О, ні,заперечив Севілла, майже всі полонені тварини охоче беруть їжу з рук людини, навіть лев, тигр, удав Я би мовив, тварини можна вважати за свійські ті, які дозволяють людям доторкатися до себе. Саме цим відрізняються свійські тварини від приборканих. Приборкана тварина поводиться мирно тільки із своїм приборкувачем, проте ненадійно. А ця ненадійність може сприяти будь-якому нещасному випадку. До того ж є кілька ступенів у прирученні тварин. Ось, наприклад, велика рогата худоба: корова цілком приручена, а з бугаєм справа інша. 1 я вважаю, що поняття «свійські тварини» так можна визначити: це такі тварини, що вільно дозволяють людям доторкатися до себе.
А мені здається, озвалася червонокоса жінка, що це визначення може підійти й до приручених тварин.
Севілла трохи помислив.
Приручена тваринаце тільки поодинокий індивід. До свійських належать роди цілком приручених тварин.
У такому разі,жваво загомоніла жінка, дельфін ще не є свійською твариною, бо більшість дельфінів перебуває у дикому стані.
Та коли їх тільки-но впіймають, мовив Севілла, пильно подивившись на неї,вони робляться приязними. А втім, додав він згодом, нині ставиться завдання приручити новий рід тварин. Проте якщо колись людина зуміє порозумітися з дельфіном за допомогою слова, тоді доведеться вважати його не за тварину і налагоджувати з ним нові стосунки.
На жаль, може, то будуть стосунки господаря з рабом.
Сподіваюся, що ні,схвильовано заперечив Севілла.
Жінка похитала головою й усміхнулася йому. Севілла теж посміхнувся їй і сумно помислив: «Нічого дивного, під отим уфарбованим волоссямнепоганий мозок. Шкода, що пін не в голові південки. Ту я вже вивчив, наче сам її створив: фатівство й пиха, інфантильність і самозакоханість, її неї вельми багато солодкої хтивості, їй подобається, коли її голублять Боже мій, чому я захопився отим шматком бездушного мяса? Ну й нікчемне моє прагнення, ота гарячка, мана до іншої статі!» (Вся Севіллина родинакатолики, його мати щоранку ходила з обома хлопчиками на месу, вони служили священикові в хорі, а вона оббивала собі коліна численними припаданнями на підлогу. Мати а ненавистю молилася за спасіння душі свого колишнього чоловіка, що жив тоді в Майамі з кубинкою).
Кощава дівчина підвела руку, але американка ірландського походження випередила її:
Ви нам сказали, що морське міністерство США зацікавилося вашими дослідами: невжедельфіни могли б пригодитися й у військовій справі?
Севілла ледь вловимо збентежився, однак з його обличчя не зійшла усмішка.
Таке запитання, відповів він награно, слід поставити комусь з адміралів. (Сміх).
Все ж таки можна гадати, не вгавала ірландка, що зацікавленість морського міністерства США зовсім не випадкова.
Я не знаю планів морського міністерства США, відказав Севілла. Скажу лише одне: поліція використовує собак, а чому б флотові не використати дельфінів?
Отже, судячи з ваших слів, виходить, що дельфіни нічого не варті. Адже ви поставили їх на один щабель із собаками.
Він пильно подивився на ірландку. У неї голубі очі, мов дві незабудки, надто холодні, простодушні й непокірні. Її легко можна було уявити в Римі за часів Нерона; зодягнена в довге біле вбрання, вона живцем згорає на хресті, але не зрікається Ісусової віри.
Ви маєте слушність, погодився Севілла. Від них слід чекати інших послуг. Та я не можу сказати вам, яких саме. То не моє діло. І я не хочу робити здогадів.
Я вважаю, сказала ірландка, що ви вже тепер мусите потурбуватися про практичне застосування своїх наукових відкриттів, аби пізніше не жалкували, коли вас клястимуть.
Хтось у залі заворушився, місіс Джеймсон насупилася.
Не треба перебільшувати, сказав Севілла, махнувши рукою. Наші милі дельфіни не мають нічого спільного з водневою бомбою.
Деякі жінки посміхалися, а обличчя ірландки залишилося поважним, засмученим й заклопотаним.
У мене склалося враження, озвалася Джеймсон, що тут хтось давно просить слова. Міс Андерсон, вам слово.
Кощава дівчина здригнулася, її окуляри сповзли аж на ніс. Вона поправила їх надміру великим указівним пальцем, виставила вперед плоскі груди й прикипіла до Севілли пильними очима.
Вимовили, поважно й старанно вела вона, що дельфіни розмножуються в таким же спосіб, як і решта ссавців. Але мені здається, що всі ці процедурипарування, народження й плеканняпроходять з труднощами, бо вони відбуваються у воді у висячому положенні й, безперечно, інколи серед великих хвиль. Може, ви уточните
Підвелася місіс Джеймсон.
Я пропоную, сказала вона чемно, не зловживати більше терпінням професора Севілли. Ходімо до сусідньої кімнати, там випємо з ним холодного напою.
ІІ
У цій кімнаті нема ні часопису, ні папірця, лише три крісла, столик з попільничкою й на вилощених стінах три гравюри, на яких зображено океанські яхти із піднятими нітрилами в розбурханому морі. Сі зажурено подивився на вітрильники і відчув не гострий, але невгамовний біль у шлунку. Здавалося, що той біль виникав не в самих нутрощах, а десь під шкірою черева. Цей біль пронизував його усього аж до серця. Сі подумав, коли б він мав змогу лягти, здійняти вгору ноги й розслабити мязи, то біль угамувався б. Але то не був справжній біль, а якийсь невиразний, нестерпний щем. Сі вдавалося його затамувати н собі на якусь годину, коли зосереджувався на чомусь іншому. Проте потім біль знову дошкуляв йому, навіть уночі. Від нього не спалося, голова йшла обертом, нерви напружувались.
Сі опустився в крісло, замружив очі.
Тієї ж миті він згадав, як білява голова Джонні ковзнула по його руці. Джонні весь здригався, губами, що судорожно тремтіли, хапав повітря. Раптом ноги Джонні сіпнулися, і це був кінець. Джонні і він лежали на рисовому полі, над ними бриніла хмара блідо-рожево-лілових москітів, свистіли кулі й вибухали міни. Один «джі-ай» мовив позаду мене: «Цей вже одержав своє». Довелося чекати ночі, щоб вертольоти змогли приземлитися. Санітар з вертольота позабирав у загиблих розпізнавальні номерки. Його погляд зустрівся з моїм. Він був сумний і пригнічений. Санітар затис у жмені номерки й мовив: «Уже не вистачає місця. Аж десять американців».
Дозвольте відрекомендуватися, пролунав чийсь голос. ЯДевід Кейт Адамс. Містер Лоррімер чекає на вас.
Перед Сі стояла людина років сорока, висока, худорлява, з довгобразим обличчям, чорними, глибоко запалими очима, звивистими губами.
Радий познайомитися з вами, містере Адамс, сказав Сі. Вони мовчки покрокували вузеньким коридором. Потім увійшли до якогось кабінету.
Я радий бачити вас, містере Сі,мовив Лоррімер. Прошу сідати.
Сі здалося, що усмішка на Лоррімеровому обличчі така удавана, наче маска.
Дозвольте запалити, сказав він бадьоро і, підвівшись, простяг через письмовий стіл Лоррімерові коробку з сигарами. Лоррімер швидко зміряв його поглядом: румяне обличчя, черстві очі, сердечна й водночас удавана усмішка.
Ого, «Апманн»! вигукнув Лоррімер.
Сигари в коробці лежали дуже щільно, й Лоррімер не зумів добути ту, що була йому до вподоби. Сі посміхнувся, опустив повіки й професійним поглядом жваво оглянув стіл. Напевне, вони вмонтували мікрофон у різьблені ніжки стола, бо на ньому ні книжки, ні записника, ні самописки. Ця пустка відразу впадала в око, як і вродливе байдуже Лоррімерове обличчя. Сувора елегантність, струнка постава, чорний чуб з привабливою сивиною на скронях, благородні зморшки, орлиний ніссправжнісінький актор. Сі, тримаючи руку над столом, любязно посміхався Лоррімерові. «Він один з отих мерзенних бостонських фанфаронів, що вимовляють «а» на англійський манір», мислив Сі.
«Апманн»! заговорив Лоррімер, розминаючи тендітними пальцями сигару. Ви дістаєте ці сигари через Париж, містере Сі?
Мушу здивувати вас, містере Лоррімер. Я одержую їх безпосередньо з Гавани.
Отже, мовив Лоррімер, звівши вгору одну брову, наша блокада нічого не варта.
Я не сказав би цього. І він спитав Адамса:Містере Адамс, чи не бажаєте запалити «Апманна»?