Тут правив Лієт, правив Кайнс,
І Стілґар, і МуадДіб,
І знову Стілґар за ним.
Наїб за наїбом лягають в пісок,
Але стоїть січ.
Відходячи від близнят, Алія відчула, як швидко бється її серце. Упродовж кількох секунд цього калатання вона відчувала майже наказ зостатися з ними й благати в них допомоги. Яка безглузда слабкість! Згадка про неї повернула Алію до обачного спокою. Невже близнята наважилися практикувати передзнання? Дорога, що поглинула їхнього батька, має їх вабититранс прянощів із його візіями майбутнього тріпоче, немов серпанок на мінливому вітрі.
«Чому я не можу бачити майбутнього? міркувала Алія. Чому, як не намагаюся, воно тікає від мене?»
«Близнята повинні спробувати», сказала вона собі. Їх можна заманити, заохотити до цього. У них є дитяча цікавість, повязана зі спогадами, що мандрували впродовж тисячоліть.
«Як і в мене», подумала Алія.
Її варта відчинила двері з водними печатями, що закривали Державний Вхід січі, охоронниці розступилися по боках, тоді як вона вийшла на виступ-летовище, де вже чекали орнітоптери. З пустелі віяв вітер, здіймаючи до небес куряву, але день був ясним. Перехід від світлокуль січі до денного світла перевів думки Алії до зовнішнього світу.
Чому леді Джессіка повертається саме зараз? Невже до Каладана дійшли розповіді про те, яким було Регентство
Мусимо поспішати, міледі,сказала одна з охоронниць, підвищивши голос, щоб перекричати шум вітру.
Алія дозволила допомогти їй увійти до орнітоптера, застебнула ремінь безпеки, але її думки рвалися вперед.
«Чому зараз?»
Коли крила орнітоптера залопотіли й машина легко злетіла в повітря, Алія відчула пиху та силу свого становища, наче то були матеріальні речі, але вони були ламкими, ох, якими ламкими!
Чому зараз, коли її плани ще недовершено?
Хмари пилу дрейфували, здіймаючись угору, вона бачила яскраве сонячне світло над зміненим краєвидом планети: широкий простір зеленої рослинності сягнув туди, де колись домінувала спечена земля.
«Без видіння майбутнього я можу провалитися. О, які дива могла б я зробити, коли б тільки мала бачення Пола! Не для мене гіркота, принесена пророчими візіями».
Здригнулася від болісного голоду, що пройняв її наскрізь. Пошкодувала, що не може зректися своєї сили. Ах, бути такою, як інші,сліпою. Сховатися у блаженній сліпоті, жити в гіпнотичному напівіснуванні, у яке шок народження вкидає більшість людей. Та ні! Вона народилася Атрідкою, жертвою свідомості в багато еонів завглибшки. Причиною цього стала залежність її матері від прянощів.
«Чому мати повертається сьогодні?»
З нею повинен бути Ґурні Галлекзавжди відданий слуга, найманий убивця з потворним обличчям, вірний і відвертий, музи`ка, дотик руки якого з однаковою легкістю вбиває і видобуває звуки з девятиструнного балісета. Дехто каже, що він став коханцем її матері. Варто б розвідати, це могло б стати цінним важелем.
Прагнення бути такою, як інші, розвіялося.
«Слід спокусити Лето трансом прянощів».
Згадала, що спитала колись хлопця, як би він поводився з Ґурні Галлеком. А Лето, відчуваючи прихований у її питанні підтекст, відповів, що Галлек був вірним «аж до ґанджу». І додав: «Він обожнював мого батька».
Вона зауважила незначне вагання. Лето ледь не сказав «мене» замість «мого батька». Так, інколи складно відокремити генетичну память від тілесної серцевини живої плоті. Ґурні Галлек не полегшить Лето цього відокремлення.
Губ Алії торкнулася гірка посмішка.
Ґурні вирішив повернутися на Каладан разом із леді Джессікою після Полової смерті. Його повернення сюди заплутало б багато речей. Знову зявившись на Арракісі, він додав би власні ускладнення до вже наявних ліній. Він служив Половому батьковіі утворилася лінія спадкоємства: Лето І, Пол, Лето ІІ та відгалуження, що не входило до селективної програми Бене Ґессерит: Джессіка, Алія, Ганіма. Ґурні, посиливши замішання ідентичності, може виявитися цінним.
«Що він зробив би, дізнавшись про кров Харконненів у наших жилах? Харконненів, яких він так ненавидить?»
Посмішка на губах Алії стала самозаглибленою. Урешті-решт, близнята були дітьми. Дітьми з незліченним числом предків, чиї спогади належали як іншим, так і їм самим. Зараз вони, напевне, стоять на краю січі Табр і дивляться на слід корабля їхньої бабусі, що саме сідає в Арракінському басейні. Той палаючий слід, видимий на небі,чи зробить він прибуття Джессіки реальнішим для її внуків?
«Мати спитає мене про їхнє навчання, подумала Алія. Чи я правильно стежу за дотриманням дисципліни прана-бінду? А я відповім, що вони вчаться самостійно, як і я. Процитую її внука: До обовязків керування належить необхідність покарань але тільки тоді, коли жертва вимагає цього».
Тут Алія усвідомила, що, коли б вона зуміла достатньо зосередити увагу леді Джессіки на близнятах, всі інші могли б уникнути детальної інспекції.
Таке можна зробити. Лето був дуже схожим на Пола. Чому б і ні? Може бути Полом, коли захоче. Навіть Ганіма володіє цією приголомшливою здатністю.
«Як і я можу бути своєю матірю чи будь-ким іншим із тих, що ділять із нами життя».
Вона відкинула цю думку, вдивляючись, як пропливає внизу Оборонна Стіна. Тоді подумала: «Як цезалишити лагідний затишок багатого водою Каладана й повернутися на Арракіс, пустельну планету, де її Герцога вбито, а син став мучеником?»
Чому леді Джессіка зараз повертається?
Алія не знайшла відповідінічого певного. Вона могла поділяти свідомість іншого «я», але коли досвід проходив по-різному, то й мотиви не збігалися. Прийняття рішень належало до приватних дій, які вчиняла особистість. Для переднароджених, для багаторазово народжених Атрідів це зоставалося найважливішою реальністю, що сама собою була різновидом народження: цілковите відокремлення живого дихаючого тіла, коли це тіло покинуло лоно, яке назначило його множинною свідомістю.
Алія не вбачала нічого дивного в одночасній любові та ненависті до матері. Це було необхідністю, потрібною для збереження рівноваги, що не залишала місця почуттю провини чи докорам сумління. Де могла закінчуватися любов чи ненависть? Чи можна звинувачувати Бене Ґессерит у тому, що вони спрямували леді Джессіку в певному напрямку? Почуття провини й докори сумління розпорошуються, якщо память охоплює тисячоліття. Сестринство лише намагалося вивести Квізац Хадераха: чоловічого відповідника повністю розвинутої Превелебної Матері і більшелюдську істоту з найвищим рівнем чутливості та свідомості, Квізац Хадераха, що може бути в багатьох місцях одночасно. А леді Джессіка, усього лише пішак у цій селективній програмі, відступила від доброго тону й закохалася у селективного партнера, якому її виділили. Відгукнувшись на бажання коханого Герцога, народила сина замість доньки, яку Сестринство хотіло бачити її первістком.
«Відклавши моє народження на час, коли вона вже стала залежною від прянощів! І тепер вони мене не хочуть. Тепер вони мене бояться! Не без причини»
Здобули Пола, свого Квізац Хадераха, на одне покоління ранішедрібна неточність у далекосяжному плані. А тепер мали іншу проблему: Гидь, носія дорогоцінних генів, які вони шукали впродовж багатьох генерацій.
Алія відчула, як над нею просувається тінь, і глянула вгору. Її ескорт займав позицію захисту з висоти, готуючись до посадки. Здивовано труснула головою: куди зайшли її думки? Яка користь із прикликання давніх поколінь і спільного усування їхніх помилок? Це нове життя.
Дункан Айдаго поставив своїй ментатській свідомості питання, чому Джессіка повертається саме зараз. Він оцінював проблему як людина-компютер, це було його даром. Сказав, що вона повертається, аби передати близнят Сестринству. Близнята теж були носіями цих дорогоцінних генів. Дункан міг мати рацію. Цього могло вистачити, щоб леді Джессіка перервала свою добровільну ізоляцію на Каладані. Якщо Сестринство наказало Бо чого б інакше вона поверталася до місця, з яким повязані численні болісні спогади?
Побачимо, пробурмотіла Алія.
Відчула, як орнітоптер сідає на дах її Твердині,рішуча й різка крапка, що сповнила її зловісним передчуттям.