- Добре, - кивнув Жак.
- А тепер щодо твоїх кошмарів... Чому ти відразу мені не сказав?
- Навіщо? Ви мені нічим не можете допомогти. Тільки даремно засмучувати.
- Чому не можу допомогти? Я можу, наприклад, прийти в гості серед ночі, випити з тобою і розважити бесідою. Ти ж робиш для мене те ж саме. Коли до тебе дійде, що я не тільки твій король, але ще і друг? Я ніколи не приховую від тебе своїх проблем. Чому ти сидиш один в кутку і трусишся ночами? Ти ж з глузду зїдеш на самоті. Хоч би коханку собі завів, чи що...
- До речі, - згадав Жак, - ваша величносте, а чому ви сьогодні прийшли? Не в гості ж прямували серед ночі, коли я начебто сплю, і, можливо, навіть не один? Термінова справа?
- Яка тепер може бути справа? Відпочивай, сам розберуся. Краще я до тебе кого-небудь пришлю, щоб ти не сидів один.
- І я повинен буду цьому комусь пояснювати, що зі мною відбувається?
- Ні, - засміявся король. - Просто в присутності сторонньої людини тобі стане соромно боятися і ти відразу оговтаєшся.
- Мені вже соромно, - скрушно зітхнув Жак, - але все одно страшно. Звідки він взявся, цей містралієць? Я так і знав, що вони мене знайдуть.
- Заспокойся, в підвали ти більше не потрапиш. Уві сні не було ніяких підвалів. Я розпитав Мафея детально, наскільки це можливо.
- А що там було, якщо докладніше?
- По-перше, стіл. Звичайний довгий стіл, покритий вишитою скатертиною. На столі тарілки і страви. По-друге, ти. Ти лежиш на столі, непритомний, закривавлений. Причому жодної рани на тобі Мафей не бачив, а тільки кров, причому він наполягає, що ти був в ній увесь, як ніби на тебе хлюпнули з відра. І, по-третє, незнайомий містралієць, який давав тобі ляпасів по обличчю. Саме ляскав відкритою долонею, не бив. Може, він просто намагався привести тебе до тями? Молодий, приємної зовнішності, типовий містралієць - смаглявий чорноокий брюнет. Волосся довге, розпатлане, чорна куртка, біла сорочка, зброї немає. Знаєш, Жаку, це схоже на звичайну шинкарську бійку, яка не має ніякого відношення до твоїх кошмарів. І зовсім не обов'язково тебе повинні вбити. А кров може бути чия завгодно. Ти пригадай, як було з Елмаром. Нічого, досі живий і здоровий. Отже не варто так боятися і тріпати собі нерви. Потрібно просто обережніше поводитися і не ходити по шинках. А ще варто поговорити з метром Істраном. Може, він тобі що-небудь порадить. І до речі, дійсно, чому ти не заведеш коханку?
- Смієтеся? У мене їх постійно від чотирьох до семи.
- Я маю на увазі інше. Не швидкоплинні, ні до чого не зобов'язуючі зв'язки, а щось серйозне.
- Я люблю Терезу.
- Знаю. Але невже все ще сподіваєшся достукатися до її серця? Адже це може розтягнутися на довгі роки. А може і закінчитися нічим. Наприклад, вона чесно скаже тобі, що твої старання марні, вступить в який-небудь орден, принесе обітницю цнотливості...
- Не лякайте, ваша величносте. Ви як скажете іноді... Так Тереза досі відчуває огиду до чоловіків... Їй важко... Але вона мене любить... як би це сказати... в загалі, як уміє.
- Тобто по-християнськи? Як ближнього? - невесело посміхнувся король.
- Ні, сильніше. Але поки якось платонічно. Не виходить у неї більше. А щодо обітниці цнотливості, то колеги-цілителі, ті що містики, розтлумачили їй популярно, що для неї це не має сенсу. Даючи обітницю, людина відрікається від чогось, що їй потрібно, а в її випадку це буде щось на зразок «на тобі, боже, що мені негоже». Порожня обітниця вийде, якщо відрікатися від того, що самій гидко.
- Зрозуміло. І довго це у вас тягнеться? Приблизно півтора роки по-моєму. А прогрес є?
- Є.
- Ваша величносте! - несподівано пролунало десь із-під стелі. - Які будуть вказівки?
Жак скрикнув від несподіванки.
- Це метр Істран, - заспокоїв його король і розпорядився: - Метре, ще п'ять хвилин, і нехай за мною хтось з'явиться. А ви займіться, будь ласка, нашою гостею. Жак не прийде, він погано себе почуває, а Елмар не дуже добре розбирається в таких справах.
- Моя допомога вам з Жаком не потрібна? - тут же запитав маг.
- Не терміново. Цілком почекає до завтра.
- Добре. - І голос під стелею замовк.
- Жаку, нерви у тебе геть нікчемні, - докірливо сказав король. - До чого ти себе довів? Варто було звернутися до когось відразу, як тільки це почалося.
- Якось незручно було... - розвів руками блазень.
- Незручно дракона трахати - хвіст заважає, - сердито відповів король і сховав люльку в кишеню. - Що ж, піду, подумаю, як захистити тебе від домагань потенційних королев.
- Дуже просто, - порадив Жак.Одружиться нарешті, і вони від нас самі відстануть.
- Сам одружуйся, - огризнувся король. - Як ви мене дістали! Тобі що до цього?
- А ви хіба не знаєте? - Жак подивився на короля і зітхнув: - Напевно, не знаєте. Навіть у вихованого пана Флавіуса язик не повертається вам доповісти.
- Про що?
- При дворі щосили базікають, ніби я ваш коханець. Тому ви, мовляв, і нехтуєте жінками, відвідуєте своїх фавориток раз в два тижні для порядку. Тільки не питайте мене, хто саме базікає - всі.
- І тебе це дуже засмучує?
- А вас?
- Мені якось байдуже, - знизав плечима король.
- А ось мені ні. Тому що мені, зрозуміло, відводять пасивну роль. І крім того, оскільки всі знають, що я жінками не нехтую, вважається, що я вам догоджаю з користі і підлабузництва. Вам було б приємно, якби про вас так думали?
- Про мене думали все, що тільки може уявити людська фантазія, навіть нездорова. - Його величність злегка спохмурнів, мабуть згадавши деякі шедеври цієї самої фантазії. - Так що ж тепер, зі шкіри пнутись, щоб довести невідомо кому, що ти не... верблюд, так, здається, називається ця тварина? Вибач, спроби доводити щось подібне я знаходжу нижче за свою гідність. А щодо безглуздих чуток, то на цей рахунок є одне хороше правило. Чим більше уваги ти їм приділяєш, чим агресивніше на них реагуєш, тим охочіше люди будуть в них вірити.
Розмова була перервана вимогливим стуком у двері, і бідний Жак, замість того щоб щось заперечити у відповідь на слова його величності, знову злякано скрикнув, зіщулився в своєму кріслі, подивився з деяким побоюванням на двері, потім винувато на Шеллара.
- Жаку, не можна ж так, - докірливо зауважив той, між справою розстібаючи верхні гачки свого камзола. - Я розумію, людина може боятися. Сам не знаю, що це таке, але приблизно уявляю. Ну нехай, ти боїшся того, хто за дверима, і мені зрозуміло твоє небажання її відкривати, але ось навіщо при цьому видавати такі крики, я зрозуміти не можу... Хто там?
- Це я, - відгукнувся жіночий голос. - Жаку, відкрий.
Блазень, миттєво забувши про свої страхи, зірвався з крісла і кинувся до дверей.
- Терезо? Що трапилося? Ти прийшла одна, вночі, пішки?
Це дійсно була Тереза. І мало того, що вона прийшла одна і пішки. Вона кинулася до Жака, і вони обнялися, що здивувало його величність, якого важко було чимось здивувати. А Тереза, навіть не звернувши на нього уваги, схвильовано пояснила:
- Я не знаю... Я сиділа, займалася... І тут мене немов підкинуло... Я відчула, що з тобою щось трапилося... Знаєш, віднедавна я відчуваю такі речі... Не знаю чому... містики говорять, що...
- Здрастуйте, - сказав нарешті Шеллар.
Тільки тут дівчина його помітила і схаменулася. На щастя, на цей раз вона була настільки здивована, побачивши короля серед ночі в будинку Жака, що забула злякатися.
- Ой... Добрий вечір, ваша величносте... - Дівчина зробила належний реверанс і здивовано перевела погляд на Жака: - Що все це означає?
- Нічого-нічого, - поспішив заспокоїти її король. - Я зараз піду і не буду вам заважати. Поговоріть, розберіться...
Жак підсунув дівчині крісло, в задумі пройшовся по кімнаті і раптом запитав:
- Ваша величносте, ви не будете заперечувати, якщо я розповім Терезі все?
- Все - це що саме?
- Усе. Що зі мною відбувається, причини всього цього, чого я боюся, хто я такий і чому мене серед ночі можна застати розпиваючим самогон в товаристві короля... Зрештою, ми з нею не чужі, і вона має право на відвертість з мого боку.
Король знизав плечима:
- Це твоя таємниця. Не моя. Ти постійно трусишся і боїшся, не я. У разі чого мені загрожує тільки тривалий період скорботи по доброму другові, а тобі така необдумана відвертість може коштувати життя. Якщо ти впевнений, що таємниця буде збережена...
- Поза всяким сумнівом, - серйозно пообіцяла Тереза, яка звичайно ж не бажала Жаку неприємностей подібного масштабу і на відміну від нього не страждала особливою балакучістю.