Він зняв телефонну трубку, попросив розбудити його наступного дня о сьомій годині, дістав дві маленькі пілюльки снодійного й проковтнув їх, бо цієї ночі не міг заплющити очей. Вранці він буде настільки виснажений, що муситиме ковтнути дві пілюльки «Но-Доуз», аби виглядати бадьоро в Пойнт-Мюгю. Вдень він вживає наркотики, що збуджують організм, а ввечеріснодійне. Справжній наркоман. «Коли врахувати ще бурбонський ром і сигари, то не дивно, що в мене болить печінка. Та все це скінчиться в труні на дні якоїсь ями. А що тоді? Начхати на все, мені навіть не хочеться воскреснути». Його руки нерухомо лежали на ліжку, голова прикипіла до подушки, в нозі розслабився один нервйому полегшало. І пригадалося, як він мчав флоридським шляхом у відкритому «форді». Поруч сиділа дівчина, а позаду з іншою дівчиною сидів Джонні.
«Що то були за шкапи? Я забув навіть їхні імена. Ми всі четверо були пяні, я трохи менше. Я вів авто дуже повільно, бо хотів цілий повернутися на віллу, що її ми найняли. Джонні випростався на задньому сидінні й заволав: «Білле, я тобі допоможу!» І він став гортати руками повітря, наче веслами, й реготав, мов причинний. За нього вчепилася дівчина, намагалася посадити його на сидіння. На віллі ми ще випили, трохи попоїли. Було тепло. Над нами висіло блакитне небо й круглий, наче жовтий апельсин, місяць. Джонні підвівся. «Боже мій, я роздягнуся до нитки. Ти теж, Білле? Подивися на цей місяць, він схожий на сідницю!» Дівчата заверещали, а я сміявся, зриваючи з себе одяг. «Кінець цивілізації! гукнув Джонні.Всі будемо голі!» Дівчата зачинилися в одній з кімнат, звідти долинав їхній вереск. Прокинувшись наступного дня, я побачив, що сплю на одному ліжку з Джонні. Голова його лежала на подушці поряд з моєю, а рукав мене на грудях. Я не ворушився. Скляні двері, що виходили на терасу, були навстіж розчинені. Світило сонце. Я завважив, що один край білої стіни вирізнився на небесному фоні. Я ніколи раніше не бачив такої краси, як оте злиття білої барви стіни й небесної блакиті».
* * *
Круглий басейн блищав під каліфорнійським сонцем, а Сі спостерігав, як у голубій воді кружляв дельфін. Тварина прудко плавала на метровій глибині і, коли хотіла вдихнути повітря, не сповільнюючи руху, вигинала спину так, що тільки дихало виринало з води. У неї хвостовий плавник не вертикальний, як у риб, а горизонтальний. Швидкість її руху залежить не лише від плавника, а й від усієї гладесенької і мускулистої хвостової частини. Сі пильно стежив за дельфіном: «Отож він рухається так спритно у вертикальному напрямку завдяки горизонтальному положенню хвоста. Я вже бачив у Майамі, як дельфін виплигує з води на висоту одноповерхового будинку. Для цього йому потрібен тільки глибокий басейн, аби він мав змогу зайняти на дні вертикальне положення, щосили відштовхнутися й виплигнути на поверхню. Але що найбільше вразило мене в Майаміце його танець. Дельфін виставив з води три чверті свого корпусу, набрав рівноваги й, жваво махаючи хвостовим плавником, позадкував з одного краю басейну до другого. Здавалося, що то людина задкує, їй-богу, він справляв сильніше враження, ніж собака, що стоїть на задніх лапках, чи танцюрист-циркач, що владно йде. по натягнутій линві. Дельфін тільки хвостовим плавником рухає, коли стоїть вертикально над водою. Це ще раз свідчить, що в нього міцні мязи й справді дивовижна сила».
Дельфін наблизився і зупинився. Відкинувши вбік велику голову, задивився на Сі. То не був здивований і невиразний погляд, як у риби, майже людський, мінливий, лукавий, лагідний і допитливий. По хвилині дельфін відкинув голову в інший бік і подивився на Сі другим оком. Потім ледь розтулив щелепи, звивисті обриси яких надавали йому такого вигляду, наче від пустотливо всміхається.
Кінчивши оглядини й переконавшись, що Сі не має наміру бавитися з ним ані погладити його, дельфін перевернувся в воді, залишив Сі й знову закружляв басейном. Він відштовхнувся тільки хвостом. Бокові плавники правили йому лише на поворотах і для підтримки рівноваги, як кораблеві кілі під час хитавиці. Щодо головного спинного плавника, то він відігравав ту саму роль, яку відіграє кіль на парусникові: забезпечує стійкість корпусу й дозволяє швидше обертатися.
Вражала спритність, легкість і швидкість його плавання. Коли дельфін плив під водою, біля нього не утворювалося ніякого завихрення, а якщо воно й помічалося, то не в його кільватері; лише на поверхні води зявлялися ледь помітні хвилі. Це зрозуміло: хвіст у дельфіна займає горизонтальне положення, відштовхуючись, тварина горне воду знизу вгору. Зате в товщі води не видно завихрення. Більш того, навіть тоді, коли дельфін, вигинаючи спину, виринає на поверхню, щоб перевести віддих, його швидкість не сповільнюєтьсятак мяко й гнучко він виставляє дихало з води.
Басейн надто малий, дельфін не може плавати тут швидше, проте, судячи з того, як він невимушено кружляє, можна здогадатися, якими можливостями наділена ця тварина.
Ви вже познайомилися з Дешем? пролунав позаду Сі веселий голос.
Сі обернувся.
М.Д.Морлі,відрекомендувався незнайомець, простягаючи йому червону, наче шинку, руку. Мені доручили зустріти вас. Ласкаво просимо на морську базу Пойнт-Мюгю, містере Сі,казав той насмішкувато й привітно. Коли ваша ласка, можете порушити етикет і скинути куртку.
Охоче, погодився Сі.
Морлі теж був без піджака. Обличчя в нього кругле, круглий тулуб, круглі очі, короткий кучерявий чубвикапаний портрет дужого, бадьорого чоловіка, що дивиться з панно-реклами, яка запрошує випити свіжого пива.
Він, певне, нудьгує на самоті,промовив Сі, кивнувши рукою на Деша.
О ні, він не сам! відповів Морлі.В нього є телефонний або ж радше сказати гідрофонний звязок з Доріс, яка перебуває в іншому басейні.
Вони знають одне одного?
Певний час вони жили в одному басейні. Їх розлучили задля одного експерименту: хочуть записати їхню розмову.
Вони розмовляють?
Ще б пак! Наче закохані впадають біля телефону.
Але ж звідки ви знаєте, що це справжня розмова?
Вони ніколи не говорять одночасно, а по черзі. Складається враження, що то справжнісінький діалог із запитань і відповідей.
Містере Морлі,сказав Сі,я згадав, що дельфіни створюють найрізноманітніші шумирипіння, рохкання, гавкання.
Так, але в розмові вони застосовують свисти. Ці свисти дуже відрізняються один від одного за тривалістю, амплітудою, частотою і модуляцією. Можливо, свистце і є мова дельфінів, докинув Морлі, а його кругленьке обличчя здавалося надто самовдоволеним.
В такому разі залишається тільки витлумачити її,пожартував Сі, але його холодні очі пильно стежили за обличчям Морлі.
Намагаємося, відповів Морлі тим самим тоном. Але спершу слід зробити класифікацію звуків.
Відтак мовив Сі:
Хоча я оптиміст, але гадаю, що цього доведеться чекати ще довго.
Ні, будьте певні, ми вивчаємо не тільки один свист. Ми підходимо до проблеми всебічно.
Наприклад?
Ми прагнемо навчити дельфінів вимовляти голосні звуки англійської мови. Для цього примушуємо їх слухати ці звуки в їхній частоті й модуляції. Інакше кажучи, ми дельфінізуємо англійську мову, аби вона для них була доступнішою.
Отже, заговорив Сі,ви намагаєтеся створити dolphin-English, щось на зразок pidgin-English, яким розмовляють уродженці островів Тихого океану. Й є успіхи?
Цього ще не можна сказати. Але почекайте, я вам зараз щось покажу.
Морлі схилився, швидко схопив якісь три предмети, що лежали біля борту басейну, й кинув у воду. І тільки тоді, коли вони впали на плесо, Сі роздивився їх: старий жовтавий капелюх, що нагадував сомбреро, червоний мяч і коротка голуба палиця.
Деш! вигукнув Морлі, легенько ляскаючи по бортикові басейну, щоб привернути увагу дельфіна.
Деш відразу попрямував до Морлі й, зупинившись за метр від берега, висунув голову з води.
Капелюх! гукнув Морлі.Принеси капелюха!
Деш, не вагаючись, попрямував до сомбреро, пірнув, одяг його собі на писок і приніс до Морлі. Той узяв капелюха, кинув знову на воду й гукнув:
Палиця! Принеси палицю!
Деш схопив палицю щелепами, віддав її господареві, й Морлі знову жбурнув її в басейн.