- А назад ви як доберетеся, ваша величносте?
- Не заблукаю же я у власній столиці! Тут недалеко.
- І думати не смійте ходити вночі містом без охорони, та ще в такий час...
- Добре, добре, - не став сперечатися король. - зв'яжіться зі мною хвилин через двадцять і заберете назад. Або надішлете когось з підлеглих.
Метр несхвально похитав головою і легким помахом руки окреслив навколо короля невидиме півколо.
***
Через п'ять секунд його величність матеріалізувався посеред вітальні свого блазня. У будинку було темно, але нагорі в спальні чулися невиразні здавлені звуки. «Знову у Жака коханка... Та ще неодмінно4 виявиться, що це моя нинішня фаворитка, чарівна Аліса... - невдоволено подумав король. - Що вони всі до нього липнуть? Зараз увійду, знову скандал буде. При дворі розмов на місяць. Та й свинство, звичайно, стягувати людину з подружки та змушувати працювати посеред ночі...» Робити, проте, не було чого, не дарма ж він, врешті-решт, прийшов. Король піднявся по сходах і голосно постукав у двері спальні, даючи невірній фаворитці час сховатися і уникнути скандалу, проте замість очікуваної панічної метушні зі спальні долинув несамовитий крик. Зрозумівши, що коханкою тут і не пахне, а з Жаком сталося щось серйозне, король швидко розстебнув верхні гачки камзола і дістав з пахвової кобури дуже дорогий і безвідмовний лондрійській пістолет - останнє диво техніки, популярне серед спецслужб усіх держав. Потім рішуче штовхнув ногою двері і увірвався в кімнату. Однак жодного ворога він не виявив. Тільки в дальньому кутку хтось невиразно вискнув і став повільно осідати на підлогу.
- Тьху! - Шеллар неквапливо прибрав пістолет в кобуру і включив освітлювальну кулю. - Жаку, що відбувається? Я вже вирішив, що тебе вбивають!
- Я теж... - ледь чутно долинуло з кута. - Ну ви мене й налякали...
- Чим? Стуком у двері? Що з тобою відбувається? Чому ти сидиш в кутку голяка серед купи недопалків? Самогоном від тебе тхне на всю кімнату!.. Навіщо волаєш, як ненормальний? У тебе з головою все в порядку?
- Ні. - Жак вибрався з кута і потягнув до себе халат.
Король поспостерігав, як він намагається поцілити в рукава, і похитав головою.
- Це помітно. Підемо в вітальню, зберешся з думками і поясниш, що відбувається.
- Добре, - покірно кивнув королівський блазень і поплентався до сходів.
Жак не став вмикати світло у вітальні, тільки запалив свічку, поставив її на стіл і запрошуючи махнув рукою. Потім поліз до буфета і добув звідти неабияку бутель з самогоном.
- Вам налити? - тихим безбарвним голосом поцікавився він.
- Трохи, - кивнув король, сів у крісло і став не поспішаючи набивати люльку. - Просто щоб ти не спивався наодинці.
Жак з жалем подивився на кружку, потім дістав з буфету дві чарки і тарілку з сиром.
- Краще я сам наллю, - сказав король. - А то в тебе руки трусяться.
Жак змучено кивнув і сів у крісло. Король почекав, поки блазень вип'є і віддихаєтеся, потім запитав:
- Так що трапилося?
- Так, загалом, нічого... реального. Поки що. Мені просто наснилося жахіття.
- І як часто з тобою таке буває?
- Трапляється... Може, не варто про це говорити? Мені вже краще.
- Варто. Ти останнім часом якийсь сам не свій. Постійно сняться кошмари? І давно?
- Ні.
- Може, хтось тебе зурочив?
- Ні, не тому... - Жак зітхнув: - Мені розповіли про сон Мафея.
На обличчі короля негайно з'явилося щось тверде і недобре, в світлих, майже безбарвних очах засвітився крижаний гнів.
- Хто? - коротко спитав він. - Хто посмів?
- А чому ви так гнівайтесь? Та хто завгодно. Яка різниця.
- Я заборонив. Я хочу знати, хто посмів мене не послухатися. Знали тільки Мафей і метр Істран. Це, зрозуміло, Мафей? ..
- Знали слуги і всі придворні, - криво посміхнувся Жак. - Якщо для вас так важливо, мені сказала графиня Монкар. Ваша офіційна фаворитка. Я не виправдав її надій, і вона мені помстилася отже. Дуже дієво, треба сказати.
- Безсовісна, жорстока курва! - вилаявся король. - Я був про неї кращої думки. Чим же ти так її образив? В ліжку не шанував? До речі, якщо вже зайшла про це розмова, наведи хоч якийсь лад у своєму особистому житті і постарайся виключити з нього моїх фавориток. Мені не шкода, але виходить негарно.
- Я розумію, - зітхнув недолугий блазень. - Але вони такі гарні жіночки, що іноді не вистачає сил відмовитися.
- Можна подумати, вони тебе відверто домагаються.
- Ні, просто акуратно спокушають...
Король злегка нахилив голову і втупився на свого блазня з неприхованою цікавістю:
- Послухай, Жаку, ти можеш пояснити, чому вони до тебе так і липнуть? Не враховуй це за докір, мені просто цікаво. Їм що, медом намазано? Ти, звичайно, симпатичний хлопець з добре підвішеним язиком, і я розумію, чому на тебе вішаються юні городянки, але мої придворні пані?.. Графиня Монкар, герцогиня Дваррі, холодна красуня Ельвіра та інші благородні повії, які й не глянуть на чоловіка, якщо він тільки не багатий впливовий аристократ в тридцятому коліні. Що вони в тобі знаходять, що їх змушує стрибати до тебе в ліжко, ледве встигнувши вибратися з мого?
- Тим же, чим і ви, - лукаво задер брову Жак. Видно було, що блазень вже оговтався від своїх кошмарів і знову стає собою - веселим, іронічним і усміхненим.
- Я? - насупився король. - Не мороч мені голову, я відмінно знаю, як до мене ставляться мої придворні пані. Вони пускають мені бісики, домагаються моєї уваги, сплять зі мною, варто тільки цього побажати, нахабно лестять в очі, намагаючись приховати, що насправді я їм огидний... і позаочі називають виродком. Дорогі подарунки і статус королівської коханки - ось що їх до мене приваблює. Жінкам подобається золото, сукні, прикраси і становище в суспільстві. А до чого тут ти?
- Ви пропустили найголовніше! - засміявся Жак. - Найбільше їх приваблює ваша корона. Вони шалено хочуть собі таку ж.
Король стиха вилаявся. За п'ять років правління йому так часто дошкуляли розмовами про шлюб та сім'ю, що він встиг набути стійку відразу до цієї теми. Шеллар III був переконаним холостяком і жахався однієї думки, що рано чи пізно йому доведеться обзавестися дружиною. А всі, кому не ліньки, вважали своїм обов'язком нагадувати королеві про те, що династія потребує спадкоємця. Кілька разів на день.
- Вони знають, що ти користуєшся моєю приязню, - зробив висновок король, - і намагаються у тебе вивідати, як цього можна досягти? Цікаво, і що вони сподіваються почути? Ти ж не жінка, ти просто мій друг.
- Бачите... - Жак зітхнув і посерйознішав. - Вони якимось чином знають про те, що була одна жінка, до якої ви ставилися зовсім інакше, ніж до інших. Не знаю, звідки їм це стало відомо. Але кожна ваша нова фаворитка, мавши честь кохатись з вашою величністю, обовязково приходить до мене сподіваючись розколоти мене на предмет того, якою була ця жінка і що ви в ній знайшли. Щоб корисливо використати цю інформацію.
- І що ти їм говориш? - поцікавився король.
- А що я можу сказати? Я вам свічку не тримав. Ви ж зі мною на цю тему не були відверті, всупереч очікуванням наших пані. Я їм різні речі говорю. Від настрою залежить. Іноді відверто брешу якусь оту муру, іноді зізнаюся, що не знаю...
- Стривай, - схаменувся король, - це не після твоїх «корисних порад» герцогиня Дваррі прийшла до мене, розмалювавши обличчя фарбами, з пір'ям у волоссі, і, віддаючись, завивала як кішка в блакитний місяць?
Жак тихо захихотів, що було дуже близько до позитивної відповіді.
- Дякую, - хмикнув король. - Дякую за те, що намагаєшся урізноманітнити моє нудне життя. Добре, що це був я. Будь-який нормальний чоловік після цього залишився б імпотентом до скону.
Жак зареготав.
- Ну хіба я знав, що вона така дурна? - простогнав він. - Я ж не думав, що вона це сприйме всерйоз і в точності виконає... А що, це було так страшно?
- Ну, щоб налякати мене, цього явно недостатньо. Слухай, а графині Монкар ти сказав щось подібне? За що вона так на тебе образилася?
- Ні. - Жак перестав сміятися і серйозно пояснив: - Вона мене так дістала, що я їй відверто нахамив. Я сказав, що та жінка не облизувалася на вашу корону. Мабуть, графиня вважає себе і неймовірно розумною, і тонкою інтриганкою, і чарівною жінкою. Те, що я так запросто розкрив її геніальні задуми і несхвально висловився про них, її дуже розсердило.
- Алісу я завтра усуну, - задумливо сказав король. - Не те щоб я хотів її покарати, але після такого свинства не хочу мати з нею справи. Я сподівався, що вона хоч трохи краще інших. Розумніше, нарешті. І те, що вона всього лише краще за інших вміє лестити, брехати і прикидатися, для мене величезне розчарування. А тебе я попрошу... Краще говори всім, що не знаєш. Я не хочу, щоб двором ходили нові плітки.