Побачивши Коррідона, Крю судомно стрепенувся та відскочив назад, намагаючись захряснути двері, але Коррідонова нога на порозі завадила йому це зробити.
Привіт, Крю,спокійно сказав Коррідон.Не очікував побачити мене знову?
Крю визирнув з-поза дверей, водночас налягаючи на них усією своєю вагою та затискаючи ногу Коррідона. Він важко дихав, його рот розтулився, а в очах застиг вираз жаху.
Вам не можна сюди заходити,сказав Крю тремтячим голосом.Тільки не зараз. Наразі незручний момент.
Коррідон глузливо посміхнувся, притулив долоню до дверей, а тоді раптово та сильно штовхнув їх, і то так, що Крю поточився назад. Коррідон увійшов до невеличкого передпокою та зачинив за собою двері.
Пам'ятаєш мене?запитав він і виразно подивився на нерівний білий шрам, який підіймався чолом Крю та зникав у його поріділому білявому волоссі.
Коррідон, чи не так?сказав Крю, задкуючи.Тобі сюди не можна. Я саме збирався виходити з дому.Його посмішка миготіла, неначе жарівка у патроні із зіпсованим контактом.Перепрошую, та я вже й так запізнююсь.Він поглянув у глибоко посаджені, холодні сірі очі Коррідона та почав заламувати руки, а тоді усвідомив, що робить, спохопився та поквапливо запхав їх до кишень штанів.Я... Я буду змушений наразі вказати тобі на двері. Може, зайдеш якось іншим разом, старий.Крю зробив у бік Коррідона гримасу, намагаючись надати собі невимушеного вигляду, та натомість йому вдалося хіба що справити враження жалюгідної, охопленої страхом людини.
Коррідон похапцем роззирнувся передпокоєм і вельми здивувався, побачивши на столику вазу з тюльпанами кайзерскроон, червоно-жовті пелюстки яких уже майже повністю розпустилися. В його уяві квіти та Крю аж ніяк не поєднувалися одне з одним.
Бачу, той шрам у тебе ще й досі залишився,сказав він, вказуючи на чоло Крю.А ти вже маєш неабиякі шанси на те, що невдовзі отримаєш іще один.
Крю притиснувся спиною до стіни й нажахано поглянув на Коррідона.
Чого тобі треба?він покинув спроби посміхнутися, з його манер нараз пощезли уся його владність і поважність, залишивши натомість лише негідну чоловіка слабкість і хитрощі.
Ти тут сам?запитав Коррідон.
Так... але тобі ліпше мене не чіпати.На скронях Крю виступили невеличкі краплини поту.Мій адвокат...Крю затнувся, усвідомлюючи, наскільки марно говорити про адвокатів з таким чоловіком, як оце Коррідон. І він спромігся лише на те, що кволо повторив:Ліпше мене не чіпати...
Зайди-но досередини,сказав Коррідон, вказуючи на двері.Я хочу з тобою поговорити.
Крю зайшов до кімнати. Він ступав повільно й заледве волочив ноги. Коррідон увійшов слідом за ним, зачинив за собою двері та, здійнявши брови, оглянув кімнату. Він геть не очікував, що Крю може жити у такій кімнаті, як ця. Вона була затишна та приємна; Крю явно доклав усіх зусиль, щоб обставити її так, аби вона забезпечувала комфорт і спокій. Хай куди Коррідон кидав свій поглядусюди були вази з тюльпанами та нарцисами, що заповнювали кімнату своїми солодкими, густими, важкими пахощами.
А ти знаєшся на тому, як затишно влаштуватися, еге ж?запитав він, всідаючись на бильце великого, зручного фотеля.У тебе тут дуже гарно, й усі ці квіти... Авжеж, направду дуже гарно.
Крю важко сперся на спинку софи. Він мав такий вигляд, немов ось-ось зомліє.
Коррідон уважно його розглядав і не міг збагнути, чому Крю був такий наполоханий. Він аж ніяк не був людиною, яку легко налякати. Коррідон добре пам'ятав, як незворушно та ввічливо тримався Крю, коли він упіймав його на шахрайстві. Саме та його чванькувата самовпевненість і намагання обернути все на жарт й підбурили Коррідона його вдарити.
Та що з тобою не так?різко запитав він.Що тебе так лякає?
Крю голосно зглитнув. Він щось пробурмотів, неспокійно переступив з ноги на ногу і, зрештою, здобувся на відповідь:
Нічого... нічого, зі мною усе гаразд.
Ну, ти поводишся достоту так, неначе щось тебе добряче налякало,сказав Коррідон, не зводячи з нього очей.Та якщо вже ти кажеш, що нічогото, значить, нічого.
А тоді він несподівано гаркнув до Крю:
Хто така Жанна?
У кімнаті повисла тиша, яку порушувало лише виразне заклопотане цокотіння годинника на камінній полиці та прискорене, тривожне й хрипке дихання Крю.
Я запитав тебе, хто така Жанната дівчина, яку ти три ночі тому приводив до клубу «Аметист»,порушив тишу Коррідон.
Губи Крю судомно скривилися. Він сказав:
Йди геть. Якщо ти не даси мені спокою, я викличу поліцію.
Не будь дурнем,Коррідон витягнув пачку цигарок, запалив одну та кинув сірника у камін.Ти привів цю дівчину до клубу, і вона розпитувала Макса про мене. Мене це зацікавило. Хто вона?
Це брехня,пошепки відказав Крю.Вона тебе навіть не знає. Вона тебе ніколи не бачила на власні очі.Він підчепив свій комірець пальцем і потягнув, немовби той раптом став затісний та почав його душити.Чого б то їй раптом розпитувати Макса про тебе? Це брехня.
Гаразд, нехай брехня. Але хто вона така?
Крю вагався. Коррідона це неабияк спантеличило. Він бачив, що Крю наляканий, однак лише зараз почав усвідомлювати, що це зовсім не він нагнав на нього страху. Крю вже був чимось наляканий ще до того, як Коррідон постукав у його двері.
Ти її не знаєш,похмуро мовив Крю.Вона моя подруга. А тобі яке діло до того, хто вона така?
Коррідон випустив кільце диму та проштрикнув його пальцем.
Хочеш, аби я тебе вдарив?із ґречним і зацікавленим виразом запитав він. А тоді, поспостерігавши за тим, як розсіюється кільце диму, додав:Бо я таки вдарю, якщо не заговориш.
Крю закляк. Саме цього Коррідон очікував. Знав-бо, що Крю, якого жахає насильство, уже майже відчуває на своєму обличчі удар його важкого кулака. А Крю й далі мовчав, його очі бігали туди-сюди, він був напружений, неначе не міг вирішити, що йому робити. А тоді кинув швидкий погляд через плече на ще одні двері у кінці кімнати. Відтак перевів очі від дверей до Коррідона, немовби намагався передати якесь повідомлення.
Ліпше тобі мене не чіпати,сказав Крю, його губи пересмикнулися, і він ще раз кинув погляд на ті двері.
Чи не хотів він, бува, сказати йому, що вони у цій квартирі не самі? Ця думка не давала Коррідонові спокою. Він і собі перевів погляд з Крю на двері й назад і запитально підняв брови. Крю завзято закивав, неначе іноземець у чужій країні, якому нарешті вдалося порозумітися зі співрозмовником за допомогою жестів. Він приклав пальця до губ і так нагадав Коррідонові третьосортного актора мелодрами, що той ледве не розреготався.
Розкажи мені про Жанну,сказав він, тихенько підводячись на ноги.
Нема що розказувати.І знову погляд переляканих очей прикипів до дверей.Просто собі дівчина, моя знайома.
Коррідон безгучно підсунувся до Крю.
Хто там?прошепотів він, наблизивши своє обличчя впритул до Крю. Він бачив крихітні краплинки поту на його лиці та відчував запах бріоліну, що линув від його волосся. А тоді вже голосно продовжив:
Чим вона займається? Звідки вона?
Крю підняв три пальці та зробив руху керунку дверей.
Я нічого про неї не знаю. Просто якось її підчепив.Він розпачливо намагався вдавати безтурботність. Мерехтлива посмішка з'являлася та знову щезала.Ну, ти ж бо знаєш, як воно буває. Вона була гарненька штучка. І відтоді я її не бачив.
Їх тут троє?прошепотів Коррідон.
Крю кивнув. Він уже помалу оговтувався. До нього поверталася впевненість, огортаючи чоловіка, неначе друга шкіра.
Підвищивши голос, Коррідон запитав:
А з курдуплем у чорному береті ти, бува, не знайомий?
Колір і впевненість, які вже були повернулися до обличчя Крю, миттєво щезли. У нього аж жижки затрусилися. Він почувався так, неначе Коррідон несподівано завдав йому сильного удару в живіт.
Не знаю, про що ти зараз говориш,здушено прохрипів він, а тоді у нападі безтямної відваги загорлав:Забирайся звідси геть! Мені вже всього цього задосить! Ти не мав права отак сюди вдиратися. Геть звідси! Я тебе тут не терпітиму!
Коррідон розреготався.
Певно, твої друзяки вже добряче від тебе знудилися,презирливо мовив він, а тоді підвищив голос і гукнув:Ну ж бо, виходьте вже звідти, усі троє. Він сказав мені, що ви там.
Крю хапнув ротом повітря й важко опустився у фотель. Здавалося, що у запалій тиші він геть припинив дихати, а коли двері до дальньої кімнати відчинилися, поквапливо й зі свистом втягнув повітря крізь стиснуті зуби. До кімнати тихо увійшов чоловік у чорному береті, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці пістолет Маузера.
2
У житті Коррідона вже траплялося кілька випадків, коли його тримали під дулом зброї. Потрапляючи в такі ситуації, він щоразу ставав нервовий та сердитий. Нервував, адже знав, як легко будь-який дурник може вистрілити; і не важило, мав той дурник такі наміри чи ні. Були люди, які, тримаючи тебе під прицілом, насправді не збиралися стріляти, а були й такі, що якраз-таки збиралися це зробити. Коррідон визначив, що чоловік у чорному береті стрілятиме за найменшої нагоди. Він дійшов такого висновку, зазирнувши у його темні витрішкуваті очі. Для цього коротуна людське життя було не важливіше, ніж бруд на його пошарпаному тренчкоті чи той бруд, який вкривав його палець на гачку пістолета. Той великий маузер був не просто погрозою; то була нагла смерть, яку незнайомець ладен був без краплі жалю випустити на волю, натиснувши пальцем на курок.
Поводьтеся дуже тихо, мій друже,сказав чоловік у чорному береті. Його акцент був ледь-ледь відчутний, одначе він таки був, і Коррідон його упізнав. Отже, чоловік у береті був поляком.Прошу, тільки без фокусів, інакше пошкодуєте.Незнайомець цілився у Коррідонові груди.
Підвівши очі над дулом зброї, якою йому погрожували, Коррідон зиркнув на двері. Вона стояла у дверному проході, склавши руки на грудях. Її чорний светр і чорні штани мали похоронний вигляд у цій яскравій та сповненій кольорів кімнаті. У дівчини були дрібні та витончені риси. Яскраво нафарбовані губи підкреслювали бліде обличчя та великі чорні очі. Тонке й темне волосся сягало плечей, чубчик охайною рівною лінією перетинав чоло. Вона була на кілька дюймів вища за чоловіка у чорному береті та мала високі пишні груди. Вузькі стегна та незвично довгі ноги надавали фігурі цієї дівчини по-юнацькому худорлявого вигляду, але щойно ви помічали пишні та високі грудиі статура вже анітрохи не видавалася хлопчачою. Її очі притягували. Білки були навдивовижу чисті, неначе новенька порцеляна. То були незворушні, суворі очі; очі, які дочасно зістарилися від страждання та підозріливості, від зневіри та гіркоти.
Привіт, Жанно,сказав Коррідон і вишкірився.Для чого ця вигадка з пістолетом?
Сядьте, будь ласка, й тримайте руки так, аби ми могли їх бачити,сказала вона холодним і невиразним голосом.Ми хочемо з вами поговорити.
Коррідон не припинив посміхатися, однак відчував, що його губи напружилися. Він глипнув на Крю, який підвівся та відійшов від нього. Той нажахано дивився на пістолет.
То це тому ви так довго ходили за мною слідом?запитав Коррідон.Соромилися чи просто не могли зважитися зустрітися зі мною віч-на-віч?
Сядьте, будь ласка,повторила вона.
Чоловік у чорному береті вказав дулом пістолета на фотель коло еркерного вікна.
Отуди,сказав він.
Коррідон знизав плечима й сів у фотель.
То для чого ця вигадка з пістолетом?повторив він.
З дального дверного проходу до кімнати зазирнув іще один чоловік. Він був високий, худий та білявий. Мав лише одну руку та шрам, який збігав половиною його обличчя, перетинаючи праве око, сховане під очною пов'язкою.
Чи тут усе гаразд?запитав він дівчину.Я хотів би вийти, якщо ви зможете дати раду без мене.
Стосовно цього чоловіка Коррідон не мав ані найменших сумнівів. Це був достеменний англієць. Добре виховання, добра школа та добра університетська освіта, хист до командуванняусе це можна було припустити, дивлячись на нього, й на тлі цього чоловіка уся ретельно виплекана показна зовнішність Крю видавалася фальшивою, немов підроблена монета. Пошарпаний, проте добре скроєний твідовий костюм, тонкі, охайно підстрижені вуса, носова хустка у нагрудній кишені піджака та запонкиусе це він носив, неначе однострій свого класу.
Усе гаразд,сказала йому дівчина,але ти міг би взяти з собою його.Її рука вказала на Крю.Тут він лише заважатиме.
О, так, звісно.Однорукий чоловік кивком підкликав Крю до себе.Ходімо.Він говорив так, неначе звик до того, що йому підкоряються. Коли Крю спроквола перетнув кімнату, однорукий поглянув на Коррідона й усміхнувся, і та усмішка зробила його понівечене обличчя привабливим.Мабуть, нам би годилося відрекомендуватися,сказав він.ЦеЖанна Персіньї.Він указав на дівчину помахом руки.Чоловіка, що тримає пістолет, звати Ян. Його прізвище я вимовити не в змозі. Тож вам краще чинити, як і меніназивати його просто Яном. ЯРенліНайджел Ренлі. Будь ласка, вислухайте те, що вам скаже Жанна. Ми не робили б усього цього, якби не мусили. Перепрошую за пістолет, але ж ви зажили собі слави своїм умінням вдаватися до насильства, чи не так? Ян аж ніяк не дотягує до вашої вагової категорії, а щодо мене, то, боюсь, я небагато зможу вдіяти у разі, якщо вам раптом заманеться зчинити бійку.Він знов усміхнувся.Ну що ж, я маю залагодити деякі справи, тож мені вже час іти. Вона з вами поговорить.Ренлі зробив руху бік Крю.Оцей наш другне один з нас. Але так уже сталося, що він із нами познайомився. Не знаю тільки, хто більше про це шкодує. Либонь, що ми.Він усміхнувся, вийшов до іншої кімнати й зачинив за собою двері.
Коррідон зняв капелюха та пригладив зачіску, зануривши свої грубі пальці у копицю рудо-брунатного волосся. За колір своєї чуприни у загоні командос він дістав від побратимів прізвисько «Цегляна Макітра». Жінки вважали його привабливим. Однак його чеснотами були радше фізична міць і сила характеру, аніж його зовнішність. Він мав важке обличчя з грубуватими рисами та квадратним підборіддям, твердий рот і трохи кривий плескатий ніс. Мав сірі, холодні та глибоко посаджені очі, м'язисту статуру та червоне обличчя. Зухвала, глузлива Коррідонова посмішка легко дратувала людей, коли він мав такий намір, але траплялися у нього й моменти доброти, яка сягала сентиментальності, що часто змушували почуватися ніяково.