Нє, ну дійсно, людям живеться веселіше, ніж будь-кому, крім хіба що коней, хоч і тим забавлятисязась. Трохи забагато історій як на один гарячий деньок, правда?
Просто отаке воно, життя в містечкуПейтон-Плейс це, чи Ґроверз-Корнерз, чи Касл-Рок, тут люди просто їдять собі пироги, пють каву й говорять одне про одного, прикриваючи роти. Осьде Слопі Додд, сам-самісінький, бо інші діти сміються з того, що малий заїкається. Отам-о Міртл Кітон, і якщо вона здається трохи одинокою та спантеличеною, так ніби не впевнена, де вона і що вона, то все тому, що її чоловік (хлоп, який піднімався в суд позаду Едді) ніби сам не свій останні пів року чи десь так. Бачите, які в неї очі підпухлі? Думаю, плакала, або погано спить, або й те, і те, а ви що скажете?
А отам іде Ленор Поттер, вбрана як нова копійка. Прямує до «Вестерн Авто», звісно, запитати, чи вже прийшло її спеціальне органічне добриво. У тієї жінки більше видів квітів, ніж у Картера пігулок для печінки. Страшно ними пишається, нема куди. Серед пань цього міста вона не надто в пошані жінки собі думають, що вона гонорова з тими своїми квітами, намистами настрою і бостонською завивкою за сімдесят доларів. Вони думають, що вона надто гонорова, і відкрию вам таємницю, якщо ми вже тут сидимо разом на скалкуватих сходах естради. Думаю, вони мають рацію.
Усе типово, мабуть, можна сказати, але не всі наші проблеми в Касл-Року типові. Одразу поясню. Люди не забули про Френка Додда, регулювальника, який тут збожеволів дванадцять років тому й убивав жінок. Так само не забули й про пса, який заслаб на сказ, убив Джо Кембера та ще одного старого пяничку неподалік. Собака вбив також старого доброго шерифа Джорджа Баннермена. Алан Пенґборн зараз на його місці, і чоловік він хороший, але в очах містян ніколи не дорівняється до Здорованя Джорджа.
Нічогісінько звичайного не було в тому, що сталося з Реджинальдом «Батею» Мерріллом, старим скнарою, власником місцевої лахмітної крамниці. «Емпоріум Ґалоріум» називалася. Стояла прямо отам, через вулицю, де зараз вільне місце. Будка та вже давно згоріла, але в місті є люди, які це бачили (чи то вони так кажуть), і після кількох пляшок пива в «Захмеленому тигрі» розкажуть вам, що то не проста пожежа знищила «Емпоріум Ґалоріум» і забрала життя Баті Меррілла.
Його племінник Туз розповідає, що щось страхітливе трапилося з його дядьком перед тією пожежеюяк у «Сутінковій зоні». Туза, звісно, і близько там не було в той час. Коли дядько відкинув копита, він досиджував чотирирічний термін у вязниці Шоушенк за нічний злом і проникнення. (Люди завжди знали, що Туз Меррілл погано закінчить, у школі він був одним із найгірших хуліганів, яких знало це місто, і було, мабуть, із сотню дітей, які перебігали на інший бік вулиці, забачивши, що на них суне Туз, брязкаючи пряжками й застібками на мотоциклетних чоботах, шаркаючи по хіднику.) І все одно йому вірять, знаєте. Може, й дійсно щось химерне трапилося того дня з Батею, а може, то просто чергові балачки у Нен за тими горнятками кави й кавалками яблучного пирога.
Найпаче, тут усе так само, як і в місті, де ви виросли. Люди скаженіють через релігійні діла, люди носяться з факелами, носяться з таємницями, носяться з обрáзами і час від часу трапляються навіть страшнуваті історії, пожвавлюючи чергову занудну днину, як оте, що сталося чи не сталося того дня, коли Батя вмер у своїй крамниці. Касл-Рок чудове місто, щоб тут жити й зростати, як написано на знаку при вїзді. Сонечко гарно світить на озеро й на листочки дерев, а в ясний день із висоти Касл-Вю можна аж ген Вермонт побачити. Літечкові туристи сваряться за недільну газету, а на стоянці біля «Захмеленого тигра» час від часу увечері пятниці чи суботи (або й в обидва дні) трапляються бійки, але ті туристи завжди повертаються додому, а сутички завжди вщухають. Рок завжди був одним із хороших місць, а коли людям щось душу ятрить, знаєте, як ми кажемо? Кажемо: «Та йому минеться» або «Та їй минеться».
Генрі Бофорта, наприклад, бісить, що Гю Пріст лупить по «рок-олі», коли напється але Генрі минеться. Вілма Джерзик і Нетті Кобб не терплять одна одну але Нетті минеться (напевно), а не терпіти когосьто просто такий у Вілми стиль життя. Шериф Пенґборн досі побивається за своєю дружиною й молодшою дитиною, які наглою смертю загинули, і це була, звісно, трагедія, але з часом йому минеться. Ситуація з артритом Поллі Чалмерз ніяк не кращає навіть навпаки, гіршає потрошки, і їй, можливо, й не минеться, але вона навчиться з цим жити. Мільйони людей так живуть.
Ми час від часу зіштовхуємось одні з одними, але здебільшого все йде гаразд. Або завжди йшло, дотепер. Але мушу повідати вам справжню таємницю, дорогі мої. Саме тому я й покликав вас, як тільки побачив, що ви знову в місті. Я думаю, бідасправжня бідавже йде до нас. Я нюхом відчув її щойно за горизонтом, ніби несвоєчасну бурю, повну громовиць. Колотнеча між баптистами і католиками через «Нічку казино», діти, що дражнять бідного Слопі через його заїкання, факел Джона Лапойнта, скорбота шерифа Пенґборна думається мені, що все те обернеться суцільною половою на тлі того, що наближається.
Бачите оту будівлю на іншому боці Мейн-стріт? За три квартали вгору від місця, де стояв «Емпоріум Ґалоріум»? Бачите перед нею зелений навіс? Ага, ота. Усі вікна замилені, бо там ще не зовсім відчинено. «НЕОБХІДНІ РЕЧІ»каже нам вивіска, і якого ж милого це означає? Я також без поняття, але саме від того місця у мене погані передчуття.
Отам.
Гляньте знову на вулицю. Бачите хлопчика, правда? Іде з велосипедом і ніби мріє собі найцікавіші мрії, які лише можуть бути у хлопчика. Очей із нього не зводьте, дорогі. Думаю, з нього все й почнеться.
Ні, я ж кажу вам, поняття не маю не зовсім. Але дивіться за тим малим. І залиштеся ще на трохи в місті, добре? Відчувається якась неправильність, і якщо щось станеться, було б непогано, якби був присутній якийсь свідок.
Я знаю того хлопцятого, що з велосипедом. Може, і ви знаєте. Браян його звати, забув прізвище. Батько встановлює сайдинг і двері в Оксфорді чи Саут-Перісі, здається.
Ви за ним дивіться, кажу вам. За всім дивіться. Ви вже тут бували, але наближаються зміни.
Я знаю.
Відчуваю.
Наближається буря.
Частина перша. Грандіозне відкриття
Розділ перший
1
У містечках відкриття нової крамниці завжди неабияка новина.
Браянові Раску це стільки не важило, як декому. Наприклад, його матері. Він часто чув, як вона обговорює цю тему («Це не плітки, в жодному разі», пояснювала вона йому, бо пліткарствобрудна звичка, й вона таким не займається) телефоном зі своєю найкращою подругою Майрою Еванс протягом останнього десь місяця. Перші робітники прибули до старої будівлі, де раніше була «Нерухомість і страхування західного Мейну», одразу як школа знову відкрилась, і відтоді напружено там працювали. Ніхто особливо не знав, що вони там роблять: першим ділом робітники вставили велике вікно вітрини, а другимповністю замилили його.
Через два тижні на вході зявилася табличка, що висіла на нитці на прозорій пластиковій присосці.
НЕВДОВЗІ ВІДКРИТТЯ!
повідомляла табличка.
НЕОБХІДНІ РЕЧІ КРАМНИЦЯ НОВОГО ТИПУ Ви не повірите власним очам!
«Та то ще одна антикварка буде, запевняла Браянова мати Майру. Кора Раск у той час лежала, відкинувшись на дивані, стискаючи в одній руці телефонну слухавку, а іншою закидаючи до рота вишні в шоколаді, й переглядала Санта-Барбару по телевізору. Просто ще один антикварний магазин з купою підробних ранньоамериканських меблів і старими запліснявілими телефонами з індукторами. От побачиш».
Це було невдовзі після того, як встановили й замилили нову вітрину, і мама говорила з такою впевненістю, що Браян мав би відчути, що тему закрито. Але коли йшлося про його маму, тема ніколи не була цілком закрита. Її домисли й гіпотези були такі ж нескінченні, як проблеми персонажів «Санта-Барбари» й «Загальної лікарні». Минулого тижня перший рядок на табличці на дверях змінився на:
ГРАНДІОЗНЕ ВІДКРИТТЯ 9 ЖОВТНЯПРИХОДЬТЕ З ДРУЗЯМИ!
Браяна нова крамниця цікавила не так, як його матір (і деяких учителів, бо він чув, як вони обговорюють цю тему в учительській середньої школи Касл-Рока, коли була його черга носити туди пошту), але йому було одинадцять, а здорового одинадцятирічного хлопця завжди цікавить щось нове. Крім того, його захопила назва. «Необхідні речі»що ж це насправді означає?