Раптом ці роздуми брутально перервала група озброєних людей, що вигулькнула не знати звідки й заступила йому шлях. Всі в масках, крислатих чорних капелюхах, обвішані стрічками набоїв, водночас мальовничі й страхітливі з вигляду.
Один, вочевидь ватажок, вийшов наперед. То був немолодий чоловік, лисий, з густими чорними вусами і потворним червоним обличчям.
Ну-бо,гукнув він,показуй перепустку!
Не думаю, що знайду її в себе,скромно озвався Бакстер.
Нахаба, та ще й без перепустки!заволав старий.ЯПабло Стейнмец, і лише я видаю тут усі перепустки! Не пригадую, що бачив тебе тут раніше.
Я нетутешній,щиро зізнався Бакстер,звичайний перехожий.
Чоловіки у чорному огидно посміхалися, штовхаючи один одного ліктями. Пабло Стейнмец почухав неголене підборіддя і протяг:
Еге, синку, то ти намагаєшся пройти приватною дорогою без дозволу власника, тобто без мого дозволу, тож вважаю, що ти порушив моє право на власність.
Але як може хтось мати приватну дорогу в центрі Нью-Йорка?безневинно поцікавився Бакстер.
Я сказавмоє, значить моє,Пабло Стейн-мец, погладив пальцями зарубки на стволі свого сімдесят восьмого вінчестера,все просто, приблудо, тож плати або граємо у мою гру.
Бакстер поліз по гаманець і не знайшов його. Мабуть, капітан контрабандистського суденця на прощання за давньою звичкою не оминув Стівової кишені.
Немає в мене грошей,Бакстер нервово засміявся,мабуть, доведеться повернутися.
Стейнмец похитав головою:
Назад, чи впереддорога однаково платна. Плати або грай.
Що ж, давайте грати,зітхнув Бакстер.А що за гра?
Ти біжиш,пояснив старий Пабло,а ми по черзі стріляємо тобі в потилицю. Хто поцілить, виграє індичку.
Це ж нечесна гра!вигукнув Бакстер.
Згоден, що умови жорсткуваті,м'яко мовив Стейнмец,але правила є правила, навіть і за анархії. Отже, якщо виявиш достатню спритність і вирвешся на волю...
Бандити знову загиготіли, дістаючи зброю та зсовуючи вище чорні крислаті капелюхи. На Бакстера чекала неминуча смерть.
І цієї миті почувся крик:
Зупиніться!
Кричала жінка. Бакстер повернувся і побачив високу руду дівчину. Вона пройшла поміж бандитів, які розступилися. На ній були штани, як у тореадорів, пластикове взуття та гавайська блузка. Екзотичний одяг підкреслював зухвалу красу. У волоссі полум'яніла паперова троянда, нитка штучних перлів підкреслювала струнку лінію шиї. Бакстер ніколи не бачив такої запаморочливої краси.
Пабло Стейнмец насупився й підкрутив вуса.
Флейм!проревів він.Якого біса ти тут робиш?
Я припиняю вашу дурнувату гру, тату,відмахнулася дівчина,бо хочу поговорити з цим тюхтієм.
Це чоловічі справи,заперечив Стейнмец.Приблудо, готуйся втікати!
Незнайомцю, ані руш!скрикнула Флейм, і в її руці з'явився маленький смертоносний «деррі-нджер».
Батько та дочка схрестили погляди. Старий Пабло не витримав.
Чорт забирай, годі Флейм,пробурчав він,правила є навіть для тебе. Порушник не може заплатити, тож нехай грає з нами.
Гаразд,погодилася Флейм і дістала з-під блузки срібну двадцятидоларову монету.
Ось вам!дівчина кинула монету під ноги Пабло.Я сплатила викуп і теж маю право грати. Проходь, незнайомцю.
Вона взяла Бакстера за руку й повела за собою. Бандити спостерігали за ними, так само посміювались і штовхаючи один одного ліктями, поки Стейнмец сердито не зиркнув на них. Старий Пабло похитав головою, почухав вухо, висякався й мовив:
Ну що за дівка!
Сказав ніби й сердито, але в тоні вгадувалося батьківське замилування.
5
Місто вкрила ніч, і бандити розбили табір на розі Шістдесят дев'ятої вулиці та Вест-Енд авеню. Чоловіки у чорних капелюхах розмістились на відпочинок біля вогнища. На рожні смажився соковитий шмат яловичини, свіжозаморожені овочі з пакетів кипіли в чималому чорному казані. Старий Пабло Стейнмец, тамуючи фантомний біль у дерев'яній нозі, присмоктався до пляшки мартіні. Десь у темряві самотній пудель виттям викликав подругу.
Стів та Флейм сиділи осторонь. Всі мовчали, здаля долинало ревіння сміттєвозів. Чудова ніч зачарувала обох. Їхні пальці зустрілися й сплелись.
Нарешті Флейм заговорила:
Стіве я тобі подобаюся?
Звісно, подобаєшся,відповів Бакстер і обійняв її за плечі, дружньо, без жодної двозначності.
Ну, я гадала,мовила донька бандита,я гадала...вона раптом замовкла, ніби засоромилася, й продовжила:Стіве, чому ти не відмовишся від цих самовбивчих перегонів? Чому ти не залишишся тут, зі мною! У мене є земля, Стіве, реальна землясто квадратних ярдів на Нью-Йоркському центральному сортувальному майданчику! Ми з тобою, могли б разом її обробляти!
Бакстер на якусь мить відчув спокусуяк і кожен на його місці. Він не міг не помітити почуттів вродливої розбійниці, так само, як не міг бути цілком байдужим до її принад. Своєрідна краса й гордовита вдача Флейм Стейнмец, навіть без такої зваби, як земля на посаг, легко розтопили б серце будь-якого чоловіка. Стів розхвилювався, його рука міцніше обхопила тонкі плечі дівчини.
Але вже наступної миті гору взяла вірність. Флейм могла викликати романтичне почуття, миттєвий екстаз, пережити який чи не кожен з нас мріє все життя. Та Адель була його коханням з дитинства, його дружиною, матір'ю його дітей, терплячою подругою. Людині з вдачею Стіва Бакстера не залишалося вибору.
Дівчина вочевидь не звикла до відмов. Мов ошпарена пума, вона гнівно погрожувала, що роздере серце Бакстера нігтями й підсмажить на вогні. Її чудові очі палали, вона вся тремтіла з люті.
Однак Стів Бакстер зі спокійною впевненістю стояв на своєму. І Флейм усвідомила, що ніколи не покохала б Стіва, якби він мав іншу вдачу. І збагнула, що її бажання не здійсниться.
Тож вранці вона не зупиняла мандрівника, коли він вирушав у дорогу. Навіть заспокоїла розлюченого батька, який волав, що того небаченого дурня, який не тямить, що втрачає, слід затримати для його ж користі.
Усе марно, тату, хіба не бачиш?умовляла Флейм.Все одно він піде своїм шляхом, навіть під загрозою смерті.
Пабло Стейнмец ще трохи побурчав і нарешті вгамувався. А Стів Бакстер продовжив свою відчайдушну Одіссею.
6
Він заглибився у центр міста, велелюдний і переповнений до критичної межі. Очі сліпили неонові спалахи, у вухах вирував невпинний міський гамір. Стів нарешті потрапив у зону дії безлічі знаків:
ОДНОБІЧНИЙ РУХ
ПРОХОДУ НЕМАЄ
ОСЬОВУ НЕ ПЕРЕТИНАТИ
ЗАКРИТО У НЕДІЛЮ І НА СВЯТА
ЗАКРИТО У БУДНІ
ЛИШЕ ЛІВИЙ ПОВОРОТ.
Продираючись крізь цей лабіринт настанов, що заперечували одна одну, він випадково натрапив на неозору територію злиднів, яку називають Центральним парком. Перед ним, скільки сягало око, кожен квадратний фут займали жалюгідні халупи, злиденні намети, пошарпані хижки та бридкі забігайлівки. Його несподівана поява серед мешканців парку викликала коментарі, які не віщували нічого доброго. Ті, хто тут жив, з доброго дива побачили в ньому представника санітарної інспекції та зібралися накривати свої малярійні колодязі, забивати трихінозних свиней і вакцинувати дітей. Навколо нього зібрався натовп. Хто розмахував милицями, хто вигукував погрози.
На щастя, чийсь несправний тостер викликав коротке замикання. У темряві, скориставшись сум'яттям, Стів накивав п'ятами.
Але тепер він опинився в районі, де вуличні знаки давно знищили, щоби заплутати податківців. Сонце не визирало з-за хмар. Навіть компас не працював через завали металобрухту, що залишився від легендарної підземки міста.
Стів Бакстер зрозумів: він безнадійно програє.
Але й далі затято шукав дорогу з мужністю, яку перевершувала лише безпорадність перед обставинами. Довгі дні він блукав вулицями без табличок з назвами, проминав нескінченні купи піщанику, гори товченого скла, звалища старих автівок та іншого подібного добра. Затуркані мешканці відмовлялися відповідати на його запитання, побоюючись, що він може бути з ФБР. Хилитаючись, він посувався далі, не в змозі добути собі їжу чи питво. Боявся навіть відпочити, щоб його ненароком не затоптав натовп.