11
Однак якогось пообіддя, пішки повертаючись додому з універмагу «Ґерродс», вона випадково зустріла Волтера Фейна на Бромптон-роуд. Він зупинився й заговорив до неї. А тоді ненароком запитав, чи не хотілося б їй прогулятися з ним у парку. Вона не поспішала додомутоді їй там було не надто затишно. Вони йшли, розмовляючи, як завжди, про буденні речі, й він запитав, куди вона поїде влітку.
Ох, ми завжди знаходимо якусь відлюдну місцину за містом. Розумієте, батько за зиму виснажується й ми просто вибираємо, де найтихіше.
Кітті лукавилавона чудово знала, що в її батька не було достатньо роботи, щоб аж виснажитися, та й навіть якщо так, то його преференції у виборі місця для відпочинку ніхто не враховував би. Але там, де тихо, там і дешево.
Вам не здається, що ці стільці аж манять на них посидіти? запитав Волтер ні з того ні з сього.
Вона глянула в той бік і побачила два зелені стільці, що стояли окремішньо на траві під деревом.
Посидьмо, погодилася вона.
Але коли сіли, він наче заглибився в думки. Дивний чоловік. Однак вона й далі щебетала досить весело й подумки питала себе, нащо він запросив її прогулятися в парку. Напевно, він збирався звіритися їй у пристрасті до тієї плоскостопої медсестри з Гонконгу. Раптом він обернувся до неї, урвавши її на середині речення, і вона не могла не помітити, що він її не слухав. Обличчя в нього було біле як стіна.
Я маю вам дещо сказати.
Вона зиркнула на нього й побачила, що його очі сповнювала болісна тривога. Він говорив напруженим, низьким і не зовсім рівним голосом. Перш ніж вона встигла замислитися над тим, що означала його схвильованість, він знову заговорив:
Я хотів запитати, чи вийдете ви за мене заміж.
Ви мене приголомшили, відповіла вона, так здивувавшись, що подивилася просто на нього.
Хіба ви не знали, що я шалено у вас закоханий?
Ви це ніяк не виказували.
Я дуже несміливий і невмілий. Мені завжди важче висловити ті почуття, які я маю, ніж ті, якіні.
Її серце почало битися трохи швидше. Їй освідчувалися вже не раз, але завжди весело або сентиментально, й вона відповідала в тон. Але ніколи ніхто не просив у неї руки так неочікувано й водночас на диво печально.
Це дуже любязно з вашого боку, відповіла вона з сумнівом.
Я покохав вас, коли вперше побачив. Я давно хотів вам освідчитися, та все ніяк не міг себе примусити.
Не певна, що мені варто про це знати, підсміхнулася Кітті.
Вона була рада мати нагоду трохи посміятися, бо того погожого, сонячного дня, здавалося, над ними згустилися хмари. Він похмуро насупився.
Ви розумієте, що я маю на увазі. Я не хотів втрачати надії. Але тепер ви поїдете за місто, а восени я мушу повернутися в Китай.
Я ніколи не думала про вас у цьому сенсі,відказала вона безпорадно.
Він більше нічого не додав, тільки похмуро дивився на траву. Дуже незрозумілий чоловік. Але тепер, коли він освідчився, у неї зявилося якесь дивне відчуття, що такої любові вона ще не зустрічала. Це трохи налякало, але й сповнило радості. Його незворушність її аж наче вражала.
Ви мусите дати мені час подумати.
Він і далі сидів мовчки. Не ворушився. Він що, збирається тримати її тут, доки вона вирішить?! Який абсурд. Вона має обговорити це з матірю. Їй треба було підвестися, коли говорила. Кітті почекала, думаючи, що він відповість, а тепер, неясно чому, їй було важко зрушити з місця. Вона не дивилася на нього, але замислилася про його зовнішність. Вона ніколи не уявляла себе заміжньою за чоловіком, так ненабагато вищим за себе. Коли сидиш поруч нього, бачиш, які правильні в нього риси і яке холодне обличчя. Що дивно, коли згадати про пристрасті, які бушують у його серці.
Я вас не знаю, я вас взагалі не знаю, мовила вона боязко.
Він глянув на неї, й вона мимоволі перевела на нього погляд. У його очах зявилася раніше не бачена ніжність, але й мольба, як у побитого собаки, й це її трохи розсердило.
При ближчому знайомстві я справляю ліпше враження, промовив він.
Видно, ви дуже соромязливий, так?
Так дивно їй точно ще ніхто не освідчувався. І навіть зараз їй здавалося, що вони кажуть одне одному найнепідхожіші для такого випадку слова. Вона аніскілечки не була в нього закохана. Але не знала, чому не наважувалася одним махом йому відмовити.
Я такий безголовий, сказав він. Мені хочеться сказати вам, що я люблю вас понад усе на світі, але це так важко вимовити.
Теж дивно, але чомусь це його зізнання її розчулилозвісно, він не холодний, просто так незграбно поводиться. У ту мить він подобався їй більше, ніж будь-коли. Доріс вийде заміж у листопаді. Тоді він поїде в Китай, а якщо Кітті вийде за нього, то й вона теж. Не дуже приємно на весіллі в Доріс бути незаміжньою сестрою нареченої. Вона б радо цього уникнула. А тоді Доріс матиме чоловіка, а вонані! Усі знають, яка Доріс юна, й через це Кітті здаватиметься ще старшою. На неї вже ніхто не звертатиме уваги. Для неї це буде не блискучий шлюб, але хоч якийсь, та й легше буде жити в Китаї, далеко від усіх. Вона боялася материного гострого язика. Та й усі дівчата, які дебютували в товаристві разом із нею, вже давно заміжні, а в більшості вже й мають дітей. Кітті так набридло ходити до них в гості й туркотіти над їхніми немовлятами. Волтер Фейн запропонував їй зовсім інакше життя. Вона повернулася до нього з добре розрахованою усмішкою.
А якби я необережно пообіцяла, що вийду за вас, коли ви хотіли б одружитися?
Він від радості коротко зітхнув, білі щоки запаленіли.
Зараз. Відразу. Чимшвидше. Поїдемо в Італію у весільну подорож. У серпні чи вересні.
Це врятує її від проведення літа за містом, у винайнятому за пять гіней на тиждень будинку священика, з матірю й батьком. На мить перед очима постало оголошення в газеті «Морнінг пост»: «У звязку зі службовими обовязками наречений мусить повертатися на Схід, тож весілля відбудеться одразу». Матір свою вона добре знаєта точно всім роздзвонить, і хай ненадовго, але Доріс опиниться в тіні, а коли настане час святкувати її куди пишніше весілля, Кітті буде вже далеко.
Вона простягнула Волтерові руку.
Здається, ви мені дуже подобаєтеся. Але дайте мені час до вас звикнути.
То ви згодні? урвав її він.
Напевно, так.
12
У той час вона його майже не знала, та й тепер, коли вони були одружені мало не два роки, знала не набагато краще. Спочатку розчулювала його доброта й лестила його пристрасть, якої, однак, вона не очікувала. Він був надзвичайно тактовний, дуже уважний до її потреб. Варто було їй висловити навіть найменше побажання, як він поспішав його задовольнити. Він постійно робив їй маленькі подарунки. Коли вона захворювала, уважнішого й дбайливішого доглядача було годі шукати. Можливість зробити щось для неї він сприймав мало не як милість. І був бездоганно ввічливий: підводився, коли вона заходила в кімнату, простягав руку, щоб допомогти їй вийти з авта, якщо траплялося зустріти її на вулиці, знімав капелюха, поспішав відчинити двері, коли вона виходила, й ніколи не заходив до неї в спальню чи будуар, не постукавши. Він поводився з нею не так, як перед очима в Кітті більшість чоловіків поводилися з дружинами, а наче вони обидвоє були гостями, запрошеними в заміський маєток. Їй це подобалося, але й трохи смішило. Вона почувалася б із ним невимушеніше, якби він ставився до неї простіше. Подружні стосунки їх теж не зблизили. У такі моменти він поводився пристрасно, нестямно, але також і якось надривно й ніжно.
Її збентежило те, який він насправді був емоційний. Вона не мала певності, це він сам привчив себе стримуватися чи йому заважала соромязливість. Їй здавалося недостойним, що, коли його пристрасть була задоволена й вона лежала в його обіймах, він, який так боявся змолоти дурницю, так боявся бути висміяним, сюсюкав із нею, як з маленькою. Одного разу вона жорстоко його образила, засміявшись і сказавши, що він верзе цілковиті нісенітниці. Вона відчула, як його руки ослабли, він якийсь час лежав мовчки, а тоді, так не сказавши й слова, підвівся й пішов у свою кімнату. Їй не хотілося зачіпати його почуття, тож за день чи два вона сказала йому:
Дурнику мій милий, я не проти твоїх нісенітниць.