. Сяючи лагідністю й поштивістю, схрестивши на грудях пухленькі руки, на пальцях яких виблискували обручки, вона подякувала лекторові. Жінки впялися в неї очима, однак не слухали її.
І я певна, закінчила місіс Джеймсон, усі вдячні професорові Севіллі, що він сам погодився, аби йому поставили запитання. (Оплески).
Місіс Джеймсон сіла.
Запала тривала мовчанка, від якої всі зніяковіли. Десь перешіптувалися, хтось тихенько кашляв, інші перезиралися між собою. Кощава дівчина, яка сиділа в першому ряду, пильно роздивлялася професора Севіллу крізь скельця великих облущених окулярів.
Я вам подам добрий приклад, сказала місіс Джеймсон лагідним голосом, буцімто вона не знала, що всі чекають, доки вона не озветься. Містере Севілла, провадила вона, закопиливши свою відвислу нижню губу, ви розповідали про океанаріуми й про успіх вистав з дельфінами. Ви сказали, що дедалі їхня кількість зростає в США. Я гадаю, що це прибуткові підприємства?
Цілком прибуткові,відповів Севілла, в його очах спалахнув глузливий вогник. Ось показовий приклад: я знаю одного американця, що нинішнього року повів справу на чотири мільйони доларів. Звісно, видатки дуже великі. Потрібен час і терпіння, щоб підготувати програму, котра привабить людей, Люди переситилися всім, навіть дельфінами.
Кощава дівчина підвела руку, але південка випередила її.
Містере Севілла, сказала вона, повернувши до нього три чверті свого чарівного обличчя й напівопустивши вії.Чи можливо тримати дельфіна в домашньому басейні?
Звичайно, якщо ваш басейн підігрівається.
А як же бути з прісною водою?
Ви можете купувати морської солі десь біля солоного болота й потім розчиняти її в своєму басейні. Треба тільки знати, в якій пропорції.
За скільки можна купити дельфіна?
В Нью-Йорку треба заплатити тисячу двісті доларів.
Та це ж дрібниця! вигукнула південка здивовано й розчаровано.
Севілла усміхнувся.
Все ж таки догляд за тваринами вимагає витрат, відповів спокійно він. На мою думку, треба мати людину, яка б постійно наглядала за дельфіном. Інакше він занудьгує й охляне. Хіба що ви купите пару дельфінів.
А це можливо?
Звичайно Однак попереджаю, якщо у вас є діти, то вони можуть побачити під час парування дельфінів трохи негарні сценки.
Місіс Джеймсон закліпала очима, кощава дівчина підвела вгору руку, але південка знову випередила її:
А в кого можна купити пару дельфінів?
Є люди, що їх ловлять?
Чи не могли б ви дати їхню адресу?
У мене Її нема при мені,збрехав Севілла. Він розплів ноги й байдуже докинув:Коли ваша ласка, зателефонуйте мені завтра вранці, і я вам скажу. Номер мого телефону є в довіднику.
Південка повільно опустила повіки. Джеймсон стулила повні губи: «Ці двоє змовляються просто в мене перед очима. От тварюки!»злісно подумала.
«Джон був такий любязний під час заручин», спало їй на гадку. А вона лежала, розкинувши крижані руки на колоністському ліжкові, вкритому білим мусліновим балдахіном. Сукня була теж білою, вона її тільки-но скинула. Джон прийшов до неї з ванної кімнати, він нагадував горилу. «Ох, Джоне, Джоне! Я ненавиджу вас!» «Але ж він помер, схаменулася раптом. Мені пасувало ходити в жалобі. Я витратила стільки грошей. Дім був сумний і старезний. Я хотіла все змінити, Доріяне. Хіба його звали лише Доріяном?»«Місіс Джеймсон, червоний оксамит прикрасить вашу вітальню», запевняв він. Його білявий чуб кучерявився на потилиці, руки довгі й тонкі, голос лагідний і мелодійний. Коли купався в басейні, вона бачила його гладенькі груди, довгі тендітні ноги. Він перекинув у будинку все догори дном, розтринькавши велику, нечувану суму грошей. «У мене виникла одна думка, місіс Джеймсон, щоразу мовив той, з виду, мов поет, з кучерявим чубом. Місіс Джеймсон, ці думки коштували мені дорого. Я дуже засмучений, однак мушу їхати, бо захворіла моя мати». І відтоді ніякої чутки від нього, жодного слова не написав. «Мої листи поверталися назад, телеграми залишалися без відповіді. Клятий злодюга!»Хвиля гіркоти підкотилася їй до грудей, ніби в них прорвався якийсь гнояк, у роті також згіркло. Відчула гострий біль трохи вище правої перси. Відтак біль ущух, жінка випросталася, підвела голову й зиркнула на Севіллу так, ніби вона ніколи його не бачила. «Звірі! помислила вона презирливо. Всі, всі»
Пятдесятирічна жінка з пофарбованим у червоне волоссям підвела руку й сказала:
Чи може дельфін стати свійською твариною?
Севілла лагідно подивився на неї. Ні, він немарно витратив стільки часу, коли б навіть його слухала тільки ця жінка.
Ваше запитання цікаве, але передусім треба визначити, як розуміти поняття «свійська тварина».
Гаразд, спробую дати визначення, захоплено відповіла жінка. Скажімо, це та тварина, яка погоджується, аби її годувала людина.