Маєте на увазі швидкість ракет?
Не тільки ракет, а й літаків, підводних човнів, торпед.
Всі троє мовчали. Відтак Сі запитав:
І це все?
Усе, відповів Адамс.
Сі наївно подивився на Адамса й Лоррімера.
Я розчарований. Гадав, ви мені скажете, що дельфіни розмовлятимуть англійською.
Містере Сі,озвавсь Лоррімер, випяливши верхню губу, не треба сприймати на віру того, про що пишуть журналісти.
Невже й крихти правди нема в тій писанині?
Лоррімер плямкнув губами, що в іншої, менш вихованої особи, виглядало б, як гримаса невдоволення.
Завітайте до доктора Ліллі, містере Сі, він вам про це розповість.
І подивився на годинника.
Маю вам поставити ще два запитання, любязно посміхнувся Сі.
Прошу.
Лоррімер, піднісши вказівний палець правиці до губів, втупився очима в стелю.
Чи правда, що дельфін чудово орієнтується у воді навіть навпомацки?
Я чув і таке. Знову тиша.
«Мерзотник, майнуло у Сі,він чув і таке!»
Останнє запитання. Чи справді можна приручити дельфіна?
Як ви розумієте це приручення?
Ось, наприклад, коли дресирувальник випустить дельфіна у море, а відтак за кілька хвилин покличе його, ні повернеться той?
Наскільки я знаю, мовив Лоррімер, такої спроби ще не робилося.
Він підвівся:
Вибачаюся, містере Сі, зараз у мене збори, я вже запізнююся.
Сі також підвівся.
То я повинен вибачитися, бо забрав у вас багато дорогого часу.
Девід вас проведе, Лоррімер прощався усміхаючись. До побачення, містере Сі.
Двері зачинилися. Вони йшли довгим коридором. Адамс узяв Сі під руку.
Ну, спитав, показавши головою праворуч, як вам оцей старина?
Трохи крутий.
Гадаєте, що лише з вами?
Так.
Він крутий з усіма. І додав:Я не приховую, він вважає вашу розвідку марною.
Сі виструнчився, ніби щось його шпигнуло.
Чому?
Він сказав вам. На його думку, то не наше діло совати носа в радянське дельфінознавство. Воно ніколи не наздожене наше.
Уявіть собі,сказав Сі,що в росіян зявився геній, який зробив у дельфінознавстві вирішальний крок.
Адамс відчинив дверцята ліфта й пропустив уперед Сі.
Старина сказав би вам, що ви відстаєте. Епоха геніїв, які самотужки робили сенсаційні відкриття з випадковою речовиною, минулася. Нині науковий прогрес потребує величезного вкладу капіталу й численних загонів дослідниківінакше кажучи, багато грошей Проблема кількості. Найбагатша країна неодмінно зробить найбільші відкриття.
Ви цьому вірите?
Так.
Коли б я повірив цьому, сказав Сі,мені не залишилося б більше нічого, як зробити собі харакірі.
Адамс зареготав.
Дякую, що ви мене провели, провадив далі Сі.Чи можу я вам зателефонувати, коли мені потрібна буде додаткова інформація?
Прошу, відповів Адамс, легко доторкнувшись долонею до його рамена.
Як тільки Адамс ввійшов до кабінету, Лоррімер жваво підвівся й пішов йому назустріч. Він зберіг свою позу гідності, однак ні на його обличчі, ні в його поведінці не залишилося ніякого сліду стриманості, що так дошкуляла Сі.
Ну, яке в нього враження? спитав Лоррімер.
Ви трохи крутий. А я гнучкіший і водночас більш зговірливий. Наступного разу він звертатиметься до мене. І додав:Мені сподобалося те, як ви переконували його, що радянське дельфінознавство анітрохи не викликає у вас занепокоєння.
Чи я переконав його?
Ні, не думаю. Йому не бракує інтуїції. Він більше знає, ніж вдає.
Авжеж. Допіру мені телефонували з нашої служби. По-перше, Сі не якийсь другорядний дрібязковий агент, як він удавав із себе, а один з керівників наукової розвідки. По-друге, Сі має диплом фізика, що його він одержав у Йєльському університеті
І він ставив запитання про турбулентні завихрення!
Саме цим, на мою думку, він зрадив себе. Неук вдав би, що знає.
У двері постукали.
Увійдіть! гукнув Лоррімер.
Увійшов чоловік, подав Лоррімерові велику фотографію й вийшов.
Наші хлопці не марнували час, похвалив Лоррімер. Ідіть побачите, Девіде.
Адамс обійшов навколо письмового стола й схилився над Лоррімеровим плечем.
Чудова фотографія! захопився він. По хвилі додав:Це румяне обличчя всіма порами просочилося фальшем.
Ох, ви перебільшуєте, відповів Лоррімер. Чимало американців таким чином виявляють свою веселу вдачу, він кинув ще мокру фотографію на стіл. Отож, повів далі Лоррімер, зітхнувши, він вистежує нас, а мийого. Який абсурд!
Я запитую себе, мовив Адамс, чи він хоч що-небудь узяв з нашої розмови?
Не гадаю. А втім, зараз ми це перевіримо.
Він витяг шухляду, в якій лежав телефон, зняв трубку.
Прокрутіть мені плівку. З самого початку розмови.
Лоррімер відкинувся назад і, узявши фотографію, розглядав її здалеку, похиливши набік голову.
Яке лихо, оце шпигунство в роботі! Яке марнотратство часу! Цей сердега Сі, повертаючись додому вечорами, либонь, зазирає в замкову щілину, коли випорожнює свої кишені.
Адамс зареготав. У цю ж мить з стінної шафи залунав голос Лоррімера й заповнив кімнату:
« «Апманн»! Ви дістаєте ці сигари через Париж, містере Сі?
Мушу здивувати вас, містере Лоррімер. Я одержую їх безпосередньо з Гавани.
Отже, наша блокада нічого не варта.
Я не сказав би цього. Містере Адамс, чи не бажаєте запалити «Апманна»?»
Коли стрічка скінчилася, Лоррімер підвівся:
Ну, Девіде, що ви думаєте про наші переговори? Адамс усміхнувся.
Це шедевр неглибокого аналізу.
* * *
Коли він зійшов з літака, над ним світило каліфорнійське сонце. А зараз, спітнілий і голий, він лежав у постелі на шістнадцятому поверсі готелю. В цьому готелі пятсот однакових кімнат. І однакові череваті лампи з плафонами, схожими на ананаси, однакові гардини, розмальовані великими жовтими й зеленими квітами, однакові ванни, зачинені пересувними люстрами. Коли тут купаєшся, складається враження, що ти ніби риба в акваріумі. Сі спливав потом на пружинному матраці в цьому велетенському спальному будинку. Якось лячно було уявити величезний вулик і жалюгідних маленьких людей, що на мить заворушилися перед сном у всіх комірках. І кожен опинився в невеличкій комірчині задля сну або безсоння, кохання або жадоби до грошей, наміру накласти руки на себе. Навіщо це все? Господи, яке безглуздя! Сі лежав. байдужий і мокрий. Боже, яка то огида двічі поспіль приймати душ! Полегшення триває лише пять хвилин, а відтак стає нестерпно. Він спливав потом, задихався, хоча холодний струмінь кондиційованого повітря обвівав йому обличчя й чуб. Сі підвівся, натис на кнопку кондиціонатора. Спробував розчинити вікно, але воно не піддавалося. Залишалося одне: крижане повітря або духота. Він звалився на ліжко, знесилений і збентежений. У шлунку знову щось скоїлося, й прихований невгамовний біль шпичаками заштрикав попід ребра, відчувся в печінці. Черево набубнявіло, він устромив у нього пальці, як у тісто, наче хотів згорнути його в жменю. Почувався так самотньо, що мало не зателефонував до Бессі у Нью-Йорк. Та йолоп же він! Що вони могли б сказати одне одному? Що в них було? Кілька гримас, кілька слів і тривала мовчанка. Навіть дитини не мали. «Я не доторкнуся до неї більше, в мене викликають огиду її повні перса, оте мяке тіло. З якою втіхою вколошкав би одну з цих розбещених жінок, всадив би цілий десяток куль у її черево! Ще пять років тому я припинив страхувати своє життя. Хотів би після смерті бодай на хвилю воскреснути, щоб подивитися на її писок. Вона знову одружиться з першим-ліпшим кретином і сама наплодить інших кретинів. Ось для чого живуть оці блощиці: щоб увічнювати свій рід. Нема чим похвалитися».
Він простяг руку, відчув біль у печінці. Взяв конверт, у якому лежав запис розмови з Лоррімером і Адамсом, що її передрукував його агент з магнітофонної стрічки, коли її прослуховували після того, як Сі пішов од них. Прочитав увесь текст. Оці двоє мають його за новобранця. Комедія! «Щоб дізнатися більше, вони примусили мене перетяти Сполучені Штати зі сходу на захід і сунути свого носа в Пойнт-Мюгю. Господи, навіть у Сайгоні, де все таке бридке й заплутане, було стільки агентств, служб і поліцій, які, замість того, щоб зосередити увагу на вєтнамцях, марнували час на фатівство й заздрощі, дублювали «одне одного. У Радянському Союзі вдаються до надмірної централізації, а ми робимо все навпаки. Ніяк не покладемо край розсіюванню, марнотратству коштів, розмноженню різних служб, манії взаємного вишпигунювання. Ми всі опинимося в будинку для божевільних, від перевтоми нас лікуватимуть електрошоком».