Максим Чуприна - Дама Пік

Максим ЧупринаДама Пік

Дама Пік

* * *

Піонертабір «Казка» розташувався в самому серці селища машинобудівниківпліч-о-пліч біля стадіону. У ті далекі сімдесяті роки минулого сторіччя це були чи не найбільш відвідувані місця масових заходів, що влаштовувались селищною владою для місцевого населення в літній сезон. Не можна впевнено сказати, що тоді було популярнішимнайрізноманітніші спортивні змагання аматорських команд на стадіоні, чи відкриття та закриття табірних змін з самодіяльними концертами в піонертаборі. Та й не про це зараз мова. Це все, як кажуть, поки що тільки приказка.

* * *

Уздовж асфальтованої доріжки, що ділить територію піонертабору рівно навпіл, розташувалися три або чотири довгих одноповерхових будиночка. У будиночків деревяні стіни і шиферні дахи, в кожному з нихобширна тераса на всю довжину з двома верандами і пять-шість великих спальних приміщень. Це бараки. Піонерив бараках? Ні, це не парадокс. У ті роки ще багато вольних громадян проживало в бараках, причому навіть постійно. Тимчасовопостійно, вірніше. В очікуванні поліпшених житлових умов. Але це вже відступ від теми. Розповідь піде про пацанів одного з загонів табору «Казка». Загони комплектували з дітлахів однієї статі і віку. Спалки набили вщертьось вам і загін. Одна койка для вихователя і пятнадцять вздовж стіндітям. Весь день на свіжому повітрі, а два рази на добу відбій: після обіду дві години на денний сон і близько десятої вечора вже до ранку. Ось у цьому і вся заковика. Спритні дітлахи, поспавши трохи вдень, після відбою увечері ще не хотіли спати, а так як вихователі майже усі були зазвичай теж зовсім молодими людьми, то і вони спати ще найчастіше не хотіли. Уклавши своїх підопічних, вони йшли на посиденьки з іншими молодими педагогами на веранду одного з бараків, залишивши дітей самих собі. А що ж діти? Дуже просто: маленькі спали, старші бешкетували вже по-дорослому,  не давали нудьгувати своїм вожатим, але ми зараз станемо спостерігати за середнімиодинадцятидванадцятирічними хлопченятами, які не засинали відразу, як малюки, і не обговорювали плани проникнення в палату до дівчаток, попередньо роздобувши та ковтнувши самогону, як старші. Ні те, ні це їх не приваблювало. Одного разу зачепивши в розмові тему містичних страшилок, двоє сусідів по ліжках поступово захопили бесідами «про ЦЕ» всіх інших несплячих своєї палатипрямо як у парламенті, їй-Богу!  Але так тоді всерйоз називали в таборі спальні приміщення. Хоча, і в лікарнях теж палати

 Ти б ще про чорну руку розповів!  це Вовка. Він скептик, вихований батькамикомуністами в дусі атеїзму. Цікава річ: у таку дурницю, як комуністична утопія, атеїсти свято вірують, а в реально існуючу чортівнюкатегорично ні.

 А що ж, ти і в чорну руку не віриш? Але ж про чорну руку навіть у дитячому садку вже всі знають!  переконано заперечив оповідач і основний постачальник містичних історій Пашка. Пашка живе на околиці містарайцентру у власному одноповерховому, ще прадідівському будиночку, де разом з ним і його батьками проживає його рідна бабуся, мати батька. Він, на відміну від більшості присутніх пацанів, не ходив маленьким у дитсадок, а виховувався у себе вдома цієї самої бабусею, і з малолітства наслухався казок та інших бувальщин і небилиць, на які ця бабуся була дуже велика майстриня. Та й взагалі, треба сказати, що, як правило, люди, які проживають у приватних будинках, зазвичай бувають більш довірливими до різного роду малореалістичних, скажімо так, історій, особливо якщо це будинки старі, які виростили не одне покоління. Хоча і серед мешканців квартир з багатоповерхівок теж є чимало любителів містики. Ось, наприклад, Славкаважкоатлет. Володар високого для своїх років зросту і значною комплекції, він, як найсильніший хлопець загону, мав незаперечний авторитет у будь-якій справі і суперечці.

 Ти не заважай йому, Вовчик!  безапеляційно втрутився Славка в розмову,  він же може образитися, і не стане розповідати, а мені цікаво. І іншим теж. Правда, пацани?

 Правда! Так!  неструнко підтвердили кілька голосів з різних кінців палати.

 Так він же бреше все!  не здавався Вовка,  от і Стьопка теж йому не вірить. Скажи, Стьопка!  Штовхнув він сусіда по ліжку праворуч.

 Та хто зна  пробурмотів Степан,  цікаво все ж послухати

 А ти МЕНІ що говорив?!  обурився Вовчик,  а тепер задню вмикаєш? Ех, ти-и-и!

Захлинувшись обуренням, Вовка ліг набік спиною до «зрадника», і тільки голосно сопів носом, поки не заснув. А на «брехуна» Пашку, до якого він тепер повернувся обличчям, Вова просто буквально закрив очі. Хоча цього ніхто і не міг побачити, тому що в палаті було темно, сам для себе він все-таки залишився до кінця принциповим.

 А що там про чорну руку? Я-ось якраз нічого і не знаю,  відгукнувся знову Славко-важкоатлет,  просвіти мене, Паш, будь любязний!

 Ну, це правда, вже старе як світ! Для найменших у дворах дітлахів трохи старші розповідають ці страшилкивідразу включився Пашка. Всі, хто ще не спав, заворушилися, влаштовуючись зручніше. Зачекавши паузу, поки настала повна тиша, оповідач продовжив:не бачу сенсу переказувати всі ці історії, так як вони примітивні і дійсно звучать малоправдоподібно, та й для будь-якого «невіруючого Хоми» дуже непереконливо. Тихо, тихо! Не перебивайте!  Заспокоїв захвилювалися слухачів,  є у мене одна, на мій погляд, дуже достовірна історія; я сам особисто не один раз чув її з перших вуствід мого рідного дядькабатькового брата. Мені вона дуже подобається, тому я просив дядька Віталія переказувати мені її щоразу, коли він бував у нас вдома. Ізверніть увагу: він завжди переказував все слово в слово, зовсім не соромлячись випадкових свідків на кшталт моїх батька-матері або їх гостей, жодного разу нічого не переплутав, не забув і зайвого не додав.

 Так розказуй, нарешті, вже, Пашко, не томи!  пролунало одразу кілька голосів.

 Та вже слухайте, слухайте! Закінчивши школу дядь Вітя пішов вчитися в Профтехучилище. Там він став займатися в самодіяльному вокально-інструментальному ансамблі; він навчився ще в пятому класі грати на гітарі і співає дуже кльово, ну і взяли його грати і співати. Він став пізно приходити після репетицій додому і ще пізніше після танців. По суботах вони грали на танцях в актовому залі до дванадцятої ночі. А коли вже усі розійдуться, то музикантам треба ще інструменти поховати, зачинити все, а він ще з дівкою зустрічався, одним словом, додому потрапляв тільки годині о другій, тобто, вже майже вранці. Батько мій тоді служив в арміївін старший брат, а батьки їх, мої дід з бабою, в ту ніч, коли це сталося, вдома не ночували, десь в гостях засиділися і залишилися там на нічу кумів своїх, чи що. Вони дядька Віталія, ну, сина їх Вітьку тобто, попередили, що можуть ночувати не вдома, адже він не маленький вже був, одну ніч в порожній квартирі переночувати не забоявся б.

Ну, так от, прийшов пізно вночі дядько Вітя тоді додому, і бачить,  точно: вдома немає нікого. От і добре, думає, сам собі господар, можу, значить, прямо в квартирі покурити. Поставив він собі попільничку на диван, кинув поруч пачку цигарок і приліг. Втомився він тоді. Випивши, говорить, злегка був,  чарочку самогону на танцях у перерві потягнув, його друзі пригостили. Одна чарчинаце дрібниці, якби не натщесерце, то й зовсім нічого, а так він трохи захмелів. Це я вам його розповідь дослівно передаю. Ну, от. Приліг він, попільничку собі на груди поставив, цигарку до губ підніс, і тут зрозумів, що про сірники забув. Нема чим прикурювати! Треба тепер цигарку відкласти, попільничку теж; встати, піти на кухню, узять сірники Справадрібниця, але ж час вже до світанку йде,  третя година ночі, а він втомлений, танці відіграв, дівчину кудись далеко додому до неї проводжати ходив, дрімота його долає. Зараз, думає він, я секундочку перепочину, і буду все ось це робитипопільничку прибирати, вставати, і на кухню за сірниками йти. Та й задрімав, лежачи на спині з незапаленою цигаркою, що стирчала з рота. Міцно заснути він не встиг,  його розбуркав звук сірника, що загорівся прямо біля його обличчя, і не тільки звук, але і досить яскраве світло від нього навіть крізь прикриті повіки. Сірник загорівся так близько, що він інстинктивно втиснувся головою в подушку, щоб не обпалити вії. Кивнувши і пробурмотівши слова подяки, він притримав двома пальцями лівої руки цигарку, прикурив І ось тут до нього дійшло! Дрімоту і хміль зняло враз! У квартирі він один! Щоб хтось відчиняв двері, він не чув, в кімнатах скрізь порожньо, балконні двері на клямці. Не маючи сил відвести очі, навіть кліпнути, наче в уповільненому кіно він дивився, як абсолютно чорна рука, струшуючи, гасить сірник і ховається під диван. Він і досі не може точно сказати, чому ця рука була чорначорніше ночі без зірок. Чи це була рукавичка, чи, може чорна шкіра як у негрів; вона дуже швидко зникла з поля зору, не встиг до пуття розгледіти. Тільки одне він стверджує напевно: рука була щільна, відчутна, жива, абсолютно реальна, але тільки до запястя. От є те місце, куди люди годинник надягають, а далі немає нічогопорожнеча. Висить в прозорому повітрі чорна кисть правої руки, струшує палаючий сірник, і не так вона висить як підвішена звідкись зверху, а ніби-б як вона на тілі як годиться, тільки тіло це невидиме. І ось пішла ця рука із згасаючої сірником донизу, дядько Вітя підвівся, дивиться, а вона того сірника на підлогу кинула і під диван сховалася, так якби невидимий господар цієї руки на підлозі під диваном лежав. Дядь Вітя через край дивана на підлогу перевалився, під диван заглядає, а там нічого нема! І нічого, і нікого! Порожнеча! Він пошкодував, що вдень підлогу вимили, думає, на пилу цей невидимка сліди залишити мав, хоча, звичайно ж, хто його знає. І ось лежить він на підлозі, і думає: якби не цей ось недогарок сірника, сам би собі, напевно, не повірив. Навіть до плінтуса рукою під диваном дотягнувся, помацавупевнився, що там нікого нема. Диван односпальний старовинний був на високих фігурних ніжках, і без ліхтарика добре все видно. І не знаю, каже він, дужче я злякався тоді, чи здивувався. Здивувався, напевно,  надто швидко все сталося, злякатися навіть і не встиг