А хто доніс?спитала Зола.
Вона й донесла. Виявилося, що всіх операціоністів «Свіфтбанку» змушують навязувати додаткові рахунки клієнтам, а якщо ті відмовляються, все одно їх створювати. Мільйони рахунків. Та твоя дівчина, та ще кілька інших, пішли й донесли. Жалілися, мовляв, верхівка нестерпно на них тиснула, наполягаючи, щоб вони відкривали додаткові рахунки. Відтак весь банк став догори дриґом, а Конгрес наступного тижня розпочне слухання.
Сподіваюсь, що це правда, хоча б заради Реклі,пожвавішав Тодд. І судовий позов?
Авжеж. Адвокати позивачів як із цепу зірвалися. Уже два колективні позови, інші на підході. Знервованих клієнтівмільйони.
Шкода, що я не клієнт «Свіфтбанку»,сказав Тодд.А то б і я дав копняка Реклі під сраку.
Він і так добряче впяв у нас пазури.
Давайте поговоримо про щось інше, урвала їх Зола.
10
БАРДТАУНСЬКИЙ ФЕДЕРАЛЬНИЙ ЦЕНТР утримання нелегальних іммігрантів містився в ізольованій долині в трьох милях від 99-ої автомагістралі та в двадцяти милях на південь від Альтуни. Якщо неподалік і було якесь містечко, воно було незриме. До входу вела широка, нова на вигляд асфальтована дорога. Вона спускалася пагорбом, що давало змогу на підїзді до центру милуватися панорамою. Перед ними розкинувся комплекс із схожих на коробки будинків із плоскими дахами, вельми подібних до класних кімнат на колесах, якими користуються у переповнених школах. Правильний квадрат із рядами будинків було обнесено подвійною ґратчастою огорожею з блискучим колючим дротом на верхівці, що немовби натякало: цей обєкт ніщо інше, як вязниця. Збавивши швидкість, Тодд зауважив:
На вигляд, як на старих чорно-білих світлинах Освенціма.
Дякую, Тодде,сказала Зола.
Видовище було деморалізуючим, і Зола не могла стримувати емоцій. Коли Тодд звернув на засипану гравієм стоянку, вона розридалася. Пару хвилин вони просто сиділи й дивилися на двоповерховий будинок попередувочевидь, місце, куди їм потрібно буде зайти. Він теж був із плоским дахом і здавався зробленим із ДВП. Взагалі було таке враження, ніби весь Центр спорудили за одну ніч.
Ходімо,зрештою сказала Зола, і вони попрямували до головного входу. На табличці поряд із ним було написано: «Бардтаунський федеральний центр тимчасового утримання. Імміграційно-митна поліція. Відділ утримання і перепровадження. Міністерство національної безпеки. МНБ, ВУП, ІМП. Адміністративний корпус».
Вони стояли, витріщаючись на табличку.
Абетковий суп,промимрив Тодд.
На що Марк відповів:
Будемо сподіватися, що вони відповідають вимогам Американської спілки громадянських свобод, АСГС.
Вони пройшли через двері й потрапили в зону прийому вперше прибулих затриманих. Ніяких вказівників ніде не було, тому Марк зупинив якогось дебелого молодика в однострої:
Перепрошую, пане, а де тут прийом відвідувачів?
Яких саме відвідувачів?
Ну, нам хотілось би побачитись із одним із ваших вязнів.
Вони називаються «утримувані».
Гаразд, ми хотіли б побачитися з одним із ваших утримуваних.
Той недбало вказав кудись у кінець коридора:
Спробуйте там.
Щиро дякую.
Вони чвалали широким коридором, відшукуючи хоч якісь ознаки того, що вказувало б на порядок відвідування. Оскільки це був федеральний обєкт, усюди сновигали службовцівсі в одностроях, але в різних: кремезні молодики походжали з пістолетами на ременях і з виразними літерами «ІМП» на спинах курток; клеркив білих сорочках із краватками й золотистими жетонами, прикріпленими до кишень; полісмени взагалі скидалися на якихось помічників окружного шерифа.
Друзі підійшли до конторки, за якою розмістилися три дами. Одна заповнювала папери, в той час, як інші насолоджувалися їжею.
Перепрошую, сказала Зола. Я тут побачитись із батьками.
А хто ваші батьки?запитала та, що з паперами.
Маал. БатькоАбду, матиФанта. Ма-ал: ем, а, а, ел.
Звідки вони?
Загалом із Нью-Джерсі, хоча за походженням із Сенегалу. Їх забрали вчора.
А, так вони утримувані?
Марк прикусив язика, щоб не бовкнути: «Авжеж вони утримувані. Інакше, що б ми тут робили?» Але він тільки глянув на Тодда і нічого не сказав.
Так, саме так,ввічливо відповіла Зола.
Маєте дозвіл?
Узагалі-то, ні, але ми їхали дві години, аби з ними побачитися.
Перша похитала головою, в той час, як друга, відклавши тістечко, застукотіла по клавішах. Третя, біла, старша за інших, сказала:
Вони ще не оформлені.
Це, вочевидь, означало, що розмовляти більше нема про що.
Ну так оформіть.
Ми про це подбаємо, зрозуміло?сказала перша. Але, боюся, ви не зможете з ними побачитися, доки вони не оформлені.
Ви жартуєте?
Мені шкода,сказала та без тіні співчуття.
А хіба можна їх утримувати, якщо вони не оформлені?напосідала Зола.
Перша, чорношкіра жінка середнього віку, презирливо посміхнулася Золі, мовляв, знай своє місце.
У нас тут свої правила,відрізала вона.
Марк і Тодд підступили до конторки. Тодд був у джинсах, кедах і старій шкіряній куртці. Марк був одягнений трохи солідніше для такого випадку: брюки кольору хакі, високі черевики й тепла куртка-безрукавка. Тодд кивнув Маркові, той подався вперед і гучно сказав:
Послухайте, я її повірений, зрозуміло? Вонаамериканська громадянка і має право побачитися зі своєю сімєю. Заради цього ми їхали сюди дві години, і не треба нам перешкоджати. Її батьків і брата забрали учора, аби відправити до Африки. Можливо, вона більше ніколи їх не побачить.
Третя службовка припинила їсти. Другастукати по клавішах. Перша відсахнулася й видушила із себе:
Боюся, вам доведеться зустрітися з інспектором.
Чудово!заволав Марк.Кличте його сюди!
Суперечка привернула увагу двох імпівців. Один із них, Гібсон, запитав:
Якісь проблеми?
Ясна холера проблеми!гримнув на нього Марк. Моя клієнтка приїхала з Вашингтона, округ Колумбія, побачитися з рідними, можливо, востаннє в житті, перед тим, як їх депортують до Сенегалу. А нам тут кажуть, що вона не може з ними побачитися через якусь там канцелярську тяганину.
Імпівці подивилися на трьох службовок. Перша сказала:
Ви знаєте правила. До неоформлених допуску немає.
Ґібсон знову повернувся до Марка:
Отже, ви чули. Правила є правила.
Я можу зустрітися з інспектором?вимогливо запитав Марк.
Ви можете припинити кричати, ось що ви можете, Ґібсон підступив ближче, готовий застосувати силу. На допомогу своїм підтятися ще двоє імпівців.
Просто дайте мені поговорити з інспектором,наполягав Марк.
Мені не подобається ваше ставлення,сказав Ґібсон.
А мені ваше. І взагалі, яким боком тут ставлення? Чому ви не дозволяєте моїй клієнтці зустрітися з рідними? Казна-що! Адже їх депортують! Можливо, вона більше ніколи їх не побачить!
Те, що їх депортують,рішення судді. Якщо вам щось не подобається, йдіть до судді.
А от тепер, коли ви згадали суддю, ви будете грати за моїми правилами. І перше, що я зроблю завтра вранці, це подам на вас позов до федерального суду. Як там вас звати? Ґібсон?Марк ступив ближче й глянув на його нагрудний знак:
М. Ґібсон. Дозвольте запитати, як розшифровується М.?
Морріс.
Отже, Морріс Ґібсон. Занотуй, Тодде.
Тодд вийняв ручку й схопив з конторки аркуш паперу.
Марк подивився на іншого імпівця і спитав:
А вас як звати?
А навіщо вам моє імя? озвався той із зухвалою посмішкою.
Для судового процесу, шановний. Щоб вас засудити, мені потрібно знати ваше імя.
Джеррі Данлеп.
Марк дзиґою повернувся й націлився на трьох службовок, що всі як одна немов скамяніли.
Ваше імя?гаркнув він першій.
Та мигцем глянула вниз, на жетон, прикріплений до лівої кишені, немов хотіла пересвідчитися, і сказала:
Філліс Браун.
Тодд занотував.
Ваше?звернувся Марк до другої.
Деббі Аккенберґ.
Будь ласка, по буквах,попрохав Тодд.
Коли та закінчила, Марк подивився на третю:
Ваше?
Страшенно хвилюючись, та ледь чутно промовила:
Керол Мотт.
Марк обернувся і помітив ще чотирьох імпівців, які спостерігали за тим, що відбувалось.
Якщо хтось із вас, хлопці, бажає наразі щось вдіяти, знайте: передусім завтра вранці я подам позов у федеральний суд. І кожному з вас вкрай знадобиться негайно найняти хоча б одного адвоката. А я зроблю все, аби цей судовий процес затягнувся щонайменше на два роки. Є охочі?
Четверо імпівців злагоджено відступили.
Із-за рогу вискочив чоловік у костюмі й розлючено гаркнув:
Що тут у біса коїться?
Марк підступив до нього й гучно спитав:
Я переписую імена для федерального судового процесу. Це ви інспектор?
Я,гордовито підтвердив той.
Чудово. А звати як?
Та хто ви в біса такий?
Марк Фрейжер з вашингтонської юридичної фірми «Несе Скелтон». Я повірений Золи Маал, ось цієї пані. Ми приїхали з Вашингтона, аби зустрітися з її рідними. Вона громадянка Сполучених Штатів і має право на побачення перед тим, як їх депортують. Ваше імя, будь ласка.
Джордж Макілвейн.
Дякую. Найголовніший тут ви?
Я.
Тодд досі занотовував імена. Марк рвучко вийняв телефон і потицяв у нього пальцем, набираючи неіснуючий номер. Люто вирячившись на Макілвейна, він сказав у слухавку:
Алло, Келлі, це Марк. Негайно дай мені Кінсі з відділу судочинства. Скажи, невідкладна справа.Пауза.Та мені байдуже, що він на засіданні. Давай бігом!
Узявши ще довшу паузу, Марк підступив до третього імпівця, який стояв занадто близько до нього, і гавкнув через його плече Тодду:
Додай у список: «Т. Ватсон». Що означає Т?
Ватсон мигцем роззирнувся й переступив із ноги на ногу.
Що таке, пане Ватсоне, ви не знаєте власне імя?
Тревіс.
Молодчина! Додай до судового позову Тревіса Ватсона.
Тодд занотував. Зола позадкувала, щоб дистанціюватися від цього дикуна. Повернувшись до телефонної «розмови», Марк сказав:
Так, Кінсі, слухай, я в Бардтаунському центрі утримання і тут порушують право нашої клієнтки на побачення із сімєю. Я хочу, щоб ти швидко підготував позов і чимскоріш зареєстрував справу в суді. Зараз я вишлю тобі імена відповідачів.Він зробив паузу, ніби когось вислуховуючи.Правильно. Почни з Нацбезпеки та ІМП, потім додай імена... зараз, зачекай.Марк послідовно вказав на прізвища трьох дам, трьох імпівців і Макілвейна.Заразомсім особистих позовів.
Марк подивився на інших імпівців і запитав:
Хтось іще хоче приєднатися?
Вони знову відійшли, на цей раз подалі.
Схоже, що ні. Кінсі, зроби все якнайшвидше.
Знову пауза. Ґібсон і Ватсон нажахано глянули на Макілвейна. Три дами стояли з виряченими очима й боялися поворухнутися. Марк знов сказав у телефон:
Чудово! Зареєструй позов негайно через інтернет. Східний округ Пенсільванії, федеральний суд. Подивись там, чи не вдасться залучити суддю Бакстера. Він на них усіх собак спустить. Передзвони за десять хвилин.
Марк відвів телефон від вуха й сховав у кишеню. Глянув на Макілвейна й сказав:
Я подаю позови на кожного з вас особисто за грошові збитки. Коли я їх зареєструю, розпочнеться розгляд справи в суді, і на ваші зарплати та майно буде накладено арешт.Він обернувся й гаркнув на Тодда:Давай сюди імена.
Зола і Тодд пішли за ним до шеренги стільців під стіною. Вони всілися і Марк знову витягнув телефон. Узявши в Тодда список, він прикинувся, що набиває в телефон сім імен. Макілвейн врешті заворушився. Глибоко зітхнувши, він підійшов до них із силуваною посмішкою і спитав:
Слухайте, а ми можемо якось домовитись?
ЧЕРЕЗ ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН агент Ґібсон провів їх до маленької кімнати в задній частині адміністративного корпусу і наказав чекати. Коли вони залишилися наодинці, Тодд спитав:
Ти в курсі, що ти псих?
Але ж вийшло,відповів Марк, самовдоволено вишкірившись.
Не хотіла б я, щоб ти подав на мене позов,розсміялася Зола.
І нащо та адвокатська ліцензія?поставив запитання Марк.
Бо якщо практикуватимеш без неї, проблем не оберешся, сказав Тодд.
Гадаєш, ці клоуни телефонуватимуть у вашингтонську асоціацію адвокатів, щоб підтвердити наявність ліцензії?
Зола відкрила свою велику сумку й дістала звідти чорний хіджаб. Марк із Тоддом дивилися, як вона, покривши ним голову й плечі, затягувала його, доки він не сів як треба.
Вважається, що я мушу носити його в присутності чоловіків не з моєї сімї,обґрунтувала вона.
Яка файна мусульманочка,промовив Тодд.І довга сукня замість тих вузьких джинсів, якими всі ми захоплювалися роками.
Які там джинси. Це найменше, що я можу зробити для батьків, яких ще невідомо коли побачу.
А я вважаю, ти приваблива,озвався Марк.
Я приваблива, тільки мовчіть про це, добре? Мій батько вельми підозріливий.
Радше цнотлива на вигляд,сказав Тодд.
Цить!наказала вона.
Двері відчинилися. У кімнатку позаходили її батьки й брат Бо. Мати Золи, Фанта, вчепилася в неї і притиснула до грудей, і вона, й Зола були в сльозах. Потім Зола обійняла свого батька Абду й брата Бо і, нарешті, подивилася на Тодда з Марком. Вона відрекомендувала їх як друзів із юридичної школи, які підвезли її з Вашингтона. Марк і Тодд потисли руки Бо й Абду, але не її матері. Батько Золи дякував їм знов і знов, і, коли настала хвилина ніякової тиші, Марк сказав:
Ми почекаємо в коридорі.
Коли хлопці вийшли з кімнати, вся сімя розридалася.
11
У ВІВТОРОК НА СВІТАНКУ, коли катер поліції округу Колумбія крейсував біля вузької протоки до водосховища Тайдал-Бейсін на східному березі річки Потомак, один із полісменів помітив щось дивне. Коли катер підійшов ближче, зясувалося, що то було тіло: вибілене, роздуте, застрягле в прибережних чагарях неподалік від Меморіалу Джефферсона.
Марк ще спав, коли подзвонив детектив Свейзі. Він описав знахідку і сказав, що вже зателефонував панові Таннеру, який повернувся додому в Мартінсбурґ разом із матірю Горді й сімєю Карві. Ані Тодд, ані Марк не розмовляли з Брендою, її батьком і Таннерами після неприємної суботньої зустрічі. Вочевидь, якоїсь миті у понеділок сімї вирішили, що не буде жодного пуття з того, що вони чекатимуть у столиці.