Повз нього, натискаючи на педалі, проїхав чоловік у велосипедному вбранні: шолом, помаранчеві окуляри та яскрава куртка, яку надував зустрічний потік повітря. Під тугими шортами бугрилися мязи, а велосипед явно був не з дешевих. Мабуть, саме тому цей чоловік і забрав велосипед із собою, коли, разом із рештою групи, пішов слідком за «футболістом» поза ріг споруди до її протилежного боку. Все стало по-новому. Все лишилося по-старому. Але наркоманів начебто поменшало.
Проститутки на розі вулиці Скіппергата звернулися до нього ламаною англійською: «Привіт, хлопче! Зачекай хвилинку, красунчику!»але він тільки головою похитав. Здавалося, чутка про його доброчесність чи можливі фінансові труднощі ширилася швидше, аніж він ішов, бо дівчата, яких він зустрів далі, не виказали до нього ані найменшої цікавості. В його часи проститутки в Осло вдягалися у практичне вбрання: джинси та товсті куртки; було їх небагато й умови на ринку диктували вони, а не клієнти. Але зараз конкуренція явно посилилася, зявилися короткі спідниці, високі підбори та сітчасті панчохи. Схоже, чорношкірі проститутки вже встигли змерзнути. «Що ж вони робитимуть, коли зима настане?»подумав він.
Чоловік у лляному костюмі заглибився в район Квадратурен, який колись був центром міста, а тепер перетворився на асфальтово-цегляну пустелю з адміністративними та офісними спорудами, призначеними для 250 тисяч службовців-мурах, котрі тікали додому після четвертої чи пятої вечора, віддаючи квартал на поталу нічним гризунам. Коли король Крістіан Четвертий побудував місто квадратними кварталами у відповідності до ідеалів строгого геометричного порядку, що панували в добу Ренесансу, зростання міського населення стримувалося пожежами. Згідно з легендою, кожної ночі високосного року тут можна було побачити охоплених полумям людей, що несамовито бігали поміж будинками, почути їхні жахливі верески і стати свідком того, як вони згоряють дотла. Але якщо на асфальті залишиться купка попелу, яку не встиг розвіяти вітер, то можна згребти її у жменю, і тоді ваш будинок уже ніколи не згорить. Через небезпеку пожеж Крістіан Четвертий побудував широкі вулиціякщо судити за стандартами міської бідноти. На них були споруджені будинки, для будівництва яких використовувався не норвезький будівельний матеріалцегла. Коли чоловік у лляному костюмі проходив попід одною з таких цегляних стін, він проминув розчинені двері бару. До курців, що стояли надворі довкола дверей, долітали оглушливі звуки іще одної варіації «Welcome to the jungle» групи «Guns and Roses». Цю варіацію, позбиткувавшись і над Слешом та Стредліном з «Guns and Roses», і над покійним Бобом Марлі, новітні виконавці перетворили на огидну подобу такого собі диско-регі. Він зупинився, наштовхнувшись на випростану руку.
Прикурити даси?
На нього дивилася пишна цицьката жінка віком років десь під сорок. Між її яскраво-червоними губами звабливо погойдувалася цигарка.
Він здивовано вигнув брову і поглянув на її усміхнену подругу, яка стояла позаду неї з тліючою цигаркою. Цицьката краля помітила це і також розсміялася, ступивши убік, щоби зберегти рівновагу.
Ну чому ти такий нетямущий, га? мовила вона з акцентом, схожим на сьорландський акцент кронпринцеси Метте-Маріт. Він уже колись чув, що на критому ринку є одна проститутка, котра розбагатіла завдяки тому, що виглядала, як кронпринцеса, розмовляла, як кронпринцеса, і вдягалася, як кронпринцеса. Чув він і про те, що до такси у пять тисяч крон за годину входив також і пластиковий скіпетр, яким клієнту дозволялося користуватися досить вільно.
Він рушив був далі, але рука жінки лягла йому на плече. Вона прихилилася до нього, дихнувши йому в обличчя червоним вином.
Ти такий симпатичний мужчина. Може, все ж таки підеш зі мною покурити?
Чоловік повернув до неї протилежний бік свого обличчя. Спотворений бік. Бік, що був, мяко кажучи, не надто симпатичним. І відчув, як жінка мимовільно поморщилася і аж хитнулася, уздрівши слід, залишений гвіздком у ті часи, коли він перебував у Конго. Шрам тягнувся від рота до вуха, наче погано зашитий розрив.
Він пішов далі, а музика тим часом змінилася на композицію групи «Нірвана» «Come as you are». Але цього разу це був не рімейк, а оригінальна версія.
Може, вам гашиш? почувся голос з-під брами, але чоловік у лляному костюмі не зупинився і не обернувся.
Чи, може, спід?
Він уже три роки був «чистий» і не збирався братися за старе.
Віолін?
Борони Боже!
Попереду нього якийсь молодик зупинився побіля двох товкачів і, заговоривши з ними, почав їм щось показувати. Коли він наблизився, молодик підвів погляд і прикипів до нього чіпкими сірими очима. «Цеочі полісмена», подумав прибулець і, нагнувши голову, перетнув вулицю. Утім, мабуть, даремно він так перелякався: навряд чи такий молодий полісмен його знав.
А ось і готель, вірнішезвичайнісінька нічліжка. «Леон» називається.
На цьому боці вулиці було майже безлюдно. А на протилежному, під ліхтарем, він помітив торговця наркотою верхи на велосипеді. Він стояв з іще одним велосипедистом, також вдягненим у професійне велосипедне вбрання, і допомагав йому вколотися в шию.
Чоловік у лляному костюмі несхвально похитав головою й уставився поглядом у фасад будівлі, перед якою він зупинився.
На ній виднілася та сама вивіска, причеплена поміж третім і горішнім поверхами: «Чотириста крон за ніч»! Все стало новим. Все залишилося таким, як і було.
Портьє в готелі «Леон» був новий. Молодий хлопець привітав чоловіка в лляному костюмі напрочуд ввічливою посмішкою з дивовижноюяк для «Леона»відсутністю нещирості. Без тіні іронії сказавши «Ласкаво просимо», юнак попросив його предявити паспорт. Чоловік вирішив, що його знову прийняли за іноземця через засмагле обличчя та лляний костюм, і передав портьє свій червоний норвезький паспорт. Паспорт був потертий і повний штампів. Явно не від доброго життя було тих штампів так багато.
Усе гаразд, сказав портьє, повертаючи документ. Потім поклав на полицю бланк і подав ручку. Достатньо заповнити підкреслені розділи.
«Бланк у готелі Леон?»здивовано подумав чоловік. Мабуть, щось таки тут змінилося. Він взяв ручку і помітив, як портьє прискіпливо придивляється до його середнього пальця. До того пальця, який колись був найдовшим, допоки його не відрізали в одному будинку на пагорбі Гольменколлен. Тепер на місці кінцевого суглоба виднівся матовий сіро-блакитний протез, змайстрований з титану. З того протеза толку було мало, але він забезпечував необхідну рівновагу сусіднім пальцям, коли треба було за щось вхопитися, до того ж він не заважав, бо був надто короткий. Єдиною вадою було те, що йому доводилося вдаватися до безкінечних пояснень при проходженні контролю в аеропортах.
Прибулець вписав у бланк своє імя та прізвище.
Дату народження.
Він писав дату свого народження, знаючи, що більше схожий зараз на сорокапятирічного чоловіка, а не на досить молодого каліку з численними хворобами старечого віку, який покинув Норвегію три роки тому. Він встановив собі суворий режим: фізичні вправи, здорова їжа, тривалий сон і, ясна річ, повна відмова від будь-яких шкідливих речовин. До того ж, нове життя йому сподобалося. Взагалі-то кажучи, йому завжди подобалися чітко розписані процедури, дисципліна та порядок. Чому ж тоді його життя перетворилося на такий хаос, таку саморуйнацію та цілу низку розірваних стосунків, які він встигав заводити в інтервалах між темними й моторошними періодами наркотичної інтоксикації? Порожні клітинки бланка запитально поглянули на нього. Але вони були надто малі, щоби вмістити в них усі необхідні відповіді.
Постійна адреса.
По правді кажучи, квартиру на Софійській вулиці продали щойно після того, як три роки тому він поїхав геть. Те ж саме стосувалося і будинку його батьків у місті Опссал. При його теперішній роботі мати офіційну адресу було б небезпечно. Тому він написав те, що писав завжди, коли влаштовувався в готелі: Особняк Чункін, Гонконг. Що було не далі від правди, ніж усе решта.
Професія.
Вбивства. Але цього він не написав, бо відповідна графа в бланку не була позначена.
Номер телефону.
Він записав вигаданий. Бо мобільні телефони прослуховуються, а їхнє місцезнаходження легко відстежується.